Доступність посилання

ТОП новини

Література про Голодомор


Поакат з виставки «Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД»Голодомор, голод, 1933
Поакат з виставки «Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД»Голодомор, голод, 1933

Київ – Українські поети і прозаїки стали першими літописцями Голодомору, намагаючись осмислити катастрофу у слові – ще від часів, коли над правдою про Голодомор тяжів «культ мовчання». З плином часу з’являлися нові твори, нове осмислення фактів і наслідків штучного голоду; ці твори зроджувалися і в Україні, і поза нею. Художня правда про Голодомор почасти замінила історію, котра писалася і переписувалася... Але й література про Голодомор не стала надбанням широкого загалу – ні та, що створена в 20-ті роки, ні та, що з’являлася пізніше – аж до кінця минулого століття. Чому так сталося? Що найпримітніше з поетичного і прозового відтворення Голодомору хвилює нинішніх читачів? Чи представники нових поколінь письменників звертаються до складної, страшної й неосяжної теми Голодомору?

Твори, написані «за гарячими слідами» Голодомору, часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Тільки недавно настав час публікацій таких творів без скорочень. Як колись «урізана» поезія Павла Тичини «Загупало в двері...», вже відтворена, в якій йдеться про збожеволілу від голоду жінку: «...це ж гості до мене. Та чим же я буду вітати – іще ж не зварився синочок»...

Дослідниця проблематики Голодомору в українській прозі 20 століття Наталя Тимощук захистила в 2006 році дисертацію, тема якої не могла з’явитися до часів незалежності України – «Антитоталітарний дискурс української прози 20 ст.: проблематика Голодомору та особливості її художньої реалізації». Зазначаючи, що в 20-х роках минулого століття вже з’являлися твори відповідної тематики, Наталя Тимощук пише: «Однак жоден із тогочасних авторів не міг порушити проблеми відповідальності влади за перший штучний голод в історії у силу обставин часу та режимного тиску». Ніхто не міг порушити цієї проблеми і згодом – впродовж цілих десятиліть.

Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.

На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Євген Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше – про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист...»

Поетичною історією того, як замовчувалася і фальсифікувалася тема голоду в часи «побудови світлого комуністичного майбутнього людства» можна вважати поему Миколи Руденка «Хрест». Написаний у божевільні, де тримали письменника владці 70-х, цей твір змальовує одного з мільйонів «Хомів невіруючих» – твердолобого більшовика Мирона, який не вірить у страхіття голоду, а вважає, що про голод начебто «брешуть» «ворожі голоси», плямуючи райську радянську дійсність. Герой поеми переконується у гіркій правді на власні очі – він бачить мертве село, де знімають фільм про щасливе колгоспне буття... Хвиля прозріння оповиває цю людину, а поет нанизує перлини слів у рядки, і кожна перлина – чорна: про голодне село, божевільне канібальство, потребу каяття та очищення, смерть. Більшовик Мирон гине в катівнях НКВС. Саме там часто опинялися ті, хто заперечував факт Голодомору в свій час.

Літературознавці вважають, що першим із прозаїків звернувся до теми Голодомору Улас Самчук в романі «Марія», хоч відомо, що хронологічно першим твором про голод була новела А. Любченка «Кострига». Тяжку «цілину» цієї тематики освоювали й інші – Тодось Осьмачка, чиї повісті, написані в 50-ті роки минулого століття, перевидаються вже в 21-му; твори І. Качуровського і О. Веретенченка, О. Гай-Головка, В. Чапленка, М. Стельмаха, В. Земляка. Пройшло багато літ, перш ніж один із авторів твору на тему Голодомору отримав найвищу літературну нагороду – імені Тараса Шевченка – В. Захарченко за книгу «Пришлі люди». Не отримав такої нагороди, хоч номінувався двічі, Василь Барка, український письменник-емігрант зі США. Його роман «Жовтий князь» фахівці вважають чи не найкращим і найбагатограннішим із відомих творів про трагедію Голодомору. В. Барка не тільки наповнив роман промовистими фактами, він зобразив і той невидимий, але присутній повсюдно страх, який опанував морених голодом людей, змінював їхні душі, кидав у пекельний вогонь прірви душевної, як у прірву справдешню кидали нелюди конаючих і сконалих від голодних мук.

Від перших з’яв художнього осмислення Голодомору до недавніх минули гони літ. Деякі книги з’явилися тільки у «перебудовну відлигу», хоч були написані ще в 60-ті – як книга А. Дімарова «Тридцяті», що чекала виходу в світ 22 роки. Весь масив творів про Голодомор в українській літературі досі не освоєний. Після того, як Україна стала самостійною державою, з’ясувалося, що творів таких існує дуже багато, а сам шерег авторів – нескінченний: В. Підмогильний, О. Кобець, А. Гудима, Ольга Мак, К. Ластівка, А. Мельничук, А. Любченко, М. Понеділок, В. Трубай.... О. Гончар, Є. Гуцало, І. Стаднюк, А. Дімаров... Прізвища письменників, котрі писали про голод і назви їх творів можна б озвучувати годинами.... Проте видані й перевидані їхні книги надто мізерними накладами, щоб говорити про загальну їх доступність широкому читачеві.

Давно вже можна було створити цілу «бібліотеку Голодомору» з написаних про трагедію книг. Можливо, колись така книгозбірня з’явиться.

Цілющі ліки слів

Цікавими літературними відкриттями і несподіваним багатством творів на теми голоду, або дотичних до цієї великої теми так чи інакше, позначені 90-ті роки минулого століття та початок нинішнього. У 1990 році з’явилася повість «Голодомор» Є. Гуцала, у 1991 – нова повість А. Дімарова «Самосуд». 1993-й приніс «повість-свідчення» – «Лозинову труну» П. Наніїва та ще ряд творів інших авторів. У 1994-ім виходить роман-трагедія у новелах М. Потупейка – «У лабетах смерті».

Велика кількість документально-художніх коротких оповідань про голодні часи розсипана в книгах багатьох авторів, які не визначали собі тему Голодомору головною, але оминути її не змогли.

Примітною рисою нового часу є з’ява численних документальних публікацій про Голодомор, які ще не встигли стати канвою нових художніх творів. Осмислення найбільшої української трагедії минулого століття триває. Сучасні письменники намагаються не тільки відобразити даленіючий у часі, але незмінно жахітний фактаж тих літ, а й відшукати ключі до нових питань. Ці питання – нові теми вже теперішніх творів про Голодомор. – Про страх і совість, любов і ненависть, відчай і сподівання, пам’ять і безпам’ятство – про все, що вміщує людська душа.

Зразок такого новітнього осмислення – новела «Хліб» відомого сучасного прозаїка Сергія Грабара. Трагедію Голодомору в цьому творі осмислено через почуття дітей, котрим дивною здається поведінка шкільної посудомийки, – вона нишком збирає і ховає викинуті шкоринки хліба. Розгортаючи ретроспективу долі цієї жінки, письменник розповідає про трагедію трьох молодих дівчаток, які в дні Голодомору подалися до Міста в пошуках хліба. «Дивна» жінка була однією із двох, які лишилися живими. Вона пережила не тільки голод, а й наругу, нелюдську наругу через шматочок хліба, так і не спожитий...

...Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які виліковують душі від байдужості, безпам’ятства і забуття. Цілющими ліками слів.

(Київ – Прага)

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG