На початку березня Україна як країна, що головує в ОБСЄ, відзначатиме 20-ліття з часу створення Офісу верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин. Ця інституція була покликана створити систему «раннього запобігання» етнічним конфліктам. Україна, в якій живуть представники різних етносів та релігій, могла б поділитися позитивним досвідом, якби її державна влада сама цінувала його. Адже повернення на історичні землі цілого кримськотатарського народу і залучення його до українського життя могло б стати прикладом співжиття двох народів, які обидва називають Україну своєю батьківщиною. А про те, чому в Україні не цінують цього досвіду, Радіо Свобода спілкувалося з аналітиком американського Інституту світової політики, спеціалістом з етнічних питань у колишньому Радянському Союзі Полом Ґоблом.
– Пане Ґобл, в Європі досі не можуть знайти відповідь на питання, чи можна бути європейцем і мусульманином одночасно. Як би Ви відповіли на це запитання?
– Думаю, що можна, і це підтверджує довга традиція. Ми, на Заході, почали вивчати іслам відносно нещодавно і сконцентрувалися на тих групах, що нам загрожують. Але насправді кримські та казанські татари представляють довгу традицію того, що ми стали називати «євроісламом», який поєднує європейські та ісламські цінності. І мені здається, що в майбутньому ці дві ідентичності буде ще простіше поєднати, бо роль християнства у визначенні європейської цивілізації зменшується.
У 19-му столітті, особливо наприкінці, кримські та казанські татари утворили центри поміркованого ісламу, який виробив модель поєднання цих двох ідентичностей.
За радянських часів люди, які обґрунтовували ці ідеї, були знищені. І лише зараз ми знову до них повертаємося, і в Казані, і в Криму, тому що в межах визначення «європеєць» і «мусульманин» є широкий спектр для вибору. Тому досвід, який мають казанські та кримські татари, в майбутньому матиме ще більше значення.
Важливо знати, що джадидізм, традиція оновленого ісламу, відігравав велику роль у Татарстані до приходу радянської влади, її нині відроджує Рафаель Хакімов, директор Інституту історії в Казані, а в Криму цю роботу проводили великі мислителі, які дописували до газети «Тарджуман» наприкінці 19-го – на початку 20-го століття.
На Заході дуже небагато вчених вивчали це питання. Але нині вони привертають дещо більшу увагу, тож думаю, що ісламською європейськістю і європейським ісламом в майбутньому будуть цікавитися більше.
– Для багатьох людей у Європі те, що Ви говорите про іслам, звучить не знайомо, бо для них іслам – це загроза тероризму, нетерпимість, заперечення модерного способу життя.
– Ми, звичайно, більше звертаємо увагу на небезпеку, ніж на позитивні речі. Це – просто людська природа. Але якщо подивитися, у світі більшість мусульман відкидає радикальні ідеї, більшість вірить у те, що тероризм не може бути засобом для досягнення будь-яких цілей. Але ці люди не потрапляють у новини, і їх не дуже вивчають вчені.
– Татарська громада у Польщі невеличка, але вона має велику увагу з боку місцевої влади. Польське керівництво наголошує на великих заслугах татар перед спільною польською державою, їх шанують і нагороджують державними нагородами. А в Україні кримські татари залишаються пасинками своєї батьківщини.
– На жаль, з 1991 року українська влада поводилася з кримськими татарами несправедливо. Одна з найбільших помилок, які були зроблені в Україні, це те, що в Закон про громадянство відразу не були внесені кримські татари, які перебували у вигнанні, щоб вони мали право на українське громадянство таке ж, як і українці, що перебували за межами України. Це б допомогло їм повністю інтегруватися в українське життя після повернення. Крім того, будь-яка позитивна дискусія в Києві щодо кримськотатарського народу викликає роздратування у Москві, яка намагається налаштувати російську громаду в Криму на відсутність міжетнічного діалогу та вимогу повернення Криму до складу Росії. Тому навіть геополітика Криму не дозволяє Києву вести розмову про кримськотатарські ісламські цінності.
– Пане Ґобл, в Європі досі не можуть знайти відповідь на питання, чи можна бути європейцем і мусульманином одночасно. Як би Ви відповіли на це запитання?
– Думаю, що можна, і це підтверджує довга традиція. Ми, на Заході, почали вивчати іслам відносно нещодавно і сконцентрувалися на тих групах, що нам загрожують. Але насправді кримські та казанські татари представляють довгу традицію того, що ми стали називати «євроісламом», який поєднує європейські та ісламські цінності. І мені здається, що в майбутньому ці дві ідентичності буде ще простіше поєднати, бо роль християнства у визначенні європейської цивілізації зменшується.
У 19-му столітті, особливо наприкінці, кримські та казанські татари утворили центри поміркованого ісламу, який виробив модель поєднання цих двох ідентичностей.
Досвід, який мають казанські та кримські татари, в майбутньому матиме ще більше значення
За радянських часів люди, які обґрунтовували ці ідеї, були знищені. І лише зараз ми знову до них повертаємося, і в Казані, і в Криму, тому що в межах визначення «європеєць» і «мусульманин» є широкий спектр для вибору. Тому досвід, який мають казанські та кримські татари, в майбутньому матиме ще більше значення.
Важливо знати, що джадидізм, традиція оновленого ісламу, відігравав велику роль у Татарстані до приходу радянської влади, її нині відроджує Рафаель Хакімов, директор Інституту історії в Казані, а в Криму цю роботу проводили великі мислителі, які дописували до газети «Тарджуман» наприкінці 19-го – на початку 20-го століття.
На Заході дуже небагато вчених вивчали це питання. Але нині вони привертають дещо більшу увагу, тож думаю, що ісламською європейськістю і європейським ісламом в майбутньому будуть цікавитися більше.
– Для багатьох людей у Європі те, що Ви говорите про іслам, звучить не знайомо, бо для них іслам – це загроза тероризму, нетерпимість, заперечення модерного способу життя.
– Ми, звичайно, більше звертаємо увагу на небезпеку, ніж на позитивні речі. Це – просто людська природа. Але якщо подивитися, у світі більшість мусульман відкидає радикальні ідеї, більшість вірить у те, що тероризм не може бути засобом для досягнення будь-яких цілей. Але ці люди не потрапляють у новини, і їх не дуже вивчають вчені.
– Татарська громада у Польщі невеличка, але вона має велику увагу з боку місцевої влади. Польське керівництво наголошує на великих заслугах татар перед спільною польською державою, їх шанують і нагороджують державними нагородами. А в Україні кримські татари залишаються пасинками своєї батьківщини.
Будь-яка позитивна дискусія в Києві щодо кримськотатарського народу викликає роздратування у Москві
– На жаль, з 1991 року українська влада поводилася з кримськими татарами несправедливо. Одна з найбільших помилок, які були зроблені в Україні, це те, що в Закон про громадянство відразу не були внесені кримські татари, які перебували у вигнанні, щоб вони мали право на українське громадянство таке ж, як і українці, що перебували за межами України. Це б допомогло їм повністю інтегруватися в українське життя після повернення. Крім того, будь-яка позитивна дискусія в Києві щодо кримськотатарського народу викликає роздратування у Москві, яка намагається налаштувати російську громаду в Криму на відсутність міжетнічного діалогу та вимогу повернення Криму до складу Росії. Тому навіть геополітика Криму не дозволяє Києву вести розмову про кримськотатарські ісламські цінності.
