(Рубрика «Точка зору»)
Напередодні святкування 25-річчя Незалежності Української держави українцям варто згадувати не лише, що вдалося досягти за усі ці роки, а й про те, чого зробити поки що не вдалося.
«Ідеологічна закваска», котра колись застосовувалася комуністичним режимом для штучного виведення ще небаченої досі людської породи – «радянської людини», виявилася набагато міцнішою і життєздатнішою, аніж це можна було собі уявити на початку відновлення української державності у 1991 році.
Суслови, щербицькі, маланчуки, шамоти, білодіди та їм подібні цілком могли б пишатися наслідками зомбування колишньої «радянської людини» – «совка».
Необхідно визнати, що цей «совок» спромігся не лише вистояти за неповністю комфортних для себе нових українських реалій.
Своїм існуванням він наочно доводить, що ігнорування в Україні важливості національно-стверджуючої ідеології стало причиною невикорінення з умів частини українських громадян облудливих стереотипів радянського пропагандистського дурману.
Не можна залишати морисків
Після анексії Росією Криму і початку Москвою війни на Донбасі, цілком можна говорити про рецидиви мутації «совків» за нових політичних, економічних, соціальних і культурних умов в Україні.
У цьому випадку можна навести досить цікаву історичну аналогію. Середньовічна Іспанія, через багато десятиліть після успішного завершення реконкісти і вигнання маврів зі своєї території, яку вони окупували 800 років, впритул зіткнулася з дуже складним питанням.
Самих маврів нібито вже давно і немає, але нікуди не поділися прямі їхні нащадки – мориски.
Мориски, котрі формально прийняли християнську віру, насправді залишилися вірними ісламу.
І навіть після того, як у 1567 році король Філіп ІІ видав едикт, за яким морискам заборонялося читати, писати і говорити арабською мовою – нічого не змінилося.
Мориски таємно продовжували сповідувати іслам, п’ять разів на день, коли їх ніхто зі сторонніх не бачив. Падаючи обличчям до Мекки молилися, зберігали свою мову, традиційні костюми, непроникні із зовні будинки та арабські лазні.
Більше того, час від часу вони піднімали повстання проти королівської влади, а одного разу на цілих два місяці захопили Гренаду, де опоганили усі християнські церкви.
Закінчилося це усе тим, що у 1609 році король Філіп III видав едикт про виселення поза межі Іспанії протягом трьох років усіх без винятку морисків.
Всього було виселено близько 400 тисяч морисків, в той час, як тодішнє населення Іспанії становило 8 мільйонів.
Переродження «совків» на «совкісків»
Наразі паралель зі проросійськи орієнтованим «совком» простежується дуже тісно.
З однією лише суттєвою різницею, що «совки» після проголошення Незалежності, хоча й зневажають і не сприймають усе українське в Україні, не забажали передислокуватися назад до милої їхньому серцю Росії, культура, мова і звичаї якої для них залишилися рідними.
Проте, в останній час можна вже прослідкувати тенденцію переродження у чистому вигляді «совків» на «совкісків», якщо і далі дотримуватися проведення аналогії з маврами і морисками.
І цей «мутант-совкіск» може відкрито й не заперечувати незалежність держави Україна.
Більше того, він відвідуватиме церковну службу (звичайно, що в храмах підпорядкованих московському патріархату) і буде демонстративно носити на шиї чималого хреста. Але на цьому усі його атрибутивні зміни й закінчуються.
«Совкіск» – це вже, як правило, представник молодшого чи середнього поколінь, котрим не судилося у повній мірі відчути на собі усі «принади» життя в колишньому СРСР.
Але який від спогадів старшого покоління своїх родичів не менше аніж «совок» ностальгує за далекими «прекрасними втраченими часами».
По суті «совкіск» – це генетично адаптований до умов української нової дійсності перероджений «совок».
Який затаївся і здебільшого періодично проявляє свою справжню суть під час президентських і парламентських виборів, тотально голосуючи за кучм, симоненків, януковичів та інших політичних маргіналів.
Продовжуючи таки чином перманентну політичну стагнацію в Україні.
«Совкіск» є найбільшою загрозою для української державності
Найнебезпечнішим для майбутнього України на сучасному політико-історичному етапі її розвитку стало те, що «совкіски» є прихованими опонентами української державності.
Вони, як правило, на відміну від кондових «совків», не поспішають відкрито публічно декларувати свої істинні наміри. Саботаж «совкісків» є більш завуальований і прихований.
Так, пролізши, використовуючи родинні зв’язки і знайомства, на державну службу, «совкіски» нібито формально дотримуються усіх її писаних і неписаних правил, інструкцій і приписів.
Але вишукують і знаходять видимі і невидимі шпарини у законодавстві, аби саботувати реалізацію вказівок і завдань, котрі надходять від вищих державних інстанцій.
Будучи професійними бюрократами, такі «совкіски» знають, як функціонують механізми запровадження рішень державної машини, система якої дуже мало змінилася в Україні від часів Кучми і Януковича.
Таким чином, можна зробити висновок: на сьогодні політичний мутант «совкіск» є найбільшою загрозою для ще не повністю зміцнілої української державності.
Але яким чином можна його ідентифікувати і нейтралізувати?
Цілком очевидно, що в ХХІ столітті меню вибору засобів в Української держави є набагато обмеженішим, ніж воно було колись в іспанських королів.
Однак потрібно перекрити «совкіскам» можливість рекрутувати до своїх лав нових прихильників та нейтралізувати їхні впливи на проходження політичних і економічних процесів в Україні.
Необхідно визнати, що на початку державності України було допущено низку принципових помилок.
Не можна було у 1991 році автоматично давати громадянство України усім тим, хто проживав у той час на території колишньої УРСР. Звідти й всі подальші проблеми України.
Звісно, не варто скопом забирати громадянство в осіб, які не володіють українською мовою і не знають історії Української держави.
Але просто необхідно ввести іспит для тих, хто в подальшому претендуватиме на українське громадянство, на знання української мови та історії України.
Адже подібні вимоги вже дуже добре встигли зарекомендувати себе в країнах Балтії.
Крім того, було б абсолютно справедливо і політично доцільно, аби ті особи, котрі тим, чи іншим чином борються, або заперечують право України бути незалежною державою, втрачали українське громадянство.
Що необхідно чітко зафіксувати в законах України, і це має неухильно виконуватися.
Особа без громадянства не має права брати участь в українських виборах.
А в разі продовження своєї антидержавної діяльності, вона мусить бути депортована на територію країни, інтереси якої відстоює.
І лише таким чином «совкіск», це потворне породження мутації колишньої «радянської людини» – «совка», може бути витіснений на маргінеси суспільного життя.
Українці більше не мають бути лояльними до тих, хто хоче знищити їхню державу.
Якщо цього не зробити, то сильна і заможня Україна може ніколи так і не відбутися.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
