(Рубрика «Точка зору»)
Далеко не всі війни закінчуються ясною й однозначною перемогою чи поразкою, навпаки, після Другої світової війни багато воєн закінчувалися дуже невизначеними результатами, які дозволяли висловлювати десятки інтерпретацій на тему, хто переміг, а хто – програв.
Поширені приклади – це заморожені чи напівзаморожені воєнні конфлікти без договорів про мир чи, навіть, перемир’я, коли лінія фронту перетворюється у квазістабільну лінію, яка може існувати у такому стані десятиріччями.
Основна причина – війни перестали бути закритими, локальними подіями, де є очевидна перевага однієї сили над іншою, відтак результат детермінований співвідношенням сил і закритістю конфлікту. Відкриті війни майже приречені на замороження, бо у світі є багато сил, які підживлюють противників, аби не дати їм програти.
Війна Росії проти України менше ніж за рік непомітно для багатьох трансформувалася з чисто імперіалістичної реваншистської війни на майже світовий конфлікт (Третю світову війну), бо сьогодні, передусім опосередковано, у ній беруть участь десятки країн світу, і кількість таких країн швидко зростає.
Навколо України об’єдналися близько 50 демократичних країн, які надають нам різноманітну допомогу.
Росія залучила Північну Корею, Китай, Іран, Сирію, терористичні угруповання – Хамас, Талібан, Хізбола та інші, які допомагають їй обходити санкції.
Можемо констатувати, що вперше в світовій історії внаслідок війни світ розділився за цивілізаційним розломом: демократична цивілізація протистоїть агресивному воєнному натиску авторитарно-тоталітарної цивілізації.
Чого ми хочемо від перемоги?
– Ідеальний мир для України – це такий результат війни, який дає Україні реальні довготривалі гарантії ненападу на неї у найближчі десятиріччя.
Росія в сьогоднішніх кордонах, з її історією, за визначенням, не може трансформуватися у демократичну країну, яка живе в мирі зі своїми сусідами. При будь-якій владі вона рано чи пізно знову застабілізується в оновленому імперіалістичному форматі, бо це не Путін створив таку Росію, це така Росія обрала на трон такого, як Путін. І буде обирати й далі, аж до повного, нищівного розгрому.
Росія повинна вивести усі свої війська з території України за кордони 1991 року.
Керівництво Росії та всі виконавці злочинних наказів повинні постати перед Міжнародним трибуналом («Новим Нюрнбергом») та понести заслужене покарання.
Росія повинна повністю виплатити Україні всі репарації та компенсації за економічні наслідки війни.
В Україні на найближчі 30 років мусить бути гарантований мир, а це буде можливим лише тоді, коли Росію буде повністю демілітаризовано та дерашизовано.
Якщо наведені вище аксіоми не викликають спротиву, то розуміння Української перемоги однозначно має бути пов’язано з нищівною поразкою Росії в цій війні та її бажано контрольованим розпадом на купу уламків, деякі з яких через десятиріччя мають невеликі шанси стати демократичними країнами.
Я маю освіту фізика-теоретика і тому часто рефлексую у аспектах теорії ймовірності. Усе викладене у цьому есеї є суб’єктивними думками, заснованими на моїх відчуттях світу, що оточує нас.
Одразу зазначу, що дуже хочу помилитися у своїх оцінках ситуації навколо нашої країни та всередині її.
Варіанти результатів війни
Спробую позначити чотири основні варіанти результатів цієї війни, як я їх бачу, починаючи з варіанту найменш ймовірного і закінчуючи найімовірнішим:
- 1-й варіант – ідеальний
Україна за допомогою союзників перемагає у цій війні. Росія капітулює, міжнародні окупаційні сили контролюють російську територію, під цим контролем Росія розділяється мирно на природні частини, які поступово стають окремими країнами та в яких, за рахунок коаліції союзників, починає системно запроваджуватися нова економічна система, демократичний лад, політичні партії, демократичні вибори, незалежна судова система та інші складові демократичної цивілізації. Приклад – Друга світова війна.
Ціна – дуже великі жертви як людські, так і економічні.
- 2-й варіант – компромісний
ЗСУ витісняють російські війська за кордони 1991 року, і на цьому війна на якійсь час припиняється. Росія залишається у своїх кордонах, з авторитарним режимом, під певними санкціями, бо не погоджується на умови переможців, тягне з мирним договором, бо в ньому не зацікавлена, мріє про реванш, збирається з силами, провокує сутички та обстріли через кордон, накопичує зброю та ресурси за допомогою своїх союзників-ізгоїв і через декілька років розпочинає нову війну проти України. Приклад – війна на Близькому Сході.
Ціна – великі людські та економічні жертви.
3-й варіант – незадовільний.
Україні вдається звільнити тільки частину території, умовно до лінії 23 лютого 2022 року, офіційного перемир’я немає, мирного договору – також, бо обидві сторони цього не хочуть, а бажають продовжувати війну, але великих сил немає ні в кого, тому війні немає кінця.
Ціна – помірні жертви.
- 4-й варіант – безпросвітний
Після декількох потужних наступів і контрнаступів з обох сторін, восени цього року лінія фронту стає квазі-стабільною, сил на нові наступи немає ні в кого, війна стає напівзамороженою, взаємні обстріли тривають з невеликою активністю, трапляються вилазки ДРГ і провокації, ситуація ні миру-ні війни стає перманентною, без надії на кардинальне вирішення. Приклад війна на Донбасі між 2017 та 2022 роками.
Ціна – мінімальні жертви.
Зрозуміло, що наведений вище розподіл ймовірностей різних варіантів Української перемоги не є статичним, оскільки залежить від багатьох потужних чинників (нашої мотивації та нашого терпіння, допомоги союзників, а головне – від нашої здатності до масової соціальної інтеграції, і як результат – від терміну досягнення національного консенсусу). Тому ми можемо побачити з часом зміни чи навіть рокіровки сусідніх позицій.
Єдине, чого нема і ніколи не буде в цьому розподілі ймовірностей – це нашої поразки.
Йосип Зісельс, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Текст було написано для антології «Воєнний стан» від Meridian Czernowitz за підтримки USAID.
