Найновіші дослідження національного Центру міжнародних відносин свідчать про те, що більшість польських заробітчан у країнах Західної Європи вирішили не повертатися додому, а «перечекати» на чужині до закінчення світової економічної кризи.
Поляків, які 5 років тому, відразу після входження країни до Євросоюзу виїхали на Захід у пошуках роботи, слід вважати втраченим для Польщі поколінням, зазначає професор Кристина Іґлицька, демограф, співробітник Центру міжнародних відносин у Варшаві.
Професор Іґлицька зауважує, що безальтернативну ситуацію польських заробітчан соціологи називають «подвійним винятком».
«За кордон у пошуках роботи виїздять молоді люди відразу після закінчення вишів, ще без будь-якого професійного досвіду. Згодом заробітчани працюють не за фахом, часто «начорно», тому вони виключені із суспільного життя країни перебування. Після повернення додому іммігранти знов стають виключеними, бо для них нема роботи і вони опиняються у списку безробітних», – каже Кристина Іґлицька.
За статистичними даними, на батьківщину повернулося лише 40 тисяч іммігрантів із близько 700 тисяч тих, котрі опинилися на теренах великої Британії. Сорок відсотків із тих, що повернулися на батьківщину, реєструються як безробітні. З університетським дипломом у кишені заробітчани роками працювали нелегально, а через те не здобули професійних знань, навіть не вивчили іноземну мову. Тому роботодавці не хочуть брати в штат недавніх заробітчан, зазначає професор Іґлицька.
Приїжджають на батьківщину в «розвідку»
Отож, чому ж іммігранти все-таки повертаються додому? «Такі повернення заробітчан на батьківщину слід вважати «розвідувальними», тимчасовими, – говорить Кристина Іґлицька. – Після певного часу недавні іммігранти, розчарувавшись в економічній ситуації на батьківщині, знову їдуть з Польщі до країни колишнього перебування, найчастіше до Великої Британії. Втім, за результатами найновіших досліджень, останнім часом поляки шукають також притулку в Нідерландах, Норвегії й Данії».
«Подвійне відчуження заробітчан» професор Іґлицька, спираючись на результати своїх досліджень, пояснює тим, що на психіку іммігранта довгими роками впливає чуже довкілля, інша культура та мова. Повернувшись із «великого світу» до свого села, колишній заробітчанин, що звик до іншого рівня життя на чужині, вже не знаходить собі місця у злиденній рідній хаті, до того ж і сімейні зв’язки також давно розірвані. Однак вороття до Великобританії через економічну кризу також нема, вважає професор Іґлицька.
«Слід вважати міфом сподівання заробітчан на те, що у країнах Західної Європи, працюючи за фахом, можна піднятися знизу на самий верх професійної кар’єри, як це відбувається у США. Втім, таке буває і в Європі, однак це рідкісне явище», – зауважує професор Іґлицька.
Про те, що заробітчанам у країнах Західної Європи жити стає сутужніше, свідчать дані Національного банку Польщі, а саме: за три квартали минулого року заробітчани передали на батьківщину 2,7 мільярда євро, а позаминулого року закордонні надходження сягнули в Польщі близько чотирьох мільярдів євро.
Пані Іґлицька вважає: якщо польські заробітчани все-таки залишаються перед дилемою – повертатися додому чи ні, то бодай їхнім дітям та онукам колись буде краще жити в країнах поселення. В результаті постраждає лише Польща. Відсутність двох мільйонів молодих фахівців невдовзі призведе до того, що Польща перетвориться на країну літніх людей, наголошує професор Кристина Іґлицька.
Поляків, які 5 років тому, відразу після входження країни до Євросоюзу виїхали на Захід у пошуках роботи, слід вважати втраченим для Польщі поколінням, зазначає професор Кристина Іґлицька, демограф, співробітник Центру міжнародних відносин у Варшаві.
Професор Іґлицька зауважує, що безальтернативну ситуацію польських заробітчан соціологи називають «подвійним винятком».
«За кордон у пошуках роботи виїздять молоді люди відразу після закінчення вишів, ще без будь-якого професійного досвіду. Згодом заробітчани працюють не за фахом, часто «начорно», тому вони виключені із суспільного життя країни перебування. Після повернення додому іммігранти знов стають виключеними, бо для них нема роботи і вони опиняються у списку безробітних», – каже Кристина Іґлицька.
За статистичними даними, на батьківщину повернулося лише 40 тисяч іммігрантів із близько 700 тисяч тих, котрі опинилися на теренах великої Британії. Сорок відсотків із тих, що повернулися на батьківщину, реєструються як безробітні. З університетським дипломом у кишені заробітчани роками працювали нелегально, а через те не здобули професійних знань, навіть не вивчили іноземну мову. Тому роботодавці не хочуть брати в штат недавніх заробітчан, зазначає професор Іґлицька.
Приїжджають на батьківщину в «розвідку»
Отож, чому ж іммігранти все-таки повертаються додому? «Такі повернення заробітчан на батьківщину слід вважати «розвідувальними», тимчасовими, – говорить Кристина Іґлицька. – Після певного часу недавні іммігранти, розчарувавшись в економічній ситуації на батьківщині, знову їдуть з Польщі до країни колишнього перебування, найчастіше до Великої Британії. Втім, за результатами найновіших досліджень, останнім часом поляки шукають також притулку в Нідерландах, Норвегії й Данії».
«Подвійне відчуження заробітчан» професор Іґлицька, спираючись на результати своїх досліджень, пояснює тим, що на психіку іммігранта довгими роками впливає чуже довкілля, інша культура та мова. Повернувшись із «великого світу» до свого села, колишній заробітчанин, що звик до іншого рівня життя на чужині, вже не знаходить собі місця у злиденній рідній хаті, до того ж і сімейні зв’язки також давно розірвані. Однак вороття до Великобританії через економічну кризу також нема, вважає професор Іґлицька.
«Слід вважати міфом сподівання заробітчан на те, що у країнах Західної Європи, працюючи за фахом, можна піднятися знизу на самий верх професійної кар’єри, як це відбувається у США. Втім, таке буває і в Європі, однак це рідкісне явище», – зауважує професор Іґлицька.
Про те, що заробітчанам у країнах Західної Європи жити стає сутужніше, свідчать дані Національного банку Польщі, а саме: за три квартали минулого року заробітчани передали на батьківщину 2,7 мільярда євро, а позаминулого року закордонні надходження сягнули в Польщі близько чотирьох мільярдів євро.
Пані Іґлицька вважає: якщо польські заробітчани все-таки залишаються перед дилемою – повертатися додому чи ні, то бодай їхнім дітям та онукам колись буде краще жити в країнах поселення. В результаті постраждає лише Польща. Відсутність двох мільйонів молодих фахівців невдовзі призведе до того, що Польща перетвориться на країну літніх людей, наголошує професор Кристина Іґлицька.
