Ірландською ґельською мовою українське слово «голод» за якимось примхливим збігом обставин буде «mór». Мор прийшов до Ірландії 1846 року – рік по тому, як загинув урожай картоплі – основного продукту харчування ірландців, зокрема, бідних родин (а такими тоді була переважна більшість).
Професор Університетського коледжу Дубліна Кормак О’Ґрада зазначає: «Картопля не вродила 1845 року. Її вразив новий грибок, що раніше був невідомим. Цей грибок знищив від третини до 40 відсотків врожаю. Цікавий факт полягає у тому, що незважаючи на загибель врожаю, у перший рік дуже мало людей померло, якщо взагалі хтось помер. Так, були проблеми – голод, злидні. Але помирати люди почали, коли врожай картоплі загинув вдруге, і загинув повністю. Не залишилося практично нічого. Лише тоді виникла небезпека апокаліптичного голоду».
Великий ірландський голод, який називають «картопляним», є найпершим детально описаним у сучасній історії. Нині на шкільних уроках вчаться запобіганню таких трагедій у світі. Багато хто в Ірландії звинувачує за жахливий розмах голоду британський уряд. Ця подія дала потужний поштовх ірландським націоналістичним рухам, що на початку 20-го сторіччя призвели до незалежності Ірландської Республіки.
Чи можна порівнювати великий ірландський голод з Голодомором 1932-33 років в Україні? За значенням в історії обох країн, за впливом на демографію (обидві країни втратили величезну частку населення) – безперечно, так. Але тут паралелі закінчуються, бо Голодомор в Україні був штучно організованою акцією сталінського режиму, спрямованою проти українського народу. Він стався у часи, коли Україна мала гарні врожаї, достатні для нормального харчування населення країни. Натомість ірландський голод не був штучним. Він стався від загибелі врожаю, а британський уряд вживав заходів, щоб протидіяти трагедії. Його можна звинувачувати лише у неадекватності і недостатності цих заходів.
Британська влада рятувала, але допустилася помилок
Зокрема, британський уряд надіслав до Дубліна посадовця – Едварда Твістлтона, чиїм завданням було допомогти бідним у час кризи. Серед заходів, які вживалися, було створення робочих місць. Робота мала дати бідним кошти на придбання їжі. Тут треба сказати, що картопля була найдешевшою їжею. Але Ірландія вирощувала й зернові, які були дорожчими, і бідні не мали засобів для його придбання. Твістлтон також організував вуличні кухні, які роздавали голодним супи. Також він влаштував спеціальні бараки для голодних, і це стало великою помилкою. Там почалися епідемії холери і тифу. За роки голоду більше людей померло саме від хвороб, а не від недоїдання.
Британському урядові закидають те, що коли голод цілком вийшов з-під контролю, він не приділяв достатньо коштів для протидії, кажучи, що проблема є місцевою, хоча Дублін у ті часи був звичайним британським містом, таким самим, як нині є Манчестер чи Ліверпуль. Саме через такий підхід Лондона до проблеми подав у відставку Твістлтон. По-друге, незважаючи на голод, британський уряд продовжував експортувати зерно.
Точне число померлих невідоме. Сучасні історики вважають, що з 8 мільйонів населення, які Ірландія мала за переписом 1841 року, могло померти до 1 мільйона осіб (переважно від хвороб). Ще мільйон людей емігрували в роки голоду, і цей процес тривав протягом наступних десятиріч. Протягом 70-ти років від часу голоду чисельність населення продовжувала падати і стабілізувалася на рівні приблизно половини від кількості до голоду. На заході країни падіння кількості населення вперше припинилося лише 2006 року. Нині в обох частинах Ірландії населення становить приблизно 6 мільйонів осіб, тобто на 2 мільйони менше, ніж до голоду 1845-51 років.
(Лондон – Прага – Київ)
Професор Університетського коледжу Дубліна Кормак О’Ґрада зазначає: «Картопля не вродила 1845 року. Її вразив новий грибок, що раніше був невідомим. Цей грибок знищив від третини до 40 відсотків врожаю. Цікавий факт полягає у тому, що незважаючи на загибель врожаю, у перший рік дуже мало людей померло, якщо взагалі хтось помер. Так, були проблеми – голод, злидні. Але помирати люди почали, коли врожай картоплі загинув вдруге, і загинув повністю. Не залишилося практично нічого. Лише тоді виникла небезпека апокаліптичного голоду».
Великий ірландський голод, який називають «картопляним», є найпершим детально описаним у сучасній історії. Нині на шкільних уроках вчаться запобіганню таких трагедій у світі. Багато хто в Ірландії звинувачує за жахливий розмах голоду британський уряд. Ця подія дала потужний поштовх ірландським націоналістичним рухам, що на початку 20-го сторіччя призвели до незалежності Ірландської Республіки.
Чи можна порівнювати великий ірландський голод з Голодомором 1932-33 років в Україні? За значенням в історії обох країн, за впливом на демографію (обидві країни втратили величезну частку населення) – безперечно, так. Але тут паралелі закінчуються, бо Голодомор в Україні був штучно організованою акцією сталінського режиму, спрямованою проти українського народу. Він стався у часи, коли Україна мала гарні врожаї, достатні для нормального харчування населення країни. Натомість ірландський голод не був штучним. Він стався від загибелі врожаю, а британський уряд вживав заходів, щоб протидіяти трагедії. Його можна звинувачувати лише у неадекватності і недостатності цих заходів.
Британська влада рятувала, але допустилася помилок
Зокрема, британський уряд надіслав до Дубліна посадовця – Едварда Твістлтона, чиїм завданням було допомогти бідним у час кризи. Серед заходів, які вживалися, було створення робочих місць. Робота мала дати бідним кошти на придбання їжі. Тут треба сказати, що картопля була найдешевшою їжею. Але Ірландія вирощувала й зернові, які були дорожчими, і бідні не мали засобів для його придбання. Твістлтон також організував вуличні кухні, які роздавали голодним супи. Також він влаштував спеціальні бараки для голодних, і це стало великою помилкою. Там почалися епідемії холери і тифу. За роки голоду більше людей померло саме від хвороб, а не від недоїдання.
Британському урядові закидають те, що коли голод цілком вийшов з-під контролю, він не приділяв достатньо коштів для протидії, кажучи, що проблема є місцевою, хоча Дублін у ті часи був звичайним британським містом, таким самим, як нині є Манчестер чи Ліверпуль. Саме через такий підхід Лондона до проблеми подав у відставку Твістлтон. По-друге, незважаючи на голод, британський уряд продовжував експортувати зерно.
Точне число померлих невідоме. Сучасні історики вважають, що з 8 мільйонів населення, які Ірландія мала за переписом 1841 року, могло померти до 1 мільйона осіб (переважно від хвороб). Ще мільйон людей емігрували в роки голоду, і цей процес тривав протягом наступних десятиріч. Протягом 70-ти років від часу голоду чисельність населення продовжувала падати і стабілізувалася на рівні приблизно половини від кількості до голоду. На заході країни падіння кількості населення вперше припинилося лише 2006 року. Нині в обох частинах Ірландії населення становить приблизно 6 мільйонів осіб, тобто на 2 мільйони менше, ніж до голоду 1845-51 років.
(Лондон – Прага – Київ)
