«Не робіть вигляд, що ви здивовані», – закликають читачів паризького щоденника TheInternationalHeraldTribune двоє політологів – Джонатан Елкінд, який свого часу був працівником Ради національної безпеки США, і Едвард Чау, колишній високий керівник у нафтовій галузі. Захід знову наткнувся на російсько-українську газову кризу як сновида, вважають вони. Газову війну січня 2006 року і європейці, і американці називали будильником, попередженням посилити безпеку постачання газу на Старий континент. Але й через три роки причини хронічної газової війни залишаються, і вони всі ті самі: повна відсутність ясної й послідовної енергетичної політики в Україні, зловмисні дії Росії і пасивна згода з цим західних країн. Зараз, вважають автори, вкрай важливо змусити Росію і Україну укласти перемир’я в газовій війні – короткотермінову домовленість, яка дасть час для комерційних переговорів. А потім Київ, за підтримки головних європейських столиць і Вашингтона, мусить нарешті гарантувати, що більше таких криз не буде. Дослідники звертають увагу, що енергетична політика в Україні залишається такою «чорною діркою», що європейські енергетичні компанії й уряди, а якоюсь мірою і Європейська Комісія, ставилися до України як до проблеми, з якою хай розбирається Росія, як вважає за потрібне. Хто ж захоче лізти в болото? Краще заплатити вищу ціну за нові трубопроводи, які оминуть Україну. Автори коментаря наголошують: якщо Україна хоче ввійти до євроатлантичної спільноти (а це бажання вони вітають), то найконкретніший внесок у європейську стабільність, безпеку й гармонію вона може зробити в галузі енергетичної безпеки, а ще це питання життєво важливе для самого існування незалежної України.
Інший відомий дослідник, політолог і письменник Тімоті Ґартон Аш у статті в щоденнику TheGuardian пише:«Слабкий, поділений, непослідовний, і цим просто розлючує – так приватно говорять про Європейський Союз у Пекіні й Вашингтоні. І події першого тижня цього року підтверджують це – ставленням ЄС і до кризи в Смузі Гази, і до газової кризи між Росією й Україною. Ця суперечка не така гостра, як у Смузі Гази, і тим більша вина Європи за провал і тут. Якби європейці робили те, про що ще з останнього перекриття російської труби попереджали експерти, і почали створювати єдиний європейський ринок природного газу, якби 27 країн-членів ЄС послідовно діяли як один у ставленні і до Росії, і до України, Європа, можливо, ніколи не опинилася б у такому сумному становищі. А коли урядовці Єврокомісії починають своє: «це неприйнятно», «Росія мусить…», – я не просто передчуваю, але десь усередині майже що поділяю презирливу реакцію «Газпрому» і Володимира Путіна», – пише автор статті.
«Зброя Володимира Путіна може легко спричинити дуже холодну війну» – такий заголовок коментаря в британському щоденнику TheTimes. Важко уявити, щоб газова війна Володимира Путіна виявилася вигідна йому, вважає автор. Учора, наказавши «Газпромові» перекрити газ у газогонах до Європи, що йдуть через Україну, він кинув виклик не тільки владі в Києві, яка перебуває в стані вічного колапсу, але й Євросоюзові. Прем’єр-міністр Росії не робить таємниці зі своєї рішучості використовувати державну газову монополію як зброю. І будь-яка претензія на те, що це комерційна сварка між постачальником і споживачем газу, варта посміху, мовиться в статті. Справжньою ціною для Росії буде втрата підтримки всередині ЄС, коли дії Путіна об’єднають тих, кого він свого часу розділив, і переконають їх негайно обмежити свою залежність від російського газу.
А британський щоденник TheFinancialTimes пише про те, що «Газпром» бореться, щоб відновити свою репутацію. Ціна конфлікту для контрольованої державою газової компанії вже очевидна: для багатьох європейців питання, хто більше винен, Росія чи Україна, значно менш важливе за відчуття, що Росія перестала бути надійним постачальником. Іще конфронтація 2006 року, нагадує автор статті, із тодішнім припиненням поставок залишило в спадок недовіру до «Газпрому», яку було нелегко розвіяти. Після нинішнього, серйознішого конфлікту обережне ставлення Європи до «Газпрому» тільки поглибиться.
(Прага – Київ)
