Львів – На Західній Україні вшановують пам’ять жертв масових розстрілів, скоєних НКВС у в’язницях у червні 1941 року. За день до початку радянсько-німецької війни енкаведисти вчинили у Галичині терор – вони вбивали у тюрмах українців, втікаючи, стріляли у селян, грабували помешкання і вивозили майно із собою. Кількість жертв донині невідома. Лише у червні 1941 у тюрмах вбито понад 20 тисяч галичан.
На початку 90-х були виявлені сотні масових поховань жертв НКВС у містах і селах Західної України. Вдалося встановити навіть прізвища окремих людей за спогадами очевидців. Втім, більшість людей перепоховані як невідомі жертви НКВС.
Днями пошуковці комунального підприємства «Доля» виявили людські останки у лісі біля Дрогобича. Припускають, що українці були розстріляні у червні 1941 року НКВС, розповідає керівник організації Святослав Шеремета.
«Відповідно до спогадів людей і тих публікацій, які збереглись, у цьому місці було поховано вбитих українців. Розстріляно від 19 до 24 осіб за їхню політичну неблагонадійність, як тоді трактувало НКВС. Ми подали документи для проведення ексгумації і вже після цього будемо стверджувати, хто був похований у братській могилі. Є велика ймовірність, що це жертви НКВС червня 1941 року», – каже Святослав Шеремета.
Галичину нищили свідомо
У вересні 1939 року галичани з синьо-жовтими і червоними прапорами вітали радянську владу, оскільки сподівались, що після польської окупації зможуть врешті жити у незалежній державі. Перші «совєти», як казали, прийшли і у червні 1941 року пішли, залишивши після себе десятки тисяч вбитих, арештованих, виселених людей (з лютого 1940 року по червень 1941 було чотири великі депортації населення), а ще порожні крамниці, пограбовані помешкання, насильницьку радянізацію, знищену приватну власність, залишивши стан воєнного комунізму.
Коли радянська влада дізналась, що німецьке військо наступає, то у шаленому поспіху у червні 1941 року почала масові розстріли у тюрмах по всій Західній Україні, особливо у Львові – на Замарстинівській, «Бригідці», Лонцького. Встановлено, що лише у в’язниці на Лонцького за три червневі дні розстріляли 1681 людину.
Щодо кількості жертв НКВС існує лише поверхнева статистика, каже історик Микола Посівнич.
«Багато документів засекречено. Багато було знищено людей під час відступу радянських окупантів, облік ніхто не вів. Радянські солдати і офіцери поспіхом евакуювались, і тому лише загально говоримо нині про вбивства у тюрмах. А радянська армія масово вбивала по селах людей, які виходили дивитись, як ті відступають, і взагалі дивились, що ж відбувається. Скільки таких було вбито людей, невідомо», – зауважив історик.
Після війни у Львові залишилось лише 20% корінних мешканців
Радянська влада застосувала у Західній Україні тактику спаленої землі, наголошує науковець, яка полягала у тому, щоб після себе не залишити нічого і знищити навіть потенційних зрадників. Тому у червні 1941 року галичани з квітами і синьо-жовтими прапорами вітали німецьку армію, сприймаючи її як визволителів від звірств НКВС.
«Німців вже вітали не із таким захопленням, як у 1939 році по-братськи радянську армію, відгуки були стримані, а вітали німців як цивілізовану націю, як народ великих мислителів і філософів, як визволителів від сталінського безбожного режиму, що це всесвітнє зло і сатана. Німці у своїй пропаганді це гарно обіграли, підігравали населенню, але вже за пару місяців показали своє справжнє лице, і ентузіазм у людей спав, бо німці продовжували сталінську політику винищення народу», – наголосив Микола Посівнич.
За даними дослідників, з 1939–1945 років Львів втратив 80 відсотків корінного населення.
У тюрмі на Лонцького, у ніч масових розстрілів з 21 на 22 червня, вшанують жертв НКВС мистецько-музичним дійством. А на 22 червня у Львові оголошено день пам’яті жертв комуністичних репресій 1939–1941 років.
На початку 90-х були виявлені сотні масових поховань жертв НКВС у містах і селах Західної України. Вдалося встановити навіть прізвища окремих людей за спогадами очевидців. Втім, більшість людей перепоховані як невідомі жертви НКВС.
Днями пошуковці комунального підприємства «Доля» виявили людські останки у лісі біля Дрогобича. Припускають, що українці були розстріляні у червні 1941 року НКВС, розповідає керівник організації Святослав Шеремета.
«Відповідно до спогадів людей і тих публікацій, які збереглись, у цьому місці було поховано вбитих українців. Розстріляно від 19 до 24 осіб за їхню політичну неблагонадійність, як тоді трактувало НКВС. Ми подали документи для проведення ексгумації і вже після цього будемо стверджувати, хто був похований у братській могилі. Є велика ймовірність, що це жертви НКВС червня 1941 року», – каже Святослав Шеремета.
Галичину нищили свідомо
У вересні 1939 року галичани з синьо-жовтими і червоними прапорами вітали радянську владу, оскільки сподівались, що після польської окупації зможуть врешті жити у незалежній державі. Перші «совєти», як казали, прийшли і у червні 1941 року пішли, залишивши після себе десятки тисяч вбитих, арештованих, виселених людей (з лютого 1940 року по червень 1941 було чотири великі депортації населення), а ще порожні крамниці, пограбовані помешкання, насильницьку радянізацію, знищену приватну власність, залишивши стан воєнного комунізму.
Коли радянська влада дізналась, що німецьке військо наступає, то у шаленому поспіху у червні 1941 року почала масові розстріли у тюрмах по всій Західній Україні, особливо у Львові – на Замарстинівській, «Бригідці», Лонцького. Встановлено, що лише у в’язниці на Лонцького за три червневі дні розстріляли 1681 людину.
Щодо кількості жертв НКВС існує лише поверхнева статистика, каже історик Микола Посівнич.
«Багато документів засекречено. Багато було знищено людей під час відступу радянських окупантів, облік ніхто не вів. Радянські солдати і офіцери поспіхом евакуювались, і тому лише загально говоримо нині про вбивства у тюрмах. А радянська армія масово вбивала по селах людей, які виходили дивитись, як ті відступають, і взагалі дивились, що ж відбувається. Скільки таких було вбито людей, невідомо», – зауважив історик.
Після війни у Львові залишилось лише 20% корінних мешканців
Радянська влада застосувала у Західній Україні тактику спаленої землі, наголошує науковець, яка полягала у тому, щоб після себе не залишити нічого і знищити навіть потенційних зрадників. Тому у червні 1941 року галичани з квітами і синьо-жовтими прапорами вітали німецьку армію, сприймаючи її як визволителів від звірств НКВС.
«Німців вже вітали не із таким захопленням, як у 1939 році по-братськи радянську армію, відгуки були стримані, а вітали німців як цивілізовану націю, як народ великих мислителів і філософів, як визволителів від сталінського безбожного режиму, що це всесвітнє зло і сатана. Німці у своїй пропаганді це гарно обіграли, підігравали населенню, але вже за пару місяців показали своє справжнє лице, і ентузіазм у людей спав, бо німці продовжували сталінську політику винищення народу», – наголосив Микола Посівнич.
За даними дослідників, з 1939–1945 років Львів втратив 80 відсотків корінного населення.
У тюрмі на Лонцького, у ніч масових розстрілів з 21 на 22 червня, вшанують жертв НКВС мистецько-музичним дійством. А на 22 червня у Львові оголошено день пам’яті жертв комуністичних репресій 1939–1941 років.
