(Рубрика «Точка зору»)
Останнім часом в Україні почали активно економити електроенергію. І полягає ця економія переважно в тому, що організовуються так звані віяльні відключення, коли в тих чи інших населених пунктах відключають електрику. Те, що такі речі нас чекають взимку, було відомо ще задовго до того. Навіть влітку про це говорилося. Було зрозуміло, що «вугільний пояс» Донбасу нам не вдасться повернути до настання зими. Тому існуватиме проблема з поставкою вугілля для електростанцій. Адже саме теплові електростанції «знімають» дефіцит електроенергії в період пікових навантажень.
Дивна бездіяльність урядовців
Чи були урядовцями вжиті адекватні заходи для того, щоб виправити ситуацію? Радше ні, аніж так. Були розроблені графіки віялових відключень. Правда, часто ці графіки виявлялися «тайною за сімома печатями». Було закуплене вугілля в Південно-Африканській Республіці (ПАР). Хоча відразу виявилося, що вугілля «не такої якості», яка потрібна для наших електростанцій. А тих, хто здійснював ці закупівлі, почали притягувати до кримінальної відповідальності. Чесно кажучи, з історією про південноафриканське вугілля чимало незрозумілого. Скидається на те, що для наших теплових електростанцій підходить лише вугілля донецьке й російське. Але не будемо про це. Хай з цим питанням розбираються фахівці. Якщо вони розберуться.
Поговоримо про інше. Чи були в межах держави розроблені широкомасштабні заходи по енергозбереженню? Якщо робилося щось у цьому плані, то дуже мало. Практично нічого. Зараз бачимо, що в нічну пору в нас щедро освітлюються автостради, вулиці міст, у Києві, інших великих і навіть невеликих містах «тішить око» електрична реклама. І це якраз у ті години, коли маємо пікові елетронавантаження. Невже не можна обмежити вуличне освітлення? Та й чи не пора хоча б у зимовий період відмовитись від електрореклами? Приїздиш, наприклад, не в Київ – в якийсь обласний центр. І бачиш: в офісах та офісиках навіть серед дня світло горить, в численних магазинах – те саме, навіть трапляється, що ліхтарі, призначені для нічного освітлення, горять удень. Зараз у містах та містечках на площах встановлюють чисельні ялинки. І на кожній з них електрогірлянди. Скільки ці новорічні ялинки «поїдатимуть» електроенергії? Як і інша новорічна ілюмінація. Невже не можна обійтися без цього? Хтось скаже: але це ж свято. Так, свято – свято для обраних, переважно для мешканців великих міст. Завдяки такому святкуванню ми матимемо відключені від електрики села й містечка (бо саме жителі цих населених пунктів найбільше потерпають від віялових відключень). І як тоді вони сприйматимуть це свято?
Зрештою, чи не можна було подумати над тим, щоб мінімалізувати втрати при передачі електроенергії на відстані? Наприклад, у «мій» Острог електроенергію поставляють із Рівненської АЕС (це, вважайте, відстань пона сто кілометрів). Хоча зовсім поруч, за кілометрів десять, знаходиться Хмельницька АЕС. І таких електрочудес (точніше – електроабсурдів) більше, ніж доволі. Зрозуміло, так склалося, ніхто не хоче це змінювати. Але ж в країні біда, країна веде реальну війну. І «електрофронт» стає все більш і більш вагомий. Час було б енергетикам проявити хоча б елементарний патріотизм. Та й урядовцям серйозніше подумати над тим, щоб мінімалізувати енергодифіцит. Не вірю, що в нас немає можливостей це зробити. Та й народ у нас креативний.
Проте, схоже, ні енергетикам, які заробляють на спекуляції енергоресурсами «грубі гроші», ні урядовцям до цього діла немає. І взагалі в енергетиці в нас творяться якісь дивні речі. То з’являється інформація, що ми продовжуємо експортувати електроенергію, то що ми її імпортуємо. А може, енергетичні компанії в нас зайнялися реекспортом? Незважаючи на енергодифіцит, ми продовжуємо поставляти електрику і в окупований росіянами Крим, і в захоплені російськими сепаратистами райони Донбасу. При цьому далеко не завжди отримуємо плату за електроенергію. Чому це так? Існують щодо цього якісь негласні домовленості? Взагалі мені видається, що під шумок війни в нас іде перерозподіл енергоринку. Одна історія із вугіллям, завезеним із ПАР, чого вартує. Зараз ніби збираються завозити вугілля з Казахстану. Що з того буде – побачимо.
Відключення електроенергії як соціальна проблема
А тим часом маємо сумну картину. В країні тривають віялові відключення. При цьому вони не виглядають як «соціально справедливі». Київ та обласні центри від них потерпають найменше. Тут живе привілейоване населення. Далі йдуть райцентри, де, як правило, планомірно відключається електроенергія. Але найбільше відключають електроенергію у сільській місцевості. У деяких селах це роблять тричі на добу і тривалість цих відключень сягає по шість, а то й більше годин. Зрозуміло, це обурює селян, жителів невеликих міст. Уже в Україні почалися «темні бунти». І відбуваються вони не стільки через те, що виключають світло, скільки через те, що одним відключають, а іншим – ні.
Як на мене, то нашим урядовцям та політикам пора зрозуміти, що віялові відключення (принаймні в такій формі, в якій вони відбуваються в нас), це вже не побутова, а соціальна проблема. І якщо тут нічого не зміниться, то це може призвести до загострення соціальної напруги. Пора над цим задуматись. І то серйозно.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
