Кейс Анни Андрієвської. Як отримати від Росії компенсацію за заподіяння моральної і матеріальної шкоди

Лариса Волошина

Українській журналістці з Криму Анні Андрієвській за рішенням Солом’янського районного суду міста Києва присуджена компенсація моральної шкоди від Росії в розмірі понад один мільйон гривень, повідомили представники громадського руху «Сила права», які супроводжували справу. Крим.Реалії зібрали думки правників з цього приводу.

Юристи організації «Сила права» вважають, що на подібну компенсацію може претендувати кожен громадянин України, який постраждав через агресію Росії. А гроші можуть бути виплачені за рахунок арешту і продажу російського майна за кордоном.

Кримська журналістка Анна Андрієвська, чий позов може стати прецедентом, розповідає, що метою її початкового позову не було отримання компенсації.

– У 2015 році громадянський рух «Сила права» і його юристи розробили хорошу схему того, як можна отримати компенсацію за російську агресію. По суті, мій кейс ліг в основу експерименту, щоб отримати перший на той момент в Україні документ, що засвідчив би російську агресію. Тоді ще не було постанови Верховної Ради України, яка назвала би Росію країною-агресором, не було взагалі будь-якого юридичного обґрунтування того, що агресія була. Мені було цікаво брати участь у цьому експерименті, я погодилася. Перше рішення було схвалене в 2015 році – херсонський суд визнав факт російської агресії проти України щодо подій у Криму в 2014-му. На підставі цього рішення формувалася позовна заява для стягнення компенсації моральної та матеріальної шкоди. У моєму випадку це пов’язано з подіями анексії.

Анна Андрієвська зазначає, що сума компенсації в один мільйон гривень заснована на практиці Європейського суду з прав людини.

– Вона не може покрити тих моральних втрат, яких я зазнала в результаті анексії. Я думаю, що це відноситься і до інших людей, які змушені були залишити Крим, свій будинок у 2014 році. Як можна оцінити грошима те, що я вже п’ять років не бачила рідного дому, не бачила своїх рідних, за винятком кількох людей?

Сьогодні через політичне переслідування в Криму з боку ФСБ я навіть не знаю, чи зможу колись повернутися. Мій від’їзд у 2014 році пов’язаний не з тим, що мені просто захотілося переїхати до Києва, – це було пов’язано з колосальним тиском із боку російських спецслужб.

На журналістів, які не визнавали російську анексію Криму, організовували сафарі, їх відловлювали – когось відправляли в катівні, когось намагалися переслідувати кримінальними справами. Було дуже небезпечно залишатися тоді в Криму. Це і змусило мене поїхати.

Юрист громадського руху «Сила права» Павло Ганчук розповідає, хто ще може звернутися до них за допомогою:

– Ми добиваємося компенсацій для людей у разі переселення, поранення, смерті близької людини. Це нічого не коштує – просто люди звертаються в громадську організацію, і вона надає таку послугу. В першу чергу, це вимушені переселенці з окупованих територій, поранені в боях за незалежність України, родичі загиблих. Ми розшукуємо різноманітне російське майно на території України і в перспективі звертатимемося до інших держав, щоб накладати арешт на таке ж майно у них. Є дві конвенції – одна європейська, одна міжнародна – щодо імунітету держав. Там прописується, що країна не може посилатися на імунітет, якщо вчинила певні дії та завдала моральної та матеріальної шкоди на території іншої країни.

Російський юрист-міжнародник Володимир Жбанков вважає, що з закордонним стягненням шкоди можуть виникнути складнощі:.

– Російського майна в Україні не так уже й багато. Майно дипломатичних представництв заарештовувати не можна. Теоретично, якщо таке майно вдасться знайти і довести, що воно належить Російській Федерації, яка систематично порушує права людини в цілому і щодо окремих осіб, якщо є рішення щодо цієї особи, виконавче провадження порушити можна.

Це справа непроста, довга, але таке рішення може зіграти в майбутньому, коли ситуація якось зміниться. Навряд чи вдасться швидко отримати компенсації.

В цьому плані ефективніше рішення міжнародних інституцій у рамках міжнародного публічного або приватного права. Рішення внутрішні реалізувати за кордоном буде дуже і дуже складно.

Юрист-міжнародник Борис Бабін скептично дивиться на перспективи подібних позовів у національних судах:

​– Я буду песимістом, але обговорювати реальні юридичні наслідки цих процесів можна буде тільки після того, як хтось виконає хоча б одне рішення на велику суму. По-друге, на жаль, часто ці процеси підміняють собою звернення до міжнародних інституцій, в Європейський суд із прав людини, в комітети ООН або до Міжнародного кримінального суду.

Проблема в тому, що замість того, щоб використовувати засоби, де дійсно є механізми отримання компенсацій від Росії на користь приватної особи, які вона буде змушена виконувати, ​– люди йдуть до національних судів. Їх виграти простіше, ніж Комітет ООН із прав людини, але виконати рішення складніше, а його виконання може призвести до певних ризиків.

В інтерв’ю кримському виданню «Примечания» керівник робочої групи з міжнародно-правових питань при постійному представництві Криму при президенті Росії Олександр Молохов висловив думку, що перспектива стягнення компенсації на користь громадян України реальна і що Росії слід «перехопити ініціативу»:

​«Коли ці заарештовані активи Росії у Києва закінчаться, він, у рамках договорів про правову допомогу, може запросити арешт майна Росії за кордоном, перш за все в Європі. Так уже було в «нульових» із майном Росії, заарештованим за позовом швейцарської фірми «Нога», так було з арештом у Європі вітрильника «Сєдов». Це все серйозно, не треба все це недооцінювати і хіхікати. Вони множитимуть ці судові рішення і звертатимуться до іноземних судів –​ у країнах, де є майно Росії… Сьогодні ми не формуємо порядок денний, ми просто відповідаємо на дії української сторони. А потрібно формувати порядок самим. Треба переходити від захисту і виправдань до наступу. Наприклад, влаштувати Громадський трибунал щодо керченського інциденту –​ за аналогією з відомим трибуналом Рассела-Сартра щодо американської агресії у В’єтнамі, що зіграв важливу роль у формуванні громадської думки щодо в’єтнамської війни... Плюс треба звертатися щодо керченського інциденту в Міжнародний суд у Гаазі».