Взяття мовної Бастилії по-українськи

Аналогія з Бастилією, яку французи взяли штурмом за 230 років до народження нового мовного закону в Україні і рівно, день у день, за 232 роки до ухвалення революційного рішення Конституційного суду України, невипадкова. І хоча контекст штурму паризької в’язниці для політв’язнів 14 липня 1789 року далекий від контексту Рішення КСУ 14 липня 2021 року, обидві події стали переламними – у Франції і в Україні.

У зміст цього видатного конституційного рішення доповідач Сергій Головатий вклав увесь свій професійний, науковий і життєвий досвід не лише як співзасновник Товариства української мови, але й як тричі міністр юстиції, багаторазовий народний депутат, віцепрезидент ПАРЄ і Венеційської комісії. І хоча це колективний документ, більше ніж левову частку його створив саме він:

«Українська мова є невіддільним атрибутом української державності, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Українська мова – доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності… тому будь-які зазіхання на юридичний статус української мови як державної на території України неприпустимі, оскільки порушують конституційний лад держави, загрожують національній безпеці та самому існуванню державності України».

Цьогорічним рішенням Сергій Головатий не тільки розвинув положення першої дуже важливої ухвали у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови, але й поглибив рішення від 14 грудня 1999 року.

Повз увагу автора ухвали не пройшли шахрайські маніпуляції, до яких вдавалася і вдається нинішня влада «монобільшості». Можна згадати не лише «зеленізми», «авакізми» й «менделізми» про «українську російську мову», але й вкидання повністю безпідставних тез теперішнім головою парламентського комітету Микитою Потураєвим про «руську мову» («украінській русскій язик») і «русинську» мову Закарпаття.

У цьому зв’язку офіційний тлумач норм закону вказує: «Україна є унітарною державою, в якій немає об’єктивних передумов для запровадження офіційної двомовності. Тому пропаганда або інша практична діяльність, спрямована на юридичне запровадження в Україні другої державної мови, фактичне насаджування українсько-російської двомовності в будь-якій ділянці публічного спілкування, а також проголошення діалектів української мови окремими мовами є несумісними з конституційно визначеним статусом української мови як державної».

І дуже важливою є позиція про неприпустимість двох офіційних варіантів перекладу Європейської мовної хартії: «Залежно від застосовуваного в назві українського тексту ключового поняття – «регіональні мови або мови меншин» чи «регіональні або міноритарні мови» – автоматично змінюються об'єкт і цілі Хартії як міжнародного договору. Конституційний Суд України вказав, що відповідні органи державної влади, зокрема Міністерство закордонних справ України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, згідно з наданими їм повноваженнями й компетенцією мають установити однозначність у питанні офіційного перекладу Хартії українською мовою...»

Але доповідач на цьому не зупинився. В додаток до документа обсягом 55 сторінок Сергій Головатий додав «Збіжну думку», присвячену питанню перекладу Європейської мовної хартії українською мовою: «Беручи до уваги юридичну недоладність, Конституційний Суд… чітко вказав, що держава має її усунути – забезпечити однозначність у питанні офіційного перекладу тексту Хартії, що уможливить належне виконання Україною зобов’язань за цим міжнародним договором».

15-16 липня = 14 липня = взяття «мовної Бастилії»

Я дозволю собі розширити трохи в часі «мовну Бастилію» по-українськи і на два наступні дні. Дата 16 липня вписана в історію ще до створення незалежної держави, в 1990 році. Тоді було ухвалено «Декларацію про державний суверенітет України». Цей документ проголошував: «Українська РСР забезпечує… функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя».

16 липня 2021 року стали чинними дуже важливі норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо демонстрування фільмів та серіалів винятково українською.

Також українською мають проводитися концерти, культурно-мистецькі, розважальні й інші видовищні заходи і виготовлятися вхідні квитки, оголошення, афіші, буклети й інші інформаційні матеріали. А для тих, хто не володіє українською, організатори зобов’язані забезпечити синхронний або послідовний переклад. Інші ж мови в друкованій продукції допускаються, якщо текст тими мовами не буде більшим за обсягом і шрифтом, ніж текст державною мовою.

Норми закону, які зобов'язують видавців і книгарів видавати і мати в продажі державною мовою не менше від половини книжок, теж починають діяти цього «магічного» 16 липня. Так само з цієї дати громадяни України мають право одержувати екскурсійні й туристичні послуги лише українською мовою.

Дата 15 липня 2021 року – особлива, найтривожніша. Цього дня мала відбутися чергова масована атака на ці й інші норми закону з боку, в основному, парламентської більшості. Якщо раніше депутати від партії «Слуга народу» збиралися відкласти виконання закону через епідемію COVID-19, то на 15 липня вони приготували ще «вишуканіші» зміни. Олександр Корнієнко, Андрій Клочко і твердо українськомовний Орест Саламаха родом із Львівської області вирішили пропхнути русифікаторські зміни в законопроєкт «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо спрямування коштів на ремонтно-реставраційні роботи пам’яток культурної спадщини», який не має жодного (!) стосунку до мови і суперечить не тільки здоровому глуздові, а й Регламенту Верховної Ради.

Відповідно до запропонованих змін, в разі їх ухвалення, з-під дії закону виводився показ фільмів і серіалів, а також відтерміновувалася норма про держслужбовців, які мають підтверджувати володіння українською мовою. Як і минулого разу, «слуги народу» відкликали свої правки від тиском «пасіонарної меншості». Але не всі.

Максим Бужанський не відмовився від своєї правки з численними підпунктами. Він зробив чергову спробу повернути російську мову в освітній процес і змінити норму про штрафи за порушення мовного закону в сфері послуг. Цю правку підтримало лише 42 депутати. Майже стільки ж «слуг народу» було проти.

На закінчення – про владу: ті, що ризикують відстати від пасіонарної меншості

Я свідомо не торкаюся тут виступу президента Володимира Зеленського й інших посадовців на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Гуманітарна політика», який відбувся днями. Це було моментами настільки сумне видовище, що ставало жаль президента України, який видушував із себе сумнівні і часто повторювані сентенції.

Я хочу звернути увагу на ганебну поведінку правоохоронних органів, навіть поліції особливого призначення, які, замість того, щоб 15 липня 2021 року подивитися спектакль «Мєняю мову на рублі» в межах акції «Не дамо продати мову», вирішили застосувати силу до активістів-акторів.

Мабуть, влада злякалася невинних слів на кшталт: «Как етого, тіпа «патріота» с Дрогобича? А, Орест Саламаха, давай шуруй сюда, я приньос рублі… Етот укрАїнскій язик нам как би попєрєк горла стал, панімаєтє?»

В силовій акції я побачив елементи подібних дій за часів президента-втікача Януковича. Сподіваюся, президент Зеленський і його фракція розумніші за злочинців із колишньої Партії регіонів.

Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ: