Мовний законопроект у редакції, який запропонувала Партія регіонів, розколює Україну і є спробою влади «купити голоси» перед виборами. Так вважає відомий український російськомовний письменник Андрій Курков. Водночас, на його думку, російська мова в Україні повинна мати певний статус.
– Як Ви думаєте, чи те, що Верховна Рада України проголосувала в першому читанні за законопроект про засади державної мовної політики, і російська мова, ймовірно, матиме статус регіональної мови – чи це означатиме кінець української мови в Україні?
– Це не кінець, тому що ніхто не перестане говорити українською. Навпаки, я сьогодні дивився по «Фейсбуку», що дуже багато двомовних людей принципово заявили, що вони будуть тепер спілкуватися тільки українською мовою, хоча деякі з них російського походження, так само, як і я. Справа в тому, що ця політична сила, що б вона не робила, все одно буде отримувати так звану зворотну реакцію – негативну. Кілька людей заявили, що їм соромно, що безграмотні люди, які самі не знають російської, захищають регіональні мови чи мови нацменшин в Україні. Звичайно, я розумію, що перед виборами – це велика перемога Партії регіонів. Тобто, вони самі себе тепер підняли. Доказали собі, що вони можуть далі викручувати руки, голосувати картками відсутніх і набирати кількість голосів для рішень парламенту, які потім вони можуть видавати за свої досягнення перед електоратом.
– Чому в Україні так важко покласти край цьому питанню? У мене особисто ніколи не було враження, що в Україні є якісь репресії щодо російської мови. Якщо батьки хочуть, щоб їхні діти навчалися російською мовою, є російськомовні школи. А українська мова, яка навпаки, впродовж історії потерпала під впливом російської, за Радянського Союзу була відкрита політика русифікації, українську мову намагалися зблизити з російською, граматикою і правописом. Коли нарешті це питання якось відійде?
– Це питання могла вирішити «помаранчева влада», якби хотіла. Але нічого не робити – це теж вважається добре. Насправді питання є, і для когось із людей воно може здаватися болючим. Тому що, наприклад, у Києві ,у школі, куди ходять мої діти, коли прийшов Президент Ющенко, за якого я голосував, за якого я теж стояв із братами Капрановими і з іншими на Майдані, скасували навіть добровільний факультатив російської мови. І в цьому сенсі, звичайно, це була реакція людей. Я на все це споглядав філософськи. Думав, що все це тимчасові речі. Але, звичайно, те, що за 20 років ніякого статусу не дали російській мові – це є причиною, мабуть, ситуації, яка склалася сьогодні. Тобто, якби якось вигадали ту формулу, яка влаштує всіх, яка не буде сприйнята за основу силою, яка може вважатися проросійською, то було б набагато легше. Все одно, кожна мова має отримати якийсь статус: чи-то угорська, чи-то кримськотатарська, чи-то російська. Те, що зараз сталося – це розколює Україну. І, звичайно, це провокує до розвитку маргінальні політичні сили і дає їм більше можливостей впливати на політичні процеси, які стосуються, до речі, не мови, а майбутнього України.
– Ви сказали, що російська мова повинна мати якийсь статус. Що ви маєте на увазі? Часто в тих аргументах використовують приклад, скажімо, Швейцарії чи Канади. Але немає двомовного середовища ніде. Наприклад, є франкомовні частини і є англомовні частини Канади. І немає такого, яке ми бачимо часто в Україні, наприклад, на українському телебаченні. Скажімо, програма Савіка Шустера. Ведучий розмовляє російською, дехто з учасників – російською, дехто – українською. Це не є нормальна ситуація.
– У нас нормальних ситуацій ще жодного разу не було. Але я навіть не знаю, чи був колись російській мові наданий статус мови нацменшин чи ні?
– Я думаю, що був. Але на сто відсотків зараз не скажу.
– Я знаю, що видавництво книжок мовами нацменшин видає книжки і російською, там 3-4 книжки за державний кошт на рік, і угорською, і польською, і румунською, і т.д. Мабуть, щось таке було. Але справа в тому, що вся українізація, яка йшла в Україні, була політичною, а не практичною і, в принципі, зводилася до закликів чи погроз. Тобто, досягнення української мови, які є сьогодні в Україні, виникли не завдяки політиці української влади, а завдяки письменникам, таким, як Оксана Забужко, Юрко Андрухович, Марія Матіос чи співакам, як Олег Скрипка, «Океан Ельзи», «Друга ріка» тощо. Тобто, в нас змогли ці люди зробити українську мову модною в університетах, і навіть у Дніпропетровську, і в Харкові, і в Запоріжжі, де я часто буваю. А політики, в принципі, як втікали від цього питання, втікали «помаранчеві» від цього питання, а зараз прийшла влада, яка просто купує голоси. Тобто, за всім тим стоять не інтереси людей, які розмовляють російською мовою чи іншими мовами нацменшин. Це політичні інтереси, що стосуються майбутніх виборів.
– Якби Вам сьогодні сказали: Андрію Курков, Ви розумна людина, розв’яжіть цю мовну дилему в Україні, Ви матимете всю підтримку. Яку б Ви формулу запропонували?
– Я навіть над таким питанням не думав. Мені не доручали таке питання опрацьовувати. Насправді, це питання потребує серйозних політичних зусиль, і тут аматорам, чи політичним аматорам не має місця для розв’язання цього питання. Тому що в нас нема концепції загальної державної культури і загальної державної літератури, до речі. Література України, якщо Ви запитаєте кого завгодно, Вам скажуть, що література написана українською мовою. Ніхто не подумає Вам сказати, що до української літератури входять також 80 письменників і поетів, які пишуть кримськотатарською мовою, яких майже не видають і не перекладають. До неї входить нещодавно померлий Йозеф Бург, останній письменник, великий, який жив у Чернівцях і писав мовою ідиш. Тобто, спочатку треба виокремити взагалі з концепції державної культурної політики розуміння, що таке українська державна культура, література, що таке нація: чи це етнічне, чи це політичне явище. Просто ми зупинилися на мові, тому що сьогодні питання виникло мови. Але, в принципі, наші політики ніколи не займалися концепцією майбутнього України. А майбутнє України залежить від того, як ми будемо сприймати все, що відбувається в країні, та як ми будемо пояснювати, що таке українське: чи то економіка, чи то література, чи то все інше.
– Якби хтось, якийсь іноземець підійшов і запитав: «Що таке Україна, що означає бути українцем?» Щоб Ви йому сказали?
– Я собі зараз думаю, що сказав би поляк? Що означає бути поляком? Полякам легше, тому що їхня держава існувала дуже давно. Бути українцем, в принципі, це бути молодим громадянином молодої держави, яка зараз формується в зовсім інших кордонах щорічних і ментальних, і культурних, ніж вона існувала, скажімо, під час короткого часу незалежності 18-го року. Українець сьогодні – це той, хто інколи не розуміє, але він співучасник великого державного будівництва. І кожен раз, коли він іде когось вибирати в парламент, він стає активним учасником цього державного будівництва. Але іноземцям це не пояснити, і, я думаю, вони не запитають, що для них Ukraine. Тобто, професор який-небудь він і сам розуміє, що це таке, а звичайний футбольний вболівальник просто не поставить цього питання, тому що він так само не зацікавиться, що таке Czech Republic, чи що таке Hungary.
– Як Ви думаєте, чи те, що Верховна Рада України проголосувала в першому читанні за законопроект про засади державної мовної політики, і російська мова, ймовірно, матиме статус регіональної мови – чи це означатиме кінець української мови в Україні?
Дуже багато двомовних людей принципово заявили, що вони будуть тепер спілкуватися тільки українською
– Це не кінець, тому що ніхто не перестане говорити українською. Навпаки, я сьогодні дивився по «Фейсбуку», що дуже багато двомовних людей принципово заявили, що вони будуть тепер спілкуватися тільки українською мовою, хоча деякі з них російського походження, так само, як і я. Справа в тому, що ця політична сила, що б вона не робила, все одно буде отримувати так звану зворотну реакцію – негативну. Кілька людей заявили, що їм соромно, що безграмотні люди, які самі не знають російської, захищають регіональні мови чи мови нацменшин в Україні. Звичайно, я розумію, що перед виборами – це велика перемога Партії регіонів. Тобто, вони самі себе тепер підняли. Доказали собі, що вони можуть далі викручувати руки, голосувати картками відсутніх і набирати кількість голосів для рішень парламенту, які потім вони можуть видавати за свої досягнення перед електоратом.
– Чому в Україні так важко покласти край цьому питанню? У мене особисто ніколи не було враження, що в Україні є якісь репресії щодо російської мови. Якщо батьки хочуть, щоб їхні діти навчалися російською мовою, є російськомовні школи. А українська мова, яка навпаки, впродовж історії потерпала під впливом російської, за Радянського Союзу була відкрита політика русифікації, українську мову намагалися зблизити з російською, граматикою і правописом. Коли нарешті це питання якось відійде?
Те, що зараз сталося – це розколює Україну. Це провокує до розвитку маргінальні політичні сили
– Це питання могла вирішити «помаранчева влада», якби хотіла. Але нічого не робити – це теж вважається добре. Насправді питання є, і для когось із людей воно може здаватися болючим. Тому що, наприклад, у Києві ,у школі, куди ходять мої діти, коли прийшов Президент Ющенко, за якого я голосував, за якого я теж стояв із братами Капрановими і з іншими на Майдані, скасували навіть добровільний факультатив російської мови. І в цьому сенсі, звичайно, це була реакція людей. Я на все це споглядав філософськи. Думав, що все це тимчасові речі. Але, звичайно, те, що за 20 років ніякого статусу не дали російській мові – це є причиною, мабуть, ситуації, яка склалася сьогодні. Тобто, якби якось вигадали ту формулу, яка влаштує всіх, яка не буде сприйнята за основу силою, яка може вважатися проросійською, то було б набагато легше. Все одно, кожна мова має отримати якийсь статус: чи-то угорська, чи-то кримськотатарська, чи-то російська. Те, що зараз сталося – це розколює Україну. І, звичайно, це провокує до розвитку маргінальні політичні сили і дає їм більше можливостей впливати на політичні процеси, які стосуються, до речі, не мови, а майбутнього України.
– Ви сказали, що російська мова повинна мати якийсь статус. Що ви маєте на увазі? Часто в тих аргументах використовують приклад, скажімо, Швейцарії чи Канади. Але немає двомовного середовища ніде. Наприклад, є франкомовні частини і є англомовні частини Канади. І немає такого, яке ми бачимо часто в Україні, наприклад, на українському телебаченні. Скажімо, програма Савіка Шустера. Ведучий розмовляє російською, дехто з учасників – російською, дехто – українською. Це не є нормальна ситуація.
– У нас нормальних ситуацій ще жодного разу не було. Але я навіть не знаю, чи був колись російській мові наданий статус мови нацменшин чи ні?
– Я думаю, що був. Але на сто відсотків зараз не скажу.
Влада просто купує голоси. За всім тим стоять не інтереси людей, які розмовляють російською чи іншими мовами нацменшин. Це політичні інтереси, що стосуються майбутніх виборів
– Я знаю, що видавництво книжок мовами нацменшин видає книжки і російською, там 3-4 книжки за державний кошт на рік, і угорською, і польською, і румунською, і т.д. Мабуть, щось таке було. Але справа в тому, що вся українізація, яка йшла в Україні, була політичною, а не практичною і, в принципі, зводилася до закликів чи погроз. Тобто, досягнення української мови, які є сьогодні в Україні, виникли не завдяки політиці української влади, а завдяки письменникам, таким, як Оксана Забужко, Юрко Андрухович, Марія Матіос чи співакам, як Олег Скрипка, «Океан Ельзи», «Друга ріка» тощо. Тобто, в нас змогли ці люди зробити українську мову модною в університетах, і навіть у Дніпропетровську, і в Харкові, і в Запоріжжі, де я часто буваю. А політики, в принципі, як втікали від цього питання, втікали «помаранчеві» від цього питання, а зараз прийшла влада, яка просто купує голоси. Тобто, за всім тим стоять не інтереси людей, які розмовляють російською мовою чи іншими мовами нацменшин. Це політичні інтереси, що стосуються майбутніх виборів.
– Якби Вам сьогодні сказали: Андрію Курков, Ви розумна людина, розв’яжіть цю мовну дилему в Україні, Ви матимете всю підтримку. Яку б Ви формулу запропонували?
– Я навіть над таким питанням не думав. Мені не доручали таке питання опрацьовувати. Насправді, це питання потребує серйозних політичних зусиль, і тут аматорам, чи політичним аматорам не має місця для розв’язання цього питання. Тому що в нас нема концепції загальної державної культури і загальної державної літератури, до речі. Література України, якщо Ви запитаєте кого завгодно, Вам скажуть, що література написана українською мовою. Ніхто не подумає Вам сказати, що до української літератури входять також 80 письменників і поетів, які пишуть кримськотатарською мовою, яких майже не видають і не перекладають. До неї входить нещодавно померлий Йозеф Бург, останній письменник, великий, який жив у Чернівцях і писав мовою ідиш. Тобто, спочатку треба виокремити взагалі з концепції державної культурної політики розуміння, що таке українська державна культура, література, що таке нація: чи це етнічне, чи це політичне явище. Просто ми зупинилися на мові, тому що сьогодні питання виникло мови. Але, в принципі, наші політики ніколи не займалися концепцією майбутнього України. А майбутнє України залежить від того, як ми будемо сприймати все, що відбувається в країні, та як ми будемо пояснювати, що таке українське: чи то економіка, чи то література, чи то все інше.
– Якби хтось, якийсь іноземець підійшов і запитав: «Що таке Україна, що означає бути українцем?» Щоб Ви йому сказали?
Українець сьогодні – це той, хто співучасник великого державного будівництва
– Я собі зараз думаю, що сказав би поляк? Що означає бути поляком? Полякам легше, тому що їхня держава існувала дуже давно. Бути українцем, в принципі, це бути молодим громадянином молодої держави, яка зараз формується в зовсім інших кордонах щорічних і ментальних, і культурних, ніж вона існувала, скажімо, під час короткого часу незалежності 18-го року. Українець сьогодні – це той, хто інколи не розуміє, але він співучасник великого державного будівництва. І кожен раз, коли він іде когось вибирати в парламент, він стає активним учасником цього державного будівництва. Але іноземцям це не пояснити, і, я думаю, вони не запитають, що для них Ukraine. Тобто, професор який-небудь він і сам розуміє, що це таке, а звичайний футбольний вболівальник просто не поставить цього питання, тому що він так само не зацікавиться, що таке Czech Republic, чи що таке Hungary.
