Частина перша
Частина друга
Ірина Штогрін: Якщо тільки подивитися на те, що пишуть газети (лише на заголовки) , що дають телевізійні канали, що звучить по радіо, що є в Інтернеті, то ситуація така, що страшно.
Страшно і за тих людей, які живуть у Японії, страшно, в цілому, за світ.
ЄС обговорив свою атомну ситуацію. «Енергоатом України посилив контроль за роботою атомних електростанцій у зв’язку з подіями в Японії. Німеччина тимчасово закриє свої найстарші ядерні реактори 80 року.
Зараз надзвичайно важка ситуація на Японській АЕС – «Фукусіма-1».
Пані Миколайчук, скажіть, будь ласка, чи має людство способи, як можна було б швидко довести до стабільного контролю ситуацію на цьому типі атомних електростанцій?
Олена Миколайчук: У принципі, японська експлуатуюча організація повинна була мати план дій на випадок позаштатної аварії. Я думаю, вони цей план мали, а те, наскільки їм вдалося його реалізувати, ми дізнаємося тоді, коли ситуацію можна буде аналізувати повністю. Поки ситуація ще розвивається.
Те, що відбувається на «Фукусіма-1», не є безпрецедентним, враховуючи висновки, зроблені фахівцями після аварії 1979 року на АЕС Three Mile Island у США
Ситуація в Японії має бути врахована всіма країнами, які використовують атомну енергію. Але те, що відбувається на «Фукусіма-1», не є безпрецедентним, враховуючи висновки, зроблені фахівцями після аварії 1979 року на АЕС Three Mile Island у США.
Уроки цієї аварії вказують на необхідність мати систему контролю концентрації водню в гермооболонці для запроектних аварій, про те, що називається рекомбінатори – пасивні допалювачі водню. Ці уроки ми вже інтегрували свого часу, коли розробляли для АЕС України програми підвищення безпеки, це була інтегральна складова цих програм.
На сьогодні ці заходи повністю реалізовані, по-перше, на наймолодших блоках – хмельницький, другий, рівненський четвертий, оскільки до них завжди були підвищені вимоги, бо це наймолодші блоки і вони мають бути найкращими. З іншого боку, це саме сьогодні реалізоване і на найстаріших блоках – першому і другому рівненських, оскільки до них були посилені вимоги у зв’язку з ухваленням рішення про їх подальшу експлуатацію. На інших блоках подібні заходи заплановані.
Сьогодні наші фахівці Держатомрегулювання, фахівці нашого державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки ще раз повертаються до вже, здавалося б, закритого питання у нас: нова зведена програма на період до 17-го року додаткових заходів і тих заходів, що були не виконані на інших блоках на підвищення безпеки.
І вже сьогодні сформульовані додаткові вимоги і направлено листа до НАК «Енергоатом» за підписом мого першого заступника, головного державного інспектора щодо аналізу додаткових заходів втілення. Це стосується і систем примусово-аварійного скидання парогазової суміші з-під куполу гермо оболонки, і систем виміру потужності дози гамовипромінювання та ізотопного складу під гермооболонкою під час аварії, і систем промислового телебачення щодо контролю аварійного стану в гермооболонці.
І також нагадується про необхідність прискореного виконання тих заходів, які були заплановані, які, як я казала, вже виконані до 4 з 15-ти блоків.
– Пане Марченко, скажіть, будь ласка, які атомні електростанції України розташовані в таких зонах, які ймовірно можуть потрапити в зону потужних землетрусів?
Григорій Марченко: У принципі, коли будувались АЕС, то вибирались місця, щоб була мінімальна сейсмічність цих територій. І говорити, що надто висока сейсмічна небезпека у місцях розташування наших електростанцій, ми не можемо.
– Чим південніше, тим небезпечніше. Правильно ми мислимо?
Тому, можна сказати, що по території України, це максимально безпечні зони. Якщо взяти відносно якісь території так Україна також відносно безпечна. Перш за все, мається, на увазі, до потужних землетрусів, як на мене.
– Як Ви оцінюєте цю ситуацію? Наскільки в нас є небезпека для атомних електростанцій з боку землетрусів?
Олена Миколайчук: Після того, як у 2007 році був землетрус, який вплинув на безпеку японських енергоблоків на АЕС Кашивазакі-Каріва, на міжнародному рівні в рамках перегляду стандартів МАГАТЕ ухвалили консервативне рішення. При проектуванні враховуються граничні умови для розрахунків, максимальне пікове прискорення ґрунту.
Незважаючи на ту сейсмічність, яка є, ухвалили консервативно, що це 0,1 g (g – це прискорення 9,8 метрів на секунду квадратну). Це потягло за собою переоцінку, і ми вимагали від усіх АЕС зробити цю переоцінку і відповідно сейсмічну перекваліфікацію обладнання. Щодо однієї з АЕС у нас є така вимога зробити на 0,15 g – це Південноукраїнська АЕС.
Це необхідні умови для подальшої роботи цих станцій. Можливо, для деяких станцій це занадто консервативний показник.
– Це такий варіант, що краще перестрахуватися.
Олена Миколайчук: Так. Але, знову ж таки, якщо подивитися на ту ж саму АЕС в «Фукусіма – Даїчі», розрахунки були на 0,18 g, а реальні дані, які отримані, свідчать, що там більше ніж у два рази це перевищено. Тобто, ліпше перестрахуватися.
– Пане Марченко, наскільки комплекс рятувальних робіт, на Вашу думку, є професійним?
Але при цьому значну увагу приділили перш за все оцінці ситуації і визначення пріоритетних завдань, скільки можна зробити для порятунку. При таких катастрофах, звичайно, одна людина загине – це багато, але в інших умовах при таких масштабах землетрусів, як в Індії було, в Пакистані, то кількість загиблих відрізнялась від того, що маємо в Японії.
– І 12 тисяч врятованих за перші дві доби після аварії.
Пані Миколайчук, чи правильно зробила Японія, не запросивши від самого початку, коли було зрозуміло, що на атомних електростанціях позаштатні ситуації, фахівців з інших країн? Що кажуть з цього приводу фахівці?
Олена Миколайчук: Я б не хотіла відповідати. Я сподіваюся, що такої ситуації ніколи не буде на Україні, але, безумовно, перше, що треба робити, це запрошувати фахівців, які були причетні до проектування відповідного.
У нашому випадку, це російські фахівці, це американські фахівці. І, безумовно, треба залучати максимальний інтелект з тих країн, де експлуатуються подібні реактори. У нас таких в Україні подібних реакторів немає, але в багатьох країнах, в тому числі європейських, у США такі реактори є.
– Сьогодні імператор Японії звернувся до американських військових за допомогою – це вчасно? Це відповідає ситуації?
Олена Миколайчук: Знову кажу, зараз тяжко про щось судити, тому що, якщо чесно, не є достатньою інформація, яку ми маємо на сьогодні про реальний перебіг подій. Я думаю, що в японського імператора все-таки було більше інформації, ніж у мене.
– Як повідомляють японські агенції, рівень випромінювання на головному вході на об’єкті з 10-ї години ранку раптом сягнув таких висот, що було ухвалене рішення терміново евакуювати усіх, хто займався охолодженням реакторів. Але останні повідомлення вже кажуть про те, що персонал повернувся і займається своєю роботою, рівень радіації понизився і, на їхню думку, є достатнім для того, щоб люди могли працювати.
Скажіть, будь-ласка, пане Марченко, як Ви оцінюєте ті кроки чи ті заяви, які вже прозвучали у Євросоюзі ( там 14 країн-членів ЄС використовують атомну енергетику) про те, що вони переглянуть ситуацію на всіх свої АЕС, а якісь енергоблоки, 80-го року, будуть закриті?
Григорій Марченко: Перше питання, яке Ви поставили пані Олені – це все ж таки більше моє питання було, а те, що зараз Ви поставили, то це більше пані Олені. Але я готовий відповісти, тільки свою думку. Спершу питання організації й реагування. Я вважаю, що це абсолютно правильно: надзвичайно важливо перший час у тій складній ситуації не запрошувати якихось фахівців, а правильно оцінити ситуацію, визначити масштаби, напрямки дій і тільки після того залучати. Ви знаєте, якщо робити операцію і 10 хірургів одночасно запросити, то від цього краще пацієнту не стане.
І наш досвід України свідчить про те, що коли є можливість оцінити (а не коли, вибачте, наїжджає там високе керівництво відразу з першої миті), дають можливість попрацювати спеціалістам, розібратися – це правильно. Тому японці, на мій погляд, поступили абсолютно правильно.
Наш приклад ліквідації надзвичайної ситуації, теж масштабної, хай, звичайно, не в порівнянні, але в Алчевську, наприклад, де була надзвичайно складна ситуація, – завдяки тому, що було правильне рішення міністра дати час якийсь фахівцям попрацювати, оцінити ситуацію, і після того тільки вже організовувати допомогу, яку визначили фахівці, – це дуже правильно.
Що стосується другого питання, я не є фахівцем в ядерній безпеці, але вважаю, що альтернативи ядерній енергетиці у людства немає.
– Тобто, Україна може продовжувати ще реактори…
Григорій Марченко: Не може, а зобов’язана. Це моя думка така.
– Дякую за підказку. Тоді я це ж запитання переадресовую пані Миколайчук. То що з нашими реакторами, які старші 80-го року?
– Це краще для безпеки?
Олена Миколайчук: Це краще. Тому що перший, як мінімум, перший енергоблок, а по-моєму, і другий, і третій, також на японській АЕС, це перше покоління реакторів, тобто, їх будували ще, основною мірою, базуючись на загальнопромислових нормах і правилах. Вони були пущені в 71-му, 73-му, 74-му роках. У нас цього покоління немає. До цього покоління належали перший і другий енергоблок Чорнобильської АЕС, які давно зупинені.
Тобто, дуже багато заходів, які реалізовані у нас, вони не на всіх АЕС того ж, а тим більше старшого покоління, в світі реалізовані. У нас дуже багато зроблено: і ті ж самі дизель-генератори. У нас їх дуже багато. У нас три канали систем безпеки реалізовані (незалежні). І дуже багато чого. Тому що не всі в світі це зробили.
Хтось, може, так думав, що це ось радянські проекти, вони першого покоління, може, й гірші, їх треба робити, а в нас другого покоління, може, й не треба.. Життя показує, що все ж таки, це треба було робити по всьому світу. Якщо згадати один з результатів Чорнобильської аварії для всього світу, це Конвенція про ядерну безпеку.
Що було сказано в Конвенції, яка відкрилася для підписання в 1994 році? Що всі енергоблоки мають бути якомога швидше приведені до стандартів безпеки, а які не можуть бути приведені, якомога швидше мають бути закриті. От Україна ці зобов’язання чітко виконує.
– Я знайомилась з матеріалами, які були опубліковані останнім керівником Комітету державної безпеки Радянського Союзу. Він дуже багато розповідав там про Чорнобиль. Казав, що проблема була навіть не в тому, що відбувалося в момент позаштатної ситуації, проблема була в тому, що дуже багато технічних елементів, з яких складається вся ця величезна система, яка називається атомною станцією, були зроблені неякісно.
Чи перевіряємо ми якість складових такого комплексу, яким є атомна станція, на відповідному рівні?
А після того у нас є інспекції на кожній АЕС. Зараз на кожній АЕС, за штатом, має працювати 7 інспекторів, і я сподіваюся, що продекларовані скорочення наших інспекторів не зачеплять. І ці інспектори у будь-який час (це буває і вдень і вночі, і в вихідні і в будні – реалізовується такий захід) все це контролюють. Вони впевнюються, вони аналізують, чи дійсно це робиться так, як належить.
Тобто, у нас є всебічний контроль не тільки за паперовою безпекою, а й за реальною. Я не хочу там такі ура-декларації казати, що все абсолютно класно, ніколи нічого не буде. Я кажу про те, що ми приділяємо цьому дуже велику увагу.У нас є ще одна сторона нашої роботи – це дуже велика відкритість.
– Ви вважаєте, що це добре?
Олена Миколайчук: Я вважаю, що це дуже добре. Тому що, коли ми є відкритими, за нами є і зовнішній контроль. От ми, наприклад, відкрилися, Україною це рішення було прийняте ще 4 роки тому, і завершена реалізація минулого року.
Було проведена всебічна оцінка проектної, експлуатаційної безпеки, регулюючого органу, систем погодження з відходами на всіх українських діючих енергоблоках. Такого комплексного проекту МАГАТЕ не реалізовували в жодній країні. Приїздили експерти, ставили питання, аналізували документацію – ми маємо результат.
Вони сказали, що те, що ми плануємо, що ми робимо, це ми дуже в правильному напрямку йдемо. Ми абсолютно відкриті. І ніколи не замовчуємо ті питання, що стосуються рівня безпеки.
– Досвід Чорнобиля, гіркий, будемо сподіватися, врахований. Пане Марченко, японські громадяни, і пересічні, і особливо ті, які працюють на атомних, були психологічно готові до поведінки в надзвичайній ситуації.
Кажуть, що громадян навчають раз у два роки, проводяться навчання, персонал атомних електростанцій весь час має заплановані оці тренувальні моменти, які дозволяють їм оптимально реагувати на ситуацію.
Чи тренуєте Ви наші служби відповідні?
Григорій Марченко: По-перше, я хотів би підтвердити слова пані Олена. От якщо наша чергова служба, яка здійснює постійний цілодобовий моніторинг ситуацій МНС, якщо найменша ситуація виникає на атомній електростанції, будь-якого характеру, то інформація від них поступає негайно. І відповідно Міністерство надзвичайних ситуацій у тій частині, що від нього залежить, вживає заходів.
Це я можу підтвердити, цілодобово, щоденно, найменші випадки, які навіть не несуть загрози, інформація поступає негайно. Що стосується підготовки населення. Знаєте, нам тільки здається, що в критичні хвилини життя людина обирає. Насправді, це не так. Вибір зумовлений всім прожитим до цього життям.
Що стосується персоналу. По-перше, наш персонал теж працює на електростанції, пожежний персонал і пожежні інспектори, – підтверджую, рівень підготовки дуже високий.
– Ви навчальні тренування проводите?
Григорій Марченко: Безумовно, щорічно, щомісячно. Є плани. Але от у цілому, що стосується населення, те, що пов’язане з так званим формуванням цивільного захисту, то все ж таки є таки проблеми, над якими потрібно більш серйозно працювати.
– Той, хто жив у Радянському Союзі, пам’ятає, що вчили, куди ходити, що робити, якими дверима виходити. Сподіваємося, що хороший досвід і всесвітній буде враховано.
