На запитання про дії Росії представник Державного департаменту США Шон МакКормак на брифінгу для журналістів у Вашингтоні дав відповідь, яка була по-дипломатичному заспокійлива і юридично примирлива. Від прямих звинувачень на чию б то не було адресу МакКормак ухилився.
«Як відомо, Європейський Союз опублікував заяву з цього питання і ми, безумовно, поділяємо сенс тієї заяви. Тобто, що Росія і Україна мусять сісти за стіл переговорів, порозумітися щодо існуючих між ними розходжень стосовно, як виглядає, суто комерційної суперечки. Ми сподіваємося, що це буде зроблено у дусі прозорості. Будь-яка домовленість, якої вони дійдуть, мусить бути цілковито прозорою», – заявив представник Державного департаменту США.
Одне слово, усе ніби зводиться до суто комерційної суперечки. Однак оглядачі американські вважають цей конфлікт з Україною свідченням неоколоніальних проявів політики Москви, а також пов’язують це із занепадом російської економіки.
«Нью-Йорк Таймс» зазначає, що Україна розгнівала Москву своїм бажанням приєднатися до НАТО і близькими стосунками з Грузією, що її Росія тепер вважає своїм ворогом. Ці дві незалежні держави Кремль хотів би бачити у сфері свого впливу. Але, на думку Ендрю Креймера, оглядача «Нью-Йорк Таймс», «для пана Путіна ескалація конфлікту з Україною збігається з небезпечним часом в економіці його країни, коли зниження цін енергоносіїв загрожує фінансовому здоров’ю і політичній стабільності, на чому досі ґрунтувалася його популярність».
Цікаво, що деякі аналітики в Америці очікували, що внаслідок падіння цін Путін поводитиметься більш поступливо. Натомість він вдався до твердої лінії, вимагаючи більшої ціни за газ від України. Можливо, кажуть аналітики, Путін сподівається, що цей конфлікт викличе панічну закупівлю газу на міжнародному ринку і спричинить зростання цін там, де останніми місяцями газ, як і нафта, подешевшали.
Хто буде переможцем у цій війні?
Навряд чи Росія переможе, каже Маршал Ґолдман, відомий гарвардський економіст, автор щойно опублікованого дослідження під назвою «Нафтодержава: Путін, влада й нова Росія». На його думку, росіяни «грають у жорсткий пресинг, та вони мусять усвідомити, що правила гри змінилися. Це сталося так швидко, що в них, мені здається, не було часу для усвідомлення можливих наслідків».
Прибутки від експорту нафти й газу становлять 60 відсотків російського бюджету. Однак нафта на ринку подешевшала майже на дві третини у порівнянні з літом минулого року. Рубль знецінюється, російські компанії банкрутують, і вже наступного року очікується величезний дефіцит платіжного балансу. Росія конче потребує іноземних інвестицій, але відносини із Заходом нині найгірші за весь післярадянський час.
Західні інвестори забирають свої капітали. Останніми місяцями цей відплив перевищив 100 мільярдів доларів. Кліфф Капчан, директор ньюйоркської консультативної фірми Eurasia Group, сказав в інтерв’ю телеканалові новин FoxNews: «Російська еліта звикла мислити категоріями часів нафтопевності, хоча вона вже вдарилася об стіну фінансової кризи. Тож, мені здається, вони тепер розгублені і не знають, у який бік кинутись — просити допомоги від міжнародної фінансової системи для вирішення своїх проблем чи продовжувати далі свою тактику кулачного бою із західним світом». Чи Москва змушена буде піти на компроміс з Україною й Європейським Союзом, невдовзі побачимо.
(Нью-Йорк – Київ – Прага)
«Як відомо, Європейський Союз опублікував заяву з цього питання і ми, безумовно, поділяємо сенс тієї заяви. Тобто, що Росія і Україна мусять сісти за стіл переговорів, порозумітися щодо існуючих між ними розходжень стосовно, як виглядає, суто комерційної суперечки. Ми сподіваємося, що це буде зроблено у дусі прозорості. Будь-яка домовленість, якої вони дійдуть, мусить бути цілковито прозорою», – заявив представник Державного департаменту США.
Одне слово, усе ніби зводиться до суто комерційної суперечки. Однак оглядачі американські вважають цей конфлікт з Україною свідченням неоколоніальних проявів політики Москви, а також пов’язують це із занепадом російської економіки.
«Нью-Йорк Таймс» зазначає, що Україна розгнівала Москву своїм бажанням приєднатися до НАТО і близькими стосунками з Грузією, що її Росія тепер вважає своїм ворогом. Ці дві незалежні держави Кремль хотів би бачити у сфері свого впливу. Але, на думку Ендрю Креймера, оглядача «Нью-Йорк Таймс», «для пана Путіна ескалація конфлікту з Україною збігається з небезпечним часом в економіці його країни, коли зниження цін енергоносіїв загрожує фінансовому здоров’ю і політичній стабільності, на чому досі ґрунтувалася його популярність».
Цікаво, що деякі аналітики в Америці очікували, що внаслідок падіння цін Путін поводитиметься більш поступливо. Натомість він вдався до твердої лінії, вимагаючи більшої ціни за газ від України. Можливо, кажуть аналітики, Путін сподівається, що цей конфлікт викличе панічну закупівлю газу на міжнародному ринку і спричинить зростання цін там, де останніми місяцями газ, як і нафта, подешевшали.
Хто буде переможцем у цій війні?
Навряд чи Росія переможе, каже Маршал Ґолдман, відомий гарвардський економіст, автор щойно опублікованого дослідження під назвою «Нафтодержава: Путін, влада й нова Росія». На його думку, росіяни «грають у жорсткий пресинг, та вони мусять усвідомити, що правила гри змінилися. Це сталося так швидко, що в них, мені здається, не було часу для усвідомлення можливих наслідків».
Прибутки від експорту нафти й газу становлять 60 відсотків російського бюджету. Однак нафта на ринку подешевшала майже на дві третини у порівнянні з літом минулого року. Рубль знецінюється, російські компанії банкрутують, і вже наступного року очікується величезний дефіцит платіжного балансу. Росія конче потребує іноземних інвестицій, але відносини із Заходом нині найгірші за весь післярадянський час.
Західні інвестори забирають свої капітали. Останніми місяцями цей відплив перевищив 100 мільярдів доларів. Кліфф Капчан, директор ньюйоркської консультативної фірми Eurasia Group, сказав в інтерв’ю телеканалові новин FoxNews: «Російська еліта звикла мислити категоріями часів нафтопевності, хоча вона вже вдарилася об стіну фінансової кризи. Тож, мені здається, вони тепер розгублені і не знають, у який бік кинутись — просити допомоги від міжнародної фінансової системи для вирішення своїх проблем чи продовжувати далі свою тактику кулачного бою із західним світом». Чи Москва змушена буде піти на компроміс з Україною й Європейським Союзом, невдовзі побачимо.
(Нью-Йорк – Київ – Прага)