Чи справді Курська операція, незважаючи на сильний навіть світовий піар-ефект, все ж, зі стратегічної точки зору, не була у підсумку дуже успішною? Саме цю тезу в своїй резонансній статті у виданні «Дзеркало тижня» озвучив колишній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний. Але чого все ж досягла Курська операція? І чого не досягла? Розбираємо.

…6 серпня 2024-го. Ніби звичний день війни – як вже було дуже багато таких. Але раптом з’являється інформація про те, що підрозділи ЗСУ ввійшли до Курської області Росії. Хтось не бачить в цьому дивного, бо раніше вже пару разів на територію РФ входили російські добровольці, які воюють за Україну.

Цього разу було щось інше. До Росії зайшла регулярна українська армія. Зайшла масовано, потужно.

Світові ЗМІ були насамперед заскочені тим, що українці швидко взяли під контроль газовимірювальну станцію в Суджі Курської області – тоді ще українською територією йшов російський газовий транзит до Європи…

Потім було просування уздовж головних автошляхів, розширення площі контролю. ЗМІ також зацікавились, чи не підуть ЗСУ на сам обласний центр – Курськ, але ще більше цікавило – що буде з Курською АЕС? Адже в перші дні вторгнення в Україну російська армія окупувала Чорнобильську зону і також взяла під контроль найбільшу в Європі атомну станцію – Запорізьку АЕС. Щодо Курської АЕС, то в ЗСУ таких планів не було.

ЗСУ на максимумі контролювали понад тисячу – навіть близько 1200-1300 – квадратних кілометрів Курської області Росії.

Світ був заскочений раптовістю, несподіваністю української операції. ЗМІ в Україні жартували про створення «Курської народної республіки».

Також писали, що Росію, мовляв, «опустили» – і в цьому була правда, адже одна річ, коли бойові дії ведуться в Україні, а інша – коли російська армія, ніби друга в світі, відступає з власної, російської території. Таке останній раз було під час Другої світової. Було відчуття, що Курська операція похитнула реноме Кремля в очах і самих росіян.

Президент України Володимир Зеленський говорив про багато російських полонених, якими можна буде поповнювати обмінний фонд. Особливо, казав Зеленський, Курська операція вразила Глобальний Південь, за прихильність якого тоді активно боровся Офіс президента.

Курська операція також запам’яталась першим використанням Росією північнокорейських солдатів, а також те, що вдалося взяти в полон і кількох китайців – вочевидь, все ж добровольців чи найманців, а не солдатів регулярної армії КНР.

Сумнів Залужного

У статті, що її опублікувало видання «Дзеркало тижня», колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України в Лондоні генерал Валерій Залужний ніби ставить під сумнів стратегічну, довготривалу виправданість Курської операції як невдалої спроби завдати раптового удару по противнику.

«Звісно, такі дії (Курська операція – ред.), якщо вони виправдані передусім людськими втратами, з обмеженими цілями, можна провести. Проте практика показала, що зрештою ізольований тактичний прорив на вузькій ділянці фронту не приносить саме необхідного успіху атакуючій стороні», – написав Залужний.

«Війська, що оборонялися, зуміли скористатися і технологічними, і тактичними перевагами, і з часом не тільки не дали тактичному прориву перерости в оперативний успіх, а й згодом самі здійснили тактичне просування – також без оперативного успіху. Ціна таких дій мені невідома, проте очевидно, що вона була надто високою», – зауважив генерал.

В Україні одразу після початку Курської операції відмітили її сильний «пропагандистський ефект». Але що більш важливо – почались міркування наприкінці 2024 року та на початку 2025 року – на що можна обміняти контрольовану ЗСУ частину Курської області?

Було відчуття, що курська земля під контролем ЗСУ має набагато вищу геополітичну ціну, аніж просто обмін в пропорції 1 кв.км Курщини на 1 кв.км окупованої Росією території України. Себто, за Курщину можна «виторгувати» набагато більше, аніж територіальна пропорція 1:1.

Про обмін Курщини говорив і президент Зеленський – зокрема в інтерв’ю The Guardian в лютому цього року: «Ми обміняємо одну територію на іншу». Президент тоді додав, що не знає ще, на що можна буде міняти Курщину: «Я не знаю, подивимося. Але всі наші території важливі, тут немає пріоритету».

Хтось пропонував на звільнення росіянами Херсонщини або Запорізької області. Були пропозиції долучити Харківщину (незначну частину якої контролює армія Росії) або і частини окупованого Донбасу. Лунала ідея обміняти Курщину навіть на окуповану Росією Запорізьку АЕС.

Але все це не вдалося – і через те, що українські сили були витіснені з Курщини (нині, за деякою інформацію) під українським контролем перебуває лише мала смуга території уздовж кордону. І також причиною необміну є те, що наразі не дійшло до серйозних, змістовних переговорів України й Росії щодо, як нині говорять, «територіальних компромісів».

Стратегічний погляд

Але генерал Залужний закидає саме не неможливість по факту обміну Курщини на окуповані Росією українські території, але ставить питання: чи дала Курська операція Україні оперативний успіх, оперативний прорив?

Хоча Курська операція мала за результат перекидання Росією сил з Донецького і Запорізького фронтів на Курщину, однак Україна не змогла цим скористатись.

«Курська операція – це один з наших секторальних напрямків, де ворог дійсно не очікував, але вона не повинна бути єдина. Бо вона тільки обмежила ресурси ворога, переорієнтувала частину військ ворога з Донецького, з Запорізького сектора, і це полегшило там ситуацію, бо ворог не зміг пробити позиції в напрямку до Костянтинівки, Краматорська, Слов’янська. Бо ворог змушений був задіяти на цьому (Курському) напрямку 60 тисяч військ і корейців», – сказав генерал армії, екскерівник Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж.

«Але в цій стратегії були недопрацювання. Якщо ви готували Курську операцію – а Путін був в шоці, коли ми пішли в наступ там, але паралельно треба було ще задіювати кілька тактичних локальних операцій на Бєлгородську, Брянську області, і в Путіна склалося б враження, що ми вже захоплюємо території Росії. І це для нього був шок і паніка. І, зрозуміло, що він би знімав війська з інших регіонів», – каже Маломуж «24 каналу», коментуючи статтю Залужного.

Паралельно, пропонує Маломуж, треба було робити стратегічний наступ на півдні – на Херсонську та Запорізьку області.

«Це був би стратегічний наступ по звільненню територій України. Оце б правильна була операція. Комплексні удари по Росії тактичного рівня, а стратегічного – по звільненню наших регіонів», – зауважує колишній керівник української розвідки.

Майор Іван Секач, начальник відділу комунікацій 110-ї ОМБР імені генерал-хорунжого Марка Безручка так в інтерв’ю Радіо Свобода прокоментував статтю Валерія Залужного: «Я ознайомився зі статтею про роздуми колишнього командувача. Є така фраза: «Капітан очевидності». Ось, так як він генерал у відставці, то я скажу, що це генерал-очевидність... Мені все, що він написав, це дуже знайомо».

Позиція нинішнього головкома

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський на першу річницю Курської операції пояснював, якою була мета заходу на територію Росії.

«Ми планували спочатку одні дії, потім більше привʼязувалися до реалій. Тому спочатку це планувалося як глибокий рейд по тилах противника. Потім з урахуванням наявності наших військ – а в нас дуже обмежена кількість військ була, причому деякі підрозділи на початок самої операції були в стадії підготовки», – пояснив він в інтерв’ю ТСН в серпні 2025 року.

За словами Сирського, йдеться про те, що підрозділи ще завершували бойове злагодження.

Він додав, що в умовах тих реалій розраховували лише на те, що буде можливість просунутися вперед дуже швидко. Потім питанням було утримання територій.

«Там доволі складний комплекс заходів був проведений для того, щоб підготувати не тільки ті частини, які наступали, а й ті, які закріплювалися і потім утримували ці рубежі, позиції, всю територію», – пояснював Сирський.

На уточнення про те, що планом було не зайти на територію противника і вийти, а саме утримувати її, Сирський сказав, що задум якраз був утримати територію і обміняти її: «Для мене – так. Я розраховував на цю можливість, що, скоріше за все, нам доведеться утримувати ту територію як той козир, який нам буде корисний в подальшому».

«Військове мистецтво»

Командир 3-го армійського корпусу Андрій Білецький в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що перший етап Курської операції «взагалі зразковий, для підручників».

«Забезпечити зосередження такого угруповання і ефект оперативної несподіванки в XXI столітті, при такій прозорості поля бою, коли на глибину до 100 кілометрів висить величезна лінійка дронів – це надзвичайно складно. І подивіться: у перші тижні наші втрати були просто мікроскопічні. Втрати убитими і пораненими були менші, ніж втрати росіян тільки в полонених. Це була, я вважаю, зразкова операція, в тому числі й через політичний вимір. Те, що Путін отримав величезний удар по престижу – теж факт… Кінець її був, звичайно, не настільки блискучий, як початок... Але в будь-якому разі сама операція красива. Як військовий я можу сказати: я щиро захоплююся. Це справді військове мистецтво».

Історія операції на Курщині

Від початку проведення Курської операції, тобто із 6 серпня минулого року, до цьогорічної весни, за даними ЗСУ, втрати армії Росії там склали 62,4 тисячі солдатів.

Як зазначив Генштаб, з них безповоротні – 25,2 тисячі, санітарні – 36 200.

У березні президент США Дональд Трамп після розмови з російським президентом сказав про оточення українських сил у Курській області. Але Генштаб ЗСУ спростував це.

11 березня було повідомлення про вихід ЗСУ з Суджі – саме це місто на Курщині, яке мало давні історичні зв’язки з Україною, було центром, символом української присутності. А вже наступного дня Путін відвідав Курську область, зокрема території, які були під контролем ЗСУ.

14 березня президент Володимир Зеленський заявив, що, на його думку, Курська операція виконала своє завдання – відтягнула російські війська з Покровського, Харківського та Сумського напрямків.

Ще станом на кінець весни Зеленський заявив, що ЗСУ продовжують активні бойові дії в Курській та Бєлгородській областях РФ.

25 травня 2025 року Генштаб ЗСУ повідомив, що під час Курської операції Україна взяла в полон 971 російського військового. Вони стали основою для обміну «1000 на 1000» – під час одного з літніх обмінів після одного з трьох раундів українсько-російських переговорів в Стамбулі.