(Рубрика «Точка зору»)
Дрейф між проукраїнськими кримчанами на материку і проукраїнськими кримчанами на півострові неминучий. Все впирається в стару формулу про «мету», «засоби» і те, чи виправдовує одне – інше.
Є два способи дивитися на будь-яку тему: в бінокль і в перевернутий бінокль.
У першому випадку ти помічаєш деталі, нюанси й окремості. У подібній схемі на перше місце ставиться людське життя – інтереси і права виходять на перше місце при ухваленні рішень.
Другий спосіб – той, що про перевернутий бінокль – змінює твою оптику. Ти починаєш сприймати те, що відбувається, як шахову дошку, мислиш інтересами «громадських груп» і «соціальних страт», бачиш картинку цілком і здатний вписати цю картинку в контекст.
У першому випадку ти апелюєш до людини, її переживань та емоцій. У другому – оцінюєш суху інструментальність того чи іншого кроку.
І саме в цьому сьогодні полягає різниця між проукраїнськими кримчанами на півострові і проукраїнськими кримчанами на материку. Перші дивляться в звичайний бінокль. Другі – в перевернутий.
Для «материкових» стратегія повернення Криму впирається в простий факт: нинішня архітектура російської влади не повертатиметься до обговорення теми півострова. А тому необхідно посилювати кризу в російській економіці. Збільшувати витрати російського бюджету. Зменшувати обсяг накопичених золотовалютних резервів. Щоб хвиля економічної кризи прорвала греблю «політичної стабільності» і призвела до зміни чинної вертикалі. Щоб єдиним завданням нового керівництва Росії стало обнулення всього того, що почалося в 2014 році.
І в рамках такого завдання торгова або енергетична блокади Криму – це лише метод з перетворення півострова на «чемодан без ручки». Цей підхід беземоційний настільки, наскільки беземоційний розмін фігур на шаховій дошці. Специфіка перевернутого бінокля – в нього неможливо розгледіти обличчя, приватні історії, конкретні долі. Він цинічно-прикладний, коли в різних частинах рівняння йдуть лише статистика і цифри.
А для тих, хто продовжує жити в Криму, ситуація часто виглядає інакше. Тому що вони залишаються всередині системи. Формула про «мету», яка виправдовує «засоби», сприймається тут куди обережніше: для багатьох засоби важливі не менше, ніж цілі. Просто тому, що «засоби» – це, зокрема їхні власні долі.
Немає нічого дивного в тому, що жителі півострова продовжують дивитися на ситуацію в бінокль. Той самий, який збільшує зображення в рази, дозволяє фокусуватися на побутових проблемах і повсякденних тяготах. Зібрати дітей до школи, зібрати на генератор, вижити на пенсію, не спровокувати силовиків. Обставини тримають як якірний ланцюг: у когось люди похилого віку, у когось діти. Ходиш вулицями, там люди, у людей обличчя. І все твоє життя – мемуари не Жукова, а Бондарева. Лейтенантська проза. Коли замість карти з фронтами й арміями – цілком конкретний побут.
І ця різниця самовідчуттів тільки посилюватиметься – даватиме метастази в найнесподіваніших проявах. І справа тут не в персональних якостях і конкретних іменах. Справа в двох видах оптики: одна сфокусована на глобальному і методах його досягнення. Інша занурена в повсякденність і здатна розрізняти відтінки й нюанси.
Обидві оптики мають право на існування. Обидві мають чітку внутрішню логіку. Обидві є природним продовженням обставин, в яких опинився носій.
Проблема лише в тому, що вони не завжди добре уживаються разом.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
