Зупинити «мовну шизофренію». Про український дубляж, мовні квоти і грошові апетити власників медіахолдингів

16 липня 2021 року набуває чинності норма закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобоֹвֹֹֹ’язує українські телеканали дублювати та озвучувати фільми і серіали державною мовою. Власники медіахолдингів звернулись до парламентарів з проханням відкласти обов’язковий перехід на українську мову, оскільки, на їхню думку, карантин боляче вдарив по теле- і кіновиробництву. Депутати спробували відтермінувати дію цієї норми, проте не вистачило голосів, і відповідний законопроєкт не включили до порядку денного.

Чому питання про відтермінування виникло саме зараз, хоча мовний закон ухвалили понад рік тому? І чи причина лише у карантині? Наскільки змінився нині обсяг російськомовного продукту на телебаченні, і що необхідно зробити для повного переходу каналів на державну мову? Радіо Свобода проаналізувало думки фахівців з цього приводу.

Гра у «поганого»​ і «​доброго»​ поліцейського

Починаючи з 2019 року з часу ухвалення закону «Про функціонування української мови як державної» з табору проросійських політиків лунали заклики переглянути, а то й взагалі скасувати його. То ж немає нічого нового у тому, що деякі депутати знову вимагають відтермінування норм документа. Таку думку висловили експерти, до яких звернулось Радіо Свобода.

Тарас Марусик, експерт з питань мовної політики:

«Від самого свого приходу до влади Володимир Зеленський і його команда вкупі з іншими проросійськими парламентарями серйозно розглядали питання, як у різний спосіб обійти цей закон. Лише цього року ми бачили чимало спроб відтермінувати обов’язкове вживання української мови, що стосувалося:

• сфери послуг;
• переходу загальноосвітніх шкіл на державну мову до 2023 року;
• сфери вищої освіти і функціонування там російської мови під приводом навчання для студентів-іноземців.

Ці спроби Верховна Рада так само не підтримала.

«Монобільшість рухається двома колонами, наразі маємо так званих «поганих» і «хороших» поліцейських. «Погані» відверто демонструють антиукраїнську позицію, в той час як «хороші» до всього підходять нібито з ліберальних позицій, але по суті маємо той самий результат.

Вони твердять одне – поки немає умов для виконання закону. Це просто словесні ігри, які спрямовані на максимальне пом’якшення закону, спроба виграти час.

Між лінощами і грубими грошима

Причина відтермінування обов’язкового дублювання і озвучування кіно- і телепродукції криється як в матеріальних чинниках, так і у відсутності політичної волі виконувати норми закону, переконані експерти.

Андрій Куликов, журналіст, автор українських перекладів іноземних фільмів:

«Насамперед це пов’ֹֹязано з інтересами великих медіагруп, які не хочуть витрачати власні гроші. З іншого боку, такий крок продиктований елементарними лінощами, бажанням жити як раніше, інерційно. Вони не розуміють, наскільки цікавою і привабливою є справа дублювання, розвиток телебачення саме українською мовою, скільки ми можемо на цьому набути!

Фінансові витрати у процесі виробництва неминучі, але вони обов’язково окупляться. Необхідно шукати шляхи, як можна якісно перекласти українською мовою фільм чи серіал, а це не так просто. Якщо ж ставити собі перепони, то воно ніколи не відбудеться.

Той же канал «1+1» у середині 90-х років послідовно перекладав з англійської, французької фільми і серіали на українську. Це цікаво і сприяє загальному розвиткові української культури».

Ірен Роздобудько, письменниця, чиї твори неодноразово екранізувалися:

«Відповідь проста – це гроші. І цей бунт підняли, на мою думку, навіть не олігархи-власники, а менеджери середньої ланки, які отримують прибуток від показу російськомовного контенту і продажу цих фільмів сусідові-агресорові.

Наскільки я знаю, вони налаштовані досить серйозно – хочуть судитися з державою, весь час колотити ці питання.

Вони частково виконують закон про мову, але роблять поганий дубляж. Це своєрідна диверсія. Цей дубляж не подобається багатьом споживачам, навіть свідомим громадянам. Беруться фокус-групи, збираються дані, а результат не на користь україномовного продукту.

Україномовні серіали з гарним дубляжем абсолютно конкурентноздатні, але «пробити» україномовний фільм чи серіал вкрай важко. Я зі своїм продюсером йдемо до цього близько п’яти років, і в нас не виходить».

Чи локдаун на заваді?

Пандемія, без сумніву, негативно позначилася на кіновиробництві, зауважують експерти. Потужності індустрії впали, рекламний ринок суттєво скоротився, проте шукати корінь усіх бід лише в локдауні було б несправедливо.

Тарас Марусик:

«Як на мене, то карантин – це чергова відмовка. Закон існує два роки, він почав діяти ще до першого локдауну, так що говорити про карантин як причину – ніщо інше як маніпуляція».

Андрій Куликов:

«Зручна річ все звалювати на карантин. Навпаки, під час вимушеного перепочинку можна було цю роботу пришвидшити. Наприклад, Пол Маккартні написав свій останній надзвичайно популярний альбом саме під час карантину».

Катерина М’ясникова, виконавча директорка «Національної асоціації телерадіомовників»:

«Безперечно, карантин загострив проблему переходу на українську мову. Кіно- і телевиробництво занепало. Закон про мову ухвалювався важко. Ми маємо багато здобутків, які не хочеться втрачати.

Але, з іншого боку, маємо розуміти, що ми не живемо в 70-ті роки, коли не було альтернативи телебаченню, коли існували кілька каналів. Треба розуміти, що надмірне регулювання призведе до відтоку частини аудиторії до іншого сегменту, наприклад, онлайн-медіа.

Вплив держави має досягати мети, а не погіршувати проблему. Ми можемо виштовхнути споживача, а повернути його буде складно».

Чи можливий повний перехід на українську мову?

Тарас Марусик:

«У нас постійно загальмовується це питання. Візьмемо мовні квоти, які відслідковує Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. За методологією визначення цих квот, якщо навіть початок і кінець якогось ток-шоу звучать українською, то і сам продукт вважається україномовним.

Але ж по суті це не так. Нечітка методологія оцінок створює можливості для маніпуляцій. От і маємо постійно «мовну шизофренію» на телебаченні».

Андрій Куликов:

«Для цього необхідно підтримувати аудиторію, яка скаже: ми хочемо україномовного контенту.

Щоправда, я не вважаю, що нам потрібно аж 100% мовлення українською, бо є наші співвітчизники, для яких інші мови є рідними.

Але як глядачеві мені бракує україномовного якісного продукту, його ще треба пошукати.

Тоді як російськомовних шукати треба менше, але й тут виникає питання: наскільки цей російськомовний продукт якісний?»

Ірен Роздобудько:

«Треба просто поважати самих себе і свою державу. Не думаю, що ситуація зміниться на гірше. У розважальних ток-шоу ведучі перейшли на українську мову.

Якщо буде коливання в бік російськомовного контенту, то не виключаю, що біля телекомпаній стоятимуть пікетувальники. Наше суспільство вже здатне чинити цьому супротив. А мітингів ніхто не захоче, так що мовники мусять підкоритися».

Катерина М’ясникова:

«В такій багатонаціональній країні, як наша держава, принаймні на місцевому рівні необхідно давати національним меншинам (наприклад, кримським татарам) можливість отримувати доступ до інформаційно-розважального продукту своєї мовою.

Проте це не має стосуватися мови країни-агресора, тому що це питання національної безпеки. 100 % українською не має бути, бо це не дає можливості каналу вибрати свою цільову аудиторію.

Необхідно стимулюватии національного кіно- і телевиробника, зменшувати податкові пільги.

Згідно з законом «Про функціонування української мови як державної», виробники фільмів мали 2 роки для того, щоб створювати і дублювати свою продукцію українською мовою.

У цей час дозволялось випускати фільми і серіали з субтитрами державною мовою.

У червні 2019 року після ухвалення документа низка народних депутатів звернулися до Конституційного суду з вимогою визнати закон неконституційним.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Росія закінчується там, де закінчується російська мова». Але не для нинішньої влади України?