Протягом двох місяців перед місцевими виборами Радіо Свобода поспілкувалося з 10 жінками, які впродовж останніх п’яти років так чи інакше будували політичну кар’єру на місцевому рівні. Ці матеріали не претендують на рівень соціологічного дослідження. Однак важко не помітити спільну рису більшості героїнь, незалежно від партійної приналежності, ідеології та посади: політичні опоненти, а подекуди й виборці не давали їм забувати, що вони – жінки. У переддень перших виборів, де будуть застосовані гендерні квоти, експертки проєкту «Вибори без сексизму» підтверджують: упередження щодо жінок у політиці існують і досі і ці вибори багато в чому «протестують» готовність українського суспільства до зміни ситуації.
«Не раз чула від чоловіків у товаристві, що вони б ніколи не жили з жінкою-політиком, що політика не для жінки. Я відповідала, що не могла би всидіти вдома і займатись лише домашніми справами», – розповіла кореспондентці Радіо Свобода в серпні цього року Уляна Пак – депутатка Львівської міської ради від «Блоку Петра Порошенка».
Про схожі історії можна було почути і від депутаток міських рад у Житомирі та Сєвєродонецьку. Тільки дві героїні Радіо Свобода розповіли, що не стикалися з дискримінацією – це голова села Холмок Тетяна Вачиля та депутатка міськради Запоріжжя Ірина Костенко. Остання, втім, зазначала, що її колеги-чоловіки на початку каденції дозволяли собі некоректні висловлювання, від яких їх «відучила» негативна реакція депутаток.
У 2018 році аналітичний портал «Слово і діло» підрахував, що жінки складали 5,6% від загальної кількості мерів міст-обласних центрів, 9,6% – мерів міст районного значення, 19,3% – голів селищних рад і 32,1% – сільських голів. Однак це співвідношення може незабаром відчутно змінитися.
У липні 2020 року набули чинності зміни до Виборчого кодексу, які передбачають обов’язкові гендерні квоти. Відтак партії повинні забезпечити наявність присутність чоловіків і жінок (або навпаки) у співвідношенні «двоє до трьох» у кожній п’ятірці своїх виборчих списків. Таким чином жінки мають складати 40% від партійних списків.
Раніше ця норма виглядала інакше і була необов’язковою: партії отримували додаткове фінансування, якщо мали 30% і більше жінок (або чоловіків) у своєму складі. Заохочення стимулює далеко не всі політичні сили – у поточному скликанні Верховної Ради квоти дотримуються тільки «Голос» та «Європейська солідарність».
Що буде з квотами після виборів?
На цих виборах партіям доведеться залучати більше жінок. Їхня кількість у виборчих списках зросла в рази, каже голова правління громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська. При цьому питання про те, чи не було в окремих випадках виконання квоти радше даниною формальності, ніж якісним залученням активних жінок, вона засуджує як сексистське.
«Виділяти якимось чином якість жінок-кандидаток, порівняно з якістю чоловіків-кандидатів, не можна. Немає критеріїв якості для чоловіків-кандидатів. Тому стверджувати, навіть гіпотетично, що жінки-кандидатки не є якісними – це і є сексизм», – вважає Айвазовська.
Натомість координаторка Громадської ради з гендерних питань міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» Лариса Кобелянська звертає увагу на ризики, пов’язані з механізмом квот: він не регламентує, що робити, якщо жінка, яка забезпечила партії дотримання квоти, складе мандат.
«Наприклад, якщо сформований список, проголосований, партія зайшла в обласну, районну чи міську раду, і раптом складають мандати – ну, наприклад, жінки. Чи заміщаються ці вакансії, які виникли, наступними жінками зі списку, чи просто тими, хто далі стоїть у списку? Це може викликати ситуацію, що квота формально дотримана, а реально ми не матимемо 40-відсоткового представництва тієї чи іншої статі – безумовно, ми передбачаємо, що вразливими будуть жінки – в органі виконавчої влади», – припускає вона.
За спостереженнями експертки, окремі політичні сили «намагаються заповнити так звані квотні місця тими жінками, які потім безпроблемно складуть мандати і дадуть змогу зайти іншим, частіше за все це не жінки, а чоловіки».
Відтак ці вибори дозволять «протестувати», як працюють гендерні квоти, додає вона. І кандидатки в цій передвиборчій кампанії певною мірою не лише агітують за себе, а й борються із патріархальними упередженнями щодо політичної діяльності жінок загалом.
При цьому такі упередження щодо політикинь висловлюють не тільки виборці, а й їхні опоненти. Перед місцевими виборами представниці кількох громадських об’єднань, в тому числі «Рівні можливості» та «ЮрФем», спільно запустили моніторинговий проєкт «Вибори без сексизму». В рамках ініціативи працює чатбот, через який можна повідомити про сексистське висловлювання на адресу кандидатки.
Читайте також: Об’єднані горем. Історія жителів фронтових сіл під Маріуполем, яких позбавили права голосу на місцевих виборах
Координаторка проєкту, голова громадського альянсу «Політична дія жінок» Ірина Тишко каже, що волонтери проєкту зафіксували понад 20 звернень. Однак реальна цифра таких випадків може бути і вищою, адже далеко не завжди жінки, які стають об’єктами сексистських випадів, повідомляють про них або ж навіть розуміють, що мають справу саме з упередженням на основі статі.
Як приклад вона звертає увагу на випадок, опублікований проєктом на початку жовтня: кандидатка до міської ради Борисполя наразилася на сексистські висловлювання з боку кандидата на посаду голови об’єднаної громади через свою вагітність.
«Після таких коментарів вона звернулася до нашого проєкту, я особисто з нею мала розмову, і довелося допомагати їй не лише психологічно, а й ідеологічно, тому що насправді жінка не фіксувала це як дискримінацію і сексизм і намагалася це всіляко якось дипломатично обходити. Але коли я їй заявила, що все-таки це сексизм і треба прямо вказувати на порушення честі й гідності, і пригрозити такому конкуренту позовом до суду або зверненням до поліції, вона змінила свою тактику», – розповідає Тишко.
Для жінок публічний осуд може стати вагомим аргументом не йти в політику, пояснює Кобелянська. Вона звертає увагу на те, що до жінок суспільство загалом висуває вищі вимоги, ніж до чоловіків, адже стереотипно політик – це передусім чоловік.
«Цей, скажімо, залишковий патріархальний формат накладає певний відбиток на розуміння того, що якщо жінка приходить у політику, то вона має бути якоюсь винятковою, що вона має мати якісь надзвичайні здібності, в неї мають бути якісь надлюдські досягнення. І усвідомити собі, що будь-яка пересічна жінка, так само як і пересічний чоловік, стає кандидатом в силу своєї професійності, фаховості, чесності, відданості інтересам громади, громадській активності й зацікавленості – це часом сприймається підозріло».
На цьому тлі жінки можуть остерігатися застосування проти них чорного піару, адже вони важче сприймають репутаційні втрати, ніж чоловіки, додає Кобелянська.
«Особливо в маленьких селах, містечках жінці часто буває важко наважитися, щоб не наразитися навіть на якусь недовіру і осуд: «А чому вона йде? А що вона, краща за мене чи за нас? О, подивіться, ось знайшлася, йде». Знаєте, стосовно жінок дуже часто бувають такі, на перший погляд, ніби і не надто образливі і майже безневинні, але застереження, які жінка не завжди готова долати», – пояснює експертка.
Серед перешкод – обсяги застави і хатня робота
Є й більш прагматичні причини: жінки просто мають менше грошей на заставу та передвиборчу кампанію. Традиційно доходи жінок з цілої низки причин нижчі за доходи чоловіків – так, за даними Держстату, середня зарплатня жінок в Україні за підсумками другого кварталу 2020 року становила 9 740 гривень, тобто 80,1% від показника для чоловіків (12 159 гривень).
Саме від жінок, зазначає Кобелянська, надходили звернення щодо непідйомної вартості застави, яку зрештою Верховна Рада знизила в 9-10 разів: тепер розмір застави рахується в сумі чотирьох мінімальних заробітних плат на кожні 90, а не 10 тисяч виборців.
Інший виклик – суто соціальний. І героїні матеріалів Радіо Свобода, і експертки зазначають, що на жінці лежить більше соціальних функцій, які не зникають, щойно вона йде в політику. У «традиційному» розподілі ролей саме на неї припадають хатні справи та догляд за дітьми.
«Розподіл домашніх обов’язків на сьогодні переважно є таким, що жіночою роботою вважається догляд за дітьми, за будинком, за батьками», – зазначала депутатка Сєвєродонецької міської ради Олена Ніжельська.
На ці перешкоди накладається й те, що опоненти можуть використовувати сексистську риторику як елемент політичної боротьби. На руку їм грає те, що зовнішність та особисте життя жінок набагато частіше вважається прийнятною темою для обговорення, ніж коли йдеться про чоловіків, каже Кобелянська.
В чоловіка може ґудзик не сходитися на череві, але це не буде чимось від’ємним до його образуЛариса Кобелянська
«Чоловіка ніколи не зачепить або його не будуть критикувати за те, вибачте, які в нього ноги, руки, голова, зачіска, спідниця підходить під піджак чи ні. В нього може ґудзик не сходитися на череві, але це не буде чимось від’ємним до його образу. А жінка вразлива, її найчастіше намагаються принизити саме такими речами, які стосуються її жіночності. Чоловіка не зачеплять, що «ти молодий, в тебе немає сім’ї, то який із тебе господарник чи керівник, що ти в цьому розумієш, ти не можеш облаштувати власну сім’ю». А жінка, як вона неодружена, їй 30 років, то це вже дуже й дуже підозріло», – порівнює Кобелянська.
Фахівчиня описує реальний приклад: одна з кандидаток до Тетіївської міської ради наразилася на публічну критику місцевої чиновниці через те, що до 30 років не вийшла заміж і не завела дітей.
Ірина Тишко, коментуючи цей випадок, зазначає, що експертки ініціативи «Вибори без сексизму» вже готують два судові позови через дискримінацію.
«Очевидно, швидкого рішення суду ми не очікуємо, але це дуже показові кейси, які будуть мотивувати жінок – тих, хто буде балотуватися в майбутньому, тих, хто і зараз має із цим справу, не полишати це в своєму середовищі, а робити цю сексистську діяльність, тактику своїх конкурентів публічною», – каже вона.
Хоча саме поняття сексизму (як і ейджизму – дискримінації за віком) не прописане в законодавстві, вона сподівається, що результатом громадської діяльності стане поява механізму захисту саме від дискримінації в правовому полі.
Важливі вибори – для всіх
Попри таку поточну ситуацію, більшість українців прагне більш рівного представництва в політиці – принаймні таких висновків дійшли автори дослідження Національного демократичного інституту в 2018 році. Опитування тоді показало, що 66% опитаних українців бачать домінування чоловіків у політичному житті, але тільки 36% погоджуються з таким становищем. Загалом 61% респондентів висловилися на користь більш збалансованої залученості чоловіків і жінок у політиці.
Загалом ці вибори матимуть велике значення як для жінок у політиці, так і для законодавства і всього суспільства загалом, вважає Лариса Кобелянська.
«Це дуже важливі вибори, тому що, по-перше, на них можна буде вже більш аргументовано доводити необхідність тих чи інших змін у законодавстві. Партії отримають урок, в який спосіб можуть підсилити і своє партійне будівництво, і свій вплив у регіонах, наприклад, на всіх рівнях, і на місцевому в тому числі, через залучення жінок. Самі жінки зрозуміють всі ті виклики, з якими вони стикаються, коли ступають на шлях здобуття депутатства. І для суспільства це дуже серйозний виклик, тому що все зовсім змінюється, можна сказати, формат рад може бути змінений. І для суспільства є шанс побачити, наскільки ефективним є представництво жінок», – міркує експертка.
Вона зазначає, що якщо після виборів не відбудеться масового складання мандатів обраними депутатками, натомість громади зможуть побачити результати більш паритетного представництва жінок і чоловіків у місцевому самоврядуванні – «це буде дуже серйозний поштовх для розвитку суспільства в цілому, його демократичних засад».
Хоча, за планом, наступні парламентські вибори мають відбутися аж у 2024 році, Ірина Тишко каже, що в ініціативи «Вибори без сексизму» не так багато часу.
Для нас в першу чергу стоїть завдання максимально освідчити людей, що таке сексизм і що жінок не можна дискримінуватиІрина Тишко
«Для нас в першу чергу стоїть завдання не втратити цей час до парламентських виборів, максимально освідчити людей для розуміння того, що таке сексизм і що жінок не можна дискримінувати. Тому, звичайно, ми найближчих кілька років будемо робити все, щоб жінки розуміли, про що йдеться... Побачимо, можливо, вже на парламентські вибори ми будемо мати класну всеукраїнську мережу депутаток і це буде вже дуже злагодженим, великим організмом для того, щоб питання захисту прав жінок звучало не тільки від маленького громадського волонтерського проєкту «Вибори без сексизму», а й з усіх куточків України, від усіх жінок, які усвідомлюють, що за свої права треба боротися», – припускає координаторка.
Місцеві вибори мають відбутися 25 жовтня.
