Українська спільнота на Апеннінах тримається п’ятою найчисельнішою громадою. Відповідно до статистичного досьє «Карітас/Міґрантес», вихідців із України приблизно 200 тисяч осіб. Щоправда, керівники громадських осередків і дипломати говорять, що їх принаймні удвічі більше. Громада лідирує у переліку спільнот, які представлені переважно жінками.
Статистичні таблиці у звіті свідчать про невисокі прибутки українців, порівняно з китайцями чи румунами. У першу чергу це пов’язано із зайнятістю українських громадян: понад 80 відсотків працюють у сфері приватного обслуговування (переважно в родинах), де заробітки відносно невеликі.
Вихідці з України мало помітні у підприємницькій діяльності. У списку власників приватних фірм вони посідають 15-те місце: українських підприємців налічується трохи більше, ніж дві тисячі. Для порівняння, румунських бізнесменів у 16 разів більше.
Перешкоди для інтеграції
Окрім статистики, автори дослідження звертають також увагу на несприятливі соціально-економічні аспекти італійської реальності, які, на їхню думку, гальмують процес інтеграції. Йдеться передусім про недосконале міграційне законодавство та антиіммігрантську істерію в суспільстві, підбурювану деякими політиками.
«Іммігрантам заважає те, що багатьом не дають постійного дозволу на працю, адже кредити на купівлю квартир банки видають для осіб із постійною роботою, – зазначає координатор статистичного досьє «Карітас/Міґрантес» Франко Піттау. – За нашими даними, 600 тисяч мігрантів придбали нерухомість в Італії. Але, якщо людина не має стабільності ні на роботі, ні з дозволом на проживання, вона не може звернутися до банку за фінансовою допомогою, щоб придбати квартиру або започаткувати власну справу».
Душпастирська організація наголошує, що іноземні працівники допомагають зростанню національного ВВП на 11 відсотків. Це в той час, коли через світову економічну кризу зростання внутрішнього валового продукту країни дуже сповільнене. Разом із податками, пенсійними та іншими внесками іноземці сплачують італійській державі більше, ніж отримують від неї як користувачі соціальних послуг та інших благ.
Іммігранти потрібні і непотрібні
Однак упередження та антиіммігрантські настрої дуже поширені в суспільстві. Зокрема, багато італійців вважають, що іноземців в країні аж цілих 15 мільйонів, хоча реально їх утричі менше. Думають, що нелегалів більше, ніж людей із документами, коли різні дослідження називають приблизно півмільйона присутніх нелегалів. Поширена думка, що іноземці забирають робочі місця у місцевого населення, але насправді вони заповнюють прогалини, залишені італійцями.
Громадськість нині парадоксально реагує на присутність іноземців. На ділі народ свідомий того, що іммігранти необхідні, а на словах – ігнорують цей феномен або використовують його з негативом, щоб списати на чужинців усі домашні негаразди. Превалює думка, що імміграція швидше проблема, аніж позитивний ресурс для держави.
«На сьогодні ми, італійці, взагалі Італія виглядає як «косоока» країна, йдеться не тільки про політиків, а й про пересічних громадян, бо ми кажемо, що іммігранти потрібні і водночас ми не хочемо іммігрантів. Це суперечлива позиція, з таким баченням не можна прямувати у майбутнє», – підсумовує Франко Піттау.
Статистичні таблиці у звіті свідчать про невисокі прибутки українців, порівняно з китайцями чи румунами. У першу чергу це пов’язано із зайнятістю українських громадян: понад 80 відсотків працюють у сфері приватного обслуговування (переважно в родинах), де заробітки відносно невеликі.
Вихідці з України мало помітні у підприємницькій діяльності. У списку власників приватних фірм вони посідають 15-те місце: українських підприємців налічується трохи більше, ніж дві тисячі. Для порівняння, румунських бізнесменів у 16 разів більше.
Перешкоди для інтеграції
Окрім статистики, автори дослідження звертають також увагу на несприятливі соціально-економічні аспекти італійської реальності, які, на їхню думку, гальмують процес інтеграції. Йдеться передусім про недосконале міграційне законодавство та антиіммігрантську істерію в суспільстві, підбурювану деякими політиками.
«Іммігрантам заважає те, що багатьом не дають постійного дозволу на працю, адже кредити на купівлю квартир банки видають для осіб із постійною роботою, – зазначає координатор статистичного досьє «Карітас/Міґрантес» Франко Піттау. – За нашими даними, 600 тисяч мігрантів придбали нерухомість в Італії. Але, якщо людина не має стабільності ні на роботі, ні з дозволом на проживання, вона не може звернутися до банку за фінансовою допомогою, щоб придбати квартиру або започаткувати власну справу».
Душпастирська організація наголошує, що іноземні працівники допомагають зростанню національного ВВП на 11 відсотків. Це в той час, коли через світову економічну кризу зростання внутрішнього валового продукту країни дуже сповільнене. Разом із податками, пенсійними та іншими внесками іноземці сплачують італійській державі більше, ніж отримують від неї як користувачі соціальних послуг та інших благ.
Іммігранти потрібні і непотрібні
Однак упередження та антиіммігрантські настрої дуже поширені в суспільстві. Зокрема, багато італійців вважають, що іноземців в країні аж цілих 15 мільйонів, хоча реально їх утричі менше. Думають, що нелегалів більше, ніж людей із документами, коли різні дослідження називають приблизно півмільйона присутніх нелегалів. Поширена думка, що іноземці забирають робочі місця у місцевого населення, але насправді вони заповнюють прогалини, залишені італійцями.
Громадськість нині парадоксально реагує на присутність іноземців. На ділі народ свідомий того, що іммігранти необхідні, а на словах – ігнорують цей феномен або використовують його з негативом, щоб списати на чужинців усі домашні негаразди. Превалює думка, що імміграція швидше проблема, аніж позитивний ресурс для держави.
«На сьогодні ми, італійці, взагалі Італія виглядає як «косоока» країна, йдеться не тільки про політиків, а й про пересічних громадян, бо ми кажемо, що іммігранти потрібні і водночас ми не хочемо іммігрантів. Це суперечлива позиція, з таким баченням не можна прямувати у майбутнє», – підсумовує Франко Піттау.
