Що потрібно, щоб з’явився український «Яд ва-Шем»?

Монумент у формі свічки, що «запалав» на печерських пагорбах 22 листопада цього року, це один із кроків на шляху вшанування пам’яті жертв Голодомору. Попереду ще створення музею і розбудова Інституту національної пам’яті, започаткованого 2006 року.

Але не всі українці задоволені, як держава вшановує пам’ять жертв найбільшої трагедії в українській історії. Одні докорять владі за офіціоз і запитують, чи варто було зводити за великі гроші монумент, який став найдорожчим у столиці. Інші ж міркують, чому за систематичне вивчення історії не взялися раніше. Мовляв, якщо Банкова справді вважає цю справу пріоритетом, то за чотири роки після Помаранчевої революції музей Голодомору вже сьогодні міг би приймати відвідувачів. Окрім цього постає питання, а що буде з проектом Ющенка після того, як він покине президентське крісло. Чи не зав’януть спроби пробудити національну пам’ять, тим паче з огляду на невдоволення з боку Росії?

Щоб гідно вшанувати пам’ять жертв Голодомору українцям досі бракує політичної волі, переконаний голова Асоціації дослідників Голодомору, колишній політв’язень Левко Лук’яненеко. Він віддає належне зусиллям Президента Ющенка в цій царині. Але разом з тим радить енергійніше домагатися відновлення історичної справедливості. А для цього, зокрема, оновити кадри.

«Необхідно, щоб на місце директора Інституту національної пам’яті замість Юхновського, який дуже розумна людина, академік, але він уже в силу віку свого не може бути бойовим керівником. Необхідний молодший чоловік на цю посаду і наступального характеру. Тоді цей Інститут прискорить і розширить збирання свідчень і підготує матеріали для суду над комунізмом», – радить Левко Лук'яненко. Він каже Радіо Свобода, що скоро сам складе повноваження голови Асоціації дослідників Голодомору, щоб звільнити дорогу молодим.

У відповідь лунає пояснення, що за коротку історію свого існування – два з половиною роки – Інститут національної пам’яті провів велетенську роботу. І це враховуючи те, що ця установа досі немає пристойного приміщення і гідного бюджету.

Музей Голодомору створить уже нове покоління українців?

Концепцію Інституту національної пам’яті розробляв свого часу американець Джеймс Мейс – найвідоміший західний дослідник Голодомору. Його вдова, українська письменниця Наталя Дзюбенко-Мейс cказала Радіо Свобода, що професор Мейс мріяв, щоб поруч із могутнім науково-дослідницьким інститутом діяла мережа «народних кореспондентів», які б оперативно збирали свідчення про голод.

«Мейс вважав, що значно важливіше в кожному місті, в кожному селі мати своїх представників такому Інституту. Він вважав, що така робота має бути менш офіціозною. У мене є якась упередженість до сучасного Інституту національної пам’яті, бо надто багато там держави», – вважає Наталя Дзюбенко-Мейс.

Суть проблеми ще й у тому, що українці досі не можуть визначитися, як оцінювати свою історію, на відміну від ізраїльтян, коли ті створювали свій музей з вивчення Голокосту. Так вважає колишній український політв’язень, голова Асоціації єврейських організацій і громад (Ваад) України Йосип Зісельс. Він очікує, що всебічне вивчення уроків Голодомору буде вже проектом нового покоління українців.

«Справа не в тому, хто буде директором цього інституту. Повинна вирости генерація українців, які мають більш-менш нормальне ставлення до цієї трагедії, які хочуть виховувати своїх дітей на цій пам’яті і не хочуть повторення цієї трагедії, так як не хотіли євреї повторення Голокосту», – зазначає Йосип Зісельс.

Голова Асоціації єврейських організацій і общин України сподівається, що саме нова генерація українців, тих, чиє дитинство і юність припали на 90-ті роки, і створить такий музей Голодомору, який визнає весь світ.

(Прага – Київ)