Від переходу на українську мову журнал «НВ» чекає збільшення, а не зменшення кількості передплатників. Про це у розмові з Радіо Свобода повідомив головний редактор одного з найуспішніших медійних проєктів в Україні Віталій Сич. 12 липня «НВ» випустив свій перший повністю україномовний номер.
Віталій Сич заявив, що таким чином він виконує свою обіцянку, яку він дав на початку року, що до Дня Незалежності журнал перейде на українську. Згідно з законом про державну мову, загальнодержавні медіа мають перейти на українську мову з 16 січня 2022 року, або мати паралельний ідентичний тираж українською, якщо мова видання не українська.
Українські оглядачі привітали рішення редакції «НВ» зробити своєрідний подарунок своїм читачам до національного свята і висловили сподівання, що цей крок заохотить інші українські ЗМІ, які ще не перейшли на українську.
Оголошуючи про появу першого «колекційного номера» «НВ» українською мовою на своїй фейсбучній сторінці, Віталій Сич написав: «Кілька місяців тому я публічно оголосив, що на День Незалежності часопис НВ перейде на українську. Обіцяли – робимо. Навіть, трохи раніше. Завтра (12 черпня – ред.) перший україномовний випуск щотижневика побачить світ».
Журнал «Новое время», який став одним із провідних загальнонаціональних видань, у травні 2014 року створила команда журналістів українського російськомовного видання «Корреспондент», які звільнилися з видання після того, як всередині 2013 року його купив олігарх Сергій Курченко з оточення тодішнього президента Віктора Януковича.
Журнал раніше виходив виключно російською мовою, накладом 18 тисяч примірників. А електронна версія, в якій представлені всі номери журналу, існує двома мовами – українською і російською, й у такому вигляді існуватиме і надалі, зазначив Віталій Сич.
Ми обговорювали це питання в редакції, чи видавати журнал двома мовами, але я запропонував просто перейти на українську і всеВіталій Сич
У розмові з Радіо Свобода він сказав, що, з одного боку, до переходу на українську мову його редакцію підштовхувала норма закону, а з іншого – економічні реалії, коли випуск видання паралельно двома мовами ставав економічно невигідним.
«Ми обговорювали це питання в редакції, чи видавати журнал двома мовами, але я запропонував просто перейти на українську і все. І мене підтримали», – говорить Віталій Сич.
Якщо ті люди, які обіцяли передплатити журнал, дійсно це зроблять, то наклад виросте – Сич
Віталій Сич каже, що приємно вражений першими реакціями на вихід журналу українською мовою. Привітання надходять від колег і навіть з «високих кабінетів» – свої слова підтримки прислали з Офісу президента та компанії «Нафтогаз».
Сич каже, що коли проводив опитування серед передплатників про те, як вони поставляться до того, що журнал перейде на українську мову, то був здивований, що лише 20% респондентів сказали, що відмовляться від передплати.
«Я думав, що буде 40-50%. А якщо йдеться лише про 20%, то ми зможемо це пережити. Наш крок має підтримку і дуже великий резонанс, і якщо всі ті люди, які сказали, що тепер передплатять наш журнал, дійсно це зроблять, то наш наклад не лише не впаде, а виросте», – сподівається Віталій Сич.
Приходить україномовна молодь, а тих, хто не читає українською, стає меншеВіталій Сич
Він каже, що 12 років тому він і його колеги вже пробували випустити друковані україномовні видання, але вони не мали успіху. «Ми з командою тодішнього «Корреспондента» почали видавати «Новинар», «Пані» і «Вона». Багато мільйонів доларів ми втратили на цьому, бо всі, хто кричали: «Давай журнал українською мовою!», не хотіли його ні купувати, ні розповсюджувати його, ані навіть інтерв’ю давати», – каже Сич.
Але він переконаний, що з того часу багато змінилося в Україні, «навіть біологічно, бо змінюються покоління, приходить україномовна молодь, а тих, хто не читає українською, стає менше», тобто зростає аудиторія для україномовних видань.
За його словами, закон, зростання україномовної аудиторії, та і політичний аспект, який з’явився після 2014 року, коли мова видання сприймається як прояв лояльності до України чи Росії, були тими чинниками, що підштовхнули до переходу на українську.
Віталій Сич пояснив, що змінювати бренд «НВ» на «НЧ», тобто «Новий час», видання не планує, бо тоді довелося би змінювати і назву сайту nv.ua, де представлені обидві версії журналу.
«Гадаю, що за кілька років цього вже ніхто не буде помічати, бо люди забувають, що означають ці букви у назвах. Мало хто нині пам'ятає, що означають букви CNN, але всі добре знають цей бренд», – пояснює Віталій Сич.
«Давно пора» – як реагували соцмережі
Оголошення головного редакора на фейсбуці зібрало понад шість тисяч позитивних реакцій. Одні дописувачі вітали на словах, інші, переважно колеги по журналістському цеху, демонстрували вже куплені номери часопису та повідомляли про те, що вже передплатили.
Дехто з колег-журналістів сказав, що від переходу на українську мову як на основну на їхньому сайті «нічого не змінилося», а інші хвалили не лише за патріотичну позицію, а за «відновлення нормальності», коли в Україні, так само, як в інших країнах, основне видання є державною мовою.
Керівниця українського інтернет-видання «Детектор медіа» Наталія Лигачова вважає, що «НВ» потрібно «лише вітати», попри те, що це мав бути «важкий крок» для редакції.
«Я розумію, що вони ризикують втратити якусь кількість читачів, але з точки зору майбутнього – це правильний крок, і він пошле добрий сигнал для медіа-ринку», – говорить Лигачова. На її думку, і частині журналістів доведеться непросто, коли потрібно буде писати українською мовою як головною, але з власного досвіду вона каже, що це складно, але можливо.
Зараз, для журналістів, які пройшли україномовну освіту, це не така вже і «непідйомна» справа навчитися писати українською мовоюНаталія Лигачова
«Я у побуті російськомовна, я народилася у Владивостоці, де моя мама працювала, а потім, переїхавши в Україну, вчилася у Нікополі у російськомовній школі, а навколо був суржик. Тому, коли я приїхала навчатися в університет до Києва, то мені було важко, бо навіть в радянські часи на факультеті журналістики викладали українською мовою, і практику мені також довелося проходити в україномовних газетах. На початках, я писала російською, а потім перекладала. А згодом, навчилася писати українською. Тому, думаю, що зараз, для журналістів, які пройшли україномовну освіту, це не така вже і «непідйомна» справа навчитися писати українською мовою», – каже Лигачова у розмові з Радіо Свобода.
Колишній журналіст Радіо Свобода, а нині публіцист та експерт з питань мовної політики Тарас Марусик каже, що також радий привітати колег з першим номером українською мовою. Він вважає, що успішний перехід на українську мову поважного видання подасть добрий приклад для інших, але нагадує, що без мовного закону, невідомо коли, і чи українські читачі дочекалися б україномовних видань.
Опинитися в такій компанії, як телеканал «1+1», який намагається «викрутитися» і недотриматися законодавства, для них би було втратою авторитету і довіри читачівТарас Марусик
«Ми бачимо, що засновники і ті люди, які фінансують видання, цим кроком хочуть показати, що вони є законослухняні та хочуть далі працювати на українському ринку. А опинитися в такій компанії, як телеканал «1+1», який намагається «викрутитися» і не дотриматися законодавства, для них би було втратою авторитету і довіри читачів», – вважає Тарас Марусик.
На його думку, для видання, яке потрапило на друге місце у списку найякісніших ЗМІ щодо дотримання професійних стандартів за результатами дослідження Інституту масової інформації, це було б важливою репутаційною втратою.
З іншого боку, попри те, що політична ситуація в країні та ставлення до російської мови змінилися ще в 2014 році, коли видання тільки з’явилося, воно виходило весь цей час російською. Тому, каже Марусик, цей крок вимушений. «Але це добре, бо ми бачимо, що закон діє», – додає він.
Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набрав чинності 16 липня 2019 року, але значна частина його норм, включно з тією, що вимагала друкувати головний тираж українською мовою, набуде чинності пізніше – з 16 січня 2022 року для загальнодержавних і регіональних видань, а з 16 липня 2024 року для місцевої преси.
Українська асоціація медіабізнесу, що об’єднує великих видавців преси, ще на етапі підготовки закону прогнозувала, що його вимоги призведуть до краху галузі преси через фінансову неможливість для ЗМІ друкувати два наклади – українською мовою та тією, якою воно виходило завжди, в абсолютній більшості випадків – російською.
За даними «Книжкової палати України імені Івана Федорова», за станом на 2020 рік в Україні виходили 2244 періодичні видання (до них зараховують, зокрема, бібліографічні видання, календарі) сукупним накладом 81 765 тисяч примірників. При цьому українських найменувань (694) є втричі більше, ніж російських (216), але річний тираж російських є навпаки – у 2,6 разів більший (54578 тисяч), ніж українських (21387).
