Петро Москалюк, колишній вчитель із Прикарпаття, тривалий час працював у Португалії, де опанував ще й низку будівельних спеціальностей. Довелося побувати також водієм міського громадського транспорту в Лісабоні. Наразі він із сім’єю живе й трудиться у Німеччині, неподалік Мюнхена. Економічна криза викинула на вулиці португальських міст сотні тисяч працівниців, тому багатьом заробітчанам не було іншого виходу, окрім пошуків кращої долі деінде, каже він.
«Кризу відчули всі, як місцеве населення, так і українці, – пояснює Петро. – Особливо у будівельній сфері. Коли масово скорочували штат, люди були змушені виїжджати. Я поїхав до Німеччини, мої знайомі – до Швейцарії, інші – до Франції, а дехто навіть подався до США, а чи просто повернувся в Україну. Тут у Німеччині мені вдалося влаштуватися водієм автобуса. Українці адаптуються у будь-яких умовах, адже і до Португалії ми колись їхали без знання мови».
Шукати кращої долі йдуть не всі
Проте на зміну місцеперебування зважуються далеко не всі. Буковинка Анна Яцко, яка разом із чоловіком працюють в Іспанії, пояснює: хоча знайти роботу стало набагато важче, а зарплати істотно скоротили, їхати кудись далі у пошуках кращого більшість українців все ж не хоче.
«Серед наших друзів-українців є й такі, що вже давно сидять без роботи, – зауважила Анна в інтерв’ю Радіо Свобода. – Але до других країн вони не виїжджають, бо там треба буде розпочинати все спочатку: вчити мову, шукати роботу... Загалом тут влаштуватися стало складніше, та й платять менше. Ціни нині зросли, а зарплати стали вдвічі меншими, порівнюючи з тим, як це було 8 років тому».
Проте є й такі, кому щастить більше. Скажімо, іспанцям мароканського походження, які останнім часом тисячами прибувають до Бельгії чи Франції. Адже у багатьох тут є родичі або друзі, тож влаштуватися на роботу – по контракту чи без – їм набагато простіше.
Іммігрантів із арабських країн від безробіття рятують родичі та знайомі
«На початку року, коли я сюди прибув, працював нелегально у ресторані, – розповідає Карим, що після дворічного безробіття переїхав із іспанської Барселони до Брюсселя. – Але хотілося влаштуватися за контрактом, тож після тривалих пошуків мені це таки вдалося. Звичайно, за сприяння друзів. Таких, як я, багато, але щастить далеко не всім».
А деякі співвітчизники Карима, що пропрацювали якийсь час у Іспанії, завдяки європейським законам отримали допомогу з безробіття у заможнішій Бельгії. Щоправда, для цього їм слід пред’явити цілу низку документальних доказів, які попередньо має проаналізувати бельгійське міністерство праці, розповів представник цієї установи Мішель Бокемс.
«Для цього їм потрібно довести, що раніше вже працювали у Бельгії, а після цього ще й мали достатньо робочого стажу в Іспанії, – пояснює бельгійський державний службовець. – Це звичайні закони Європи, хоча, попри них, ми ще й уважно вивчаємо автентичність усіх документів, що надають ці люди».
Характерно, що трудова міграція з арабських країн до Західної Європи – це дуже давня історія. Скажімо, бельгійські підприємці ще у 1940-50-х роках вербували громадян Марокко, щоб ті приїжджали на роботу у вугільних копальнях. А до Франції іммігранти з держав Північної Африки почали прибувати ще у ХІХ столітті.
«Кризу відчули всі, як місцеве населення, так і українці, – пояснює Петро. – Особливо у будівельній сфері. Коли масово скорочували штат, люди були змушені виїжджати. Я поїхав до Німеччини, мої знайомі – до Швейцарії, інші – до Франції, а дехто навіть подався до США, а чи просто повернувся в Україну. Тут у Німеччині мені вдалося влаштуватися водієм автобуса. Українці адаптуються у будь-яких умовах, адже і до Португалії ми колись їхали без знання мови».
Шукати кращої долі йдуть не всі
Проте на зміну місцеперебування зважуються далеко не всі. Буковинка Анна Яцко, яка разом із чоловіком працюють в Іспанії, пояснює: хоча знайти роботу стало набагато важче, а зарплати істотно скоротили, їхати кудись далі у пошуках кращого більшість українців все ж не хоче.
«Серед наших друзів-українців є й такі, що вже давно сидять без роботи, – зауважила Анна в інтерв’ю Радіо Свобода. – Але до других країн вони не виїжджають, бо там треба буде розпочинати все спочатку: вчити мову, шукати роботу... Загалом тут влаштуватися стало складніше, та й платять менше. Ціни нині зросли, а зарплати стали вдвічі меншими, порівнюючи з тим, як це було 8 років тому».
Проте є й такі, кому щастить більше. Скажімо, іспанцям мароканського походження, які останнім часом тисячами прибувають до Бельгії чи Франції. Адже у багатьох тут є родичі або друзі, тож влаштуватися на роботу – по контракту чи без – їм набагато простіше.
Іммігрантів із арабських країн від безробіття рятують родичі та знайомі
«На початку року, коли я сюди прибув, працював нелегально у ресторані, – розповідає Карим, що після дворічного безробіття переїхав із іспанської Барселони до Брюсселя. – Але хотілося влаштуватися за контрактом, тож після тривалих пошуків мені це таки вдалося. Звичайно, за сприяння друзів. Таких, як я, багато, але щастить далеко не всім».
А деякі співвітчизники Карима, що пропрацювали якийсь час у Іспанії, завдяки європейським законам отримали допомогу з безробіття у заможнішій Бельгії. Щоправда, для цього їм слід пред’явити цілу низку документальних доказів, які попередньо має проаналізувати бельгійське міністерство праці, розповів представник цієї установи Мішель Бокемс.
«Для цього їм потрібно довести, що раніше вже працювали у Бельгії, а після цього ще й мали достатньо робочого стажу в Іспанії, – пояснює бельгійський державний службовець. – Це звичайні закони Європи, хоча, попри них, ми ще й уважно вивчаємо автентичність усіх документів, що надають ці люди».
Характерно, що трудова міграція з арабських країн до Західної Європи – це дуже давня історія. Скажімо, бельгійські підприємці ще у 1940-50-х роках вербували громадян Марокко, щоб ті приїжджали на роботу у вугільних копальнях. А до Франції іммігранти з держав Північної Африки почали прибувати ще у ХІХ столітті.
