«Упродовж 12 років ми вважаємо винуватцем подій у Беслані одну людину»

Учасниць акції протесту в Беслані, затриманих 1 вересня поліцією, засудили до громадських робіт і штрафів. П'ять матерів, діти яких загинули або були в заручниках, під час панахиди за загиблими під час трагічних подій 1-3 вересня 2004 року зняли верхній одяг і залишилися в футболках, на яких були написи зі звинуваченням на адресу президента Володимира Путіна.

Суд над Еммою Бетрозовою, Жанною Ціріховою, Світланою Маргієвою, Еллою Кесаєвою, Емілією Бзаровою і Земфірою Ціріховою тривав майже всю ніч. За даними журналістів, засідання почалося за півгодини до закриття суду, о пів на шосту вечора і завершилося о третій годині ночі. За протестну акцію під час жалобного заходу матерів із Беслана звинуватили в порушенні правил проведення публічних заходів. Емму Бетрозову і Жанну Ціріхову засудили до штрафів в 20 тисяч рублів, інших жінок – до 20 годин обов'язкових робіт. Всі шестеро провину заперечували і мають намір оскаржити рішення суду. У відділку поліції і в суді матері з Беслана провели понад 14 годин. Зараз жінки перебувають на медичному огляді: за інформацією «Нової газети», під час затримання вони отримали травми.

Синці, які отримали матері Беслана під час затримання:

Елла Кесаєва, голова громадської організації «Голос Беслана», в інтерв'ю порталу Rus2Web розповіла докладніше про цілі акції: «Акцію організувала організація «Голос Беслана», в яку зараз входить 30 осіб. 1 вересня в 9:15 ранку під час пам'ятного заходу в школі ми зняли кофти, під ними на нас були футболки з написами, зверненими до президента Росії. Співробітники міліції і ФСБ відразу створили навколо нас щит і стали відтісняти в кут залу, тримали впритул до стіни. Футболки зі звинуваченнями були на п'яти жінках, ще кілька представниць «Голосу Беслана» були поруч і просто нас підтримували, без них ми б узагалі нічого не змогли провести. Вийти з оточення нам не давали, хапали за руки, але ми все-таки вискочили до середини залу. Коли нас намагалися схопити, ми почали кричати: «Це наше право! Ми так вважаємо!».

Близько 12-ї години дня ми вийшли зі школи, і тільки-но дійшли до найближчого будинку, до нас під'їхали осіб, напевно, сто поліцейських, омонівців, людей в цивільному одязі. Вони зчепилися за руки і організували навколо нас кілька кіл. Ми, звичайно, не очікували і спочатку не зрозуміли, що відбувається. Потім нас почали одну за одною вихоплювати. Першою вихопили мене. Як потім дівчата описували, двоє чоловіків в камуфляжі ледь зі мною впоралися, багато людей мене штовхало, аж до начальника РВВС.

Затримали і судили шістьох жінок: всі, крім мене, – матері загиблих під час трагедії 1 вересня 2004 року. Нас протримали в районному відділку поліції шість годин. До суду вивозили поодинці, щоб якось зламати морально. Як мені здалося, процес спеціально затягували, суддя читав дуже повільно, з розстановкою, щоб нас вимотати. Останнє засідання закінчилося о пів на четверту ранку.

Своєю акцією ми хотіли назвати громадськості винуватця трагедії. Йде колосальна агітація, створюються міфи про Беслан. Ми хотіли показати, що 12 років вважаємо винуватцем цю людину. Всі ці роки ми проводили власне розслідування, збирали факти, докази і подали заяву до Європейського суду, який минулого року прийняв нашу скаргу щодо порушення статей Європейської конвенції з прав людини».

Затримані разом із матерями Беслана журналісти «Нової газети» і видання «Такі справи» Олена Костюченко та Діана Хачатрян, які працювали на акції, були відпущені з відділку поліції без складання протоколів.

Олена Костюченко в інтерв'ю Радіо Свобода розповіла докладніше про нічний суд і про реакцію жителів скорботного Беслана:

– Адвокат був за призначенням, жінки подивилися на нього і взагалі від адвоката відмовилися. Суддя діяв дуже формально, зачитував протоколи, потім вставали жінки, кожна з них розповідала свою особисту історію, адже у кожної учасниці акції в школі є загиблий близький. Кожна з них пояснювала мотив, чому вона вийшла на цю акцію. Після цього суддя виходив в дорадчої кімнати, повертався і казав: жінка заперечує свою провину, але слова і рапорти співробітників правоохоронних органів є доказом, слова жінок суперечать рапортам, тому їх розглядати не будемо, тому вони винні, винні, винні...

– Чому покарання різні? У жінок були різні статті?

– Ні, одні й ті ж. Просто спочатку двом присудили по 20 тисяч, і інші жінки написали клопотання з проханням, якщо їх визнають винними, призначити їм покарання у вигляді громадських робіт, тому що у них немає грошей. І їм призначили громадські роботи.

– Багато людей було на цьому суді? Наскільки жителі Беслана в цей момент підтримали затриманих?

– Суд почався десь о пів на шосту. О шостій вхід до суду закрили. До цього часу в суд змогло увійти людей п'ять, які сиділи і підтримували їх. А вже годині о 7-8 вечора перед судом утворився натовп, там було осіб тридцять, які чекали жінок зовні. Інформація розходилася дуже нелінійно. Самі жінки, які були в суді, говорили, що нікому не дзвонили після затримання, тому що не хотіли нікого турбувати в ці дні. Ці три дні тут дуже особливий час, вони вважали недоречними телефонні дзвінки з таких питань, вони вирішили, що не можуть обтяжувати людей, які три дні у жалобі, ще тим, що вони в поліції і в суді. Але все одно зібралося людей із 30, які чекали до третьої ночі. Я спочатку здивувалася, чому суд розглядає справи так пізно, а потім секретар суду мені пояснила, що є вказівка все розглянути за сьогоднішній день, тому що якщо перенести на завтра, то завтра в суді була б юрба.

– Акція жінок знайшла підтримку серед жителів міста, серед тих, хто був на панахиді? Як інші люди до цього поставилися?

– По-різному. Хтось підходив і дякував. Хтось говорив, що вони б не стали писати «Путін – кат», а написали б «Путін – відповідальний». Комусь не сподобалось. Але що я помітила: ніхто з людей, родичів загиблих, які були в залі, не почав на цих жінок кидатися, кричати, намагатися вигнати із залу, як це робили співробітники правоохоронних органів. Тут люди визнають право одне одного на скорботу, і ця скорбота може бути різною. Ти можеш плакати, а можеш протестувати, можеш закликати до результатів розслідування, можеш намагатися увічнити пам'ять про школу №1. Всі по-різному переживають своє горе, і одне одного намагаються не засуджувати.

– Наскільки я розумію, під час затримання матері з Беслана отримали травми і тепер повинні пройти огляд?

– Так, я так розумію, вони повинні піти в травмпункт. У них дійсно були травми під час затримання, дуже сильні синці на руках. Світлана, яка найстарша серед них, отримала такий сильний удар по спині, що її вирвало. Їх сильно волокли, і це було великою несподіванкою і шоком для всіх, для всього міста.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода