На Апеннінах найбільша кількість іноземних робітників, понад 10 відсотків, задіяні у сфері приватного сімейного обслуговування. Для прикладу, у Великобританії таких заробітчан трохи більше одного відсотка. Продовжуючи порівняльний ланцюг, додамо дані одного дослідження Єврокомісії, де на прикладі Італії, Данії та Ірландії проаналізували державні витрати, структури і відповідальність членів сім’ї стосовно догляду за літніми родичами.
У двох перших країнах 90 відсотків людей похилого віку отримують допомогу в домашніх умовах. Але домашня опіка в Італії лягає на плечі виключно родини, здебільшого жінок, тоді як у Данії немічними пенсіонерами опікуються на дому соціальні служби.
У притулку дорого і не затишно
Сфера відповідних соціальних послуг в Італії слабо розвинена, розповідає професор із економіки Туринського університету Даніела Дель Бока, співавтор книжки «Родини наодинці». Спеціальних структур і послуг для літніх людей небагато, та й ті коштують занадто дорого, чого, звісно, не може дозволити собі пересічна родина.
«Для держави так вигідніше: заощаджувати на соціальному забезпеченні із догляду за літніми або дітьми, і це пов’язано із суто італійською традицією. Уряд швидше виділить кошти для інших галузей, бо відомо, що італійська родина може справитися з цими проблемами самостійно», – зазначила у коментарі для Радіо Свобода професор Даніела Дель Бока.
Через надмірну зайнятість на роботі члени сім’ї часто перекладають обов’язки з догляду на іноземних працівниць. Це і дешевше і надійніше, адже витягнути тутешнього пенсіонера з домашнього затишку – значить, приректи його на передчасну смерть, кажуть в Італії.
«В італійській сім’ї традиційно батьки допомагають дітям і навпаки, між ними дуже міцний зв’язок, – продовжує Даніела Дель Бока. – Для італійської ментальності неприйнятно відправити рідну матір чи батька до будинку для літніх людей. Може бути виняток лише за умови, що хтось із батьків у дуже важкому стані. Тож допомога іммігранток дуже корисна, бо це як продовження сімейної опіки».
Вся надія на заробітчанок
Активне залучення іноземців до роботи в італійській родині почалося 20 років тому. Це пояснюють тим, що італійські жінки, позбуваючись статусу домогосподарки, почали більше працювати нарівні з чоловіками і тому не мають достатньо часу, щоб опікуватися немічними родичами. Такі суспільні трансформації збіглись із масовим прибуттям іммігрантів, які стали рятівним колом і для родини, і для суспільства загалом.
Особливо довірливий контакт італійських родин встановився з доглядальницями-вихідцями з країн Східної Європи, передусім із українками, молдаванками і польками. Навіть попри поширені в країні антиіммігрантські настрої, до цієї категорії іноземців зберігається поблажливе ставлення як з боку політиків, так і громадян.
В Італії, країні літніх людей, свідомі того, що нація старіє стрімкими темпами і за низької народжуваності значно меншає молодих людей. За висновками фахівців, рано чи пізно державі таки доведеться кардинально удосконалювати соціальну політику, щоб не поглибити подальшу стагнацію країни при величезних пенсійних витратах і катастрофічно високій державній заборгованості. А у ближчій перспективі, як виглядає, іноземні доглядальниці дефіциту роботи в Італії не відчуватимуть.
У двох перших країнах 90 відсотків людей похилого віку отримують допомогу в домашніх умовах. Але домашня опіка в Італії лягає на плечі виключно родини, здебільшого жінок, тоді як у Данії немічними пенсіонерами опікуються на дому соціальні служби.
У притулку дорого і не затишно
Сфера відповідних соціальних послуг в Італії слабо розвинена, розповідає професор із економіки Туринського університету Даніела Дель Бока, співавтор книжки «Родини наодинці». Спеціальних структур і послуг для літніх людей небагато, та й ті коштують занадто дорого, чого, звісно, не може дозволити собі пересічна родина.
«Для держави так вигідніше: заощаджувати на соціальному забезпеченні із догляду за літніми або дітьми, і це пов’язано із суто італійською традицією. Уряд швидше виділить кошти для інших галузей, бо відомо, що італійська родина може справитися з цими проблемами самостійно», – зазначила у коментарі для Радіо Свобода професор Даніела Дель Бока.
Через надмірну зайнятість на роботі члени сім’ї часто перекладають обов’язки з догляду на іноземних працівниць. Це і дешевше і надійніше, адже витягнути тутешнього пенсіонера з домашнього затишку – значить, приректи його на передчасну смерть, кажуть в Італії.
«В італійській сім’ї традиційно батьки допомагають дітям і навпаки, між ними дуже міцний зв’язок, – продовжує Даніела Дель Бока. – Для італійської ментальності неприйнятно відправити рідну матір чи батька до будинку для літніх людей. Може бути виняток лише за умови, що хтось із батьків у дуже важкому стані. Тож допомога іммігранток дуже корисна, бо це як продовження сімейної опіки».
Вся надія на заробітчанок
Активне залучення іноземців до роботи в італійській родині почалося 20 років тому. Це пояснюють тим, що італійські жінки, позбуваючись статусу домогосподарки, почали більше працювати нарівні з чоловіками і тому не мають достатньо часу, щоб опікуватися немічними родичами. Такі суспільні трансформації збіглись із масовим прибуттям іммігрантів, які стали рятівним колом і для родини, і для суспільства загалом.
Особливо довірливий контакт італійських родин встановився з доглядальницями-вихідцями з країн Східної Європи, передусім із українками, молдаванками і польками. Навіть попри поширені в країні антиіммігрантські настрої, до цієї категорії іноземців зберігається поблажливе ставлення як з боку політиків, так і громадян.
В Італії, країні літніх людей, свідомі того, що нація старіє стрімкими темпами і за низької народжуваності значно меншає молодих людей. За висновками фахівців, рано чи пізно державі таки доведеться кардинально удосконалювати соціальну політику, щоб не поглибити подальшу стагнацію країни при величезних пенсійних витратах і катастрофічно високій державній заборгованості. А у ближчій перспективі, як виглядає, іноземні доглядальниці дефіциту роботи в Італії не відчуватимуть.
