За прогнозами ВООЗ кількість хворих на коронавірус в Україні стрімко зростатиме і до кінця року може сягнути до 9000 заражених на добу. Медики шукають шляхи виходу зі складної ситуації, а психологи наголошують, що звужується коло людей, котрі вважають, що «мені це не загрожує», відтак суспільство стає толерантнішим до хворих. А кілька місяців тому картина була геть інша, вважає Ганна Ожогіна, яка перехворіла на COVID і поділилася з Радіо Свобода своїм досвідом «переосмислення буденності».
Киянка Ганна Ожогіна, юрист і мати двох дітей, нині усміхається. Легка форма коронавірусу, яку вона перенесла більше трьох місяців тому, дозволила їй по-новому подивитися на своє життя. За словами жінки, складним для неї було не скільки фізичне самопочуття, скільки психологічні труднощі, з якими вона стикнулася – це і виснажлива самоізоляція, і лікарська байдужість, і брак необхідних знань, і певна настороженість з боку інших людей.
Про дистанційне лікування, «погану статистику» та порадника інтернет
Перші симптоми Ганна відчула наприкінці червня:
«Я з дітьми збиралася на море. Ми планували від’їжджати в понеділок, а у суботу зрозуміла, що не відчуваю ані запахів, ані смаку. Оскільки я знала, що це перші симптоми коронавірусу, я почала шукати можливості здати аналізи. На вихідні зробити ПЛР-тест виявилося складно. Це був День Конституції, і державні заклади не працювали. Щодо приватних клінік, то деякі з них взагалі на той час не проводили тестування, а в більшості були черги».
Найближчий час, на який Ганні запропонували здати тест в державному закладі, була середа. Жінка розуміла усю небезпеку ситуації і не хотіла зволікати. На той час вона була єдиною серед своїх знайомих, хто «підхопив» коронавірус. Зрештою, тест Ганна здала у приватній клініці і на наступний день отримала позитивний результат. З ним вона звернулась до свого сімейного лікаря:
Вся консультація мого сімейного лікаря полягала в тому, що вона попереджала, коли у мене братимуть тестГанна Ожогіна
«Хворобу я переносила не важко, але сам процес затягнувся. Я 37 днів була дома на карантині з дітьми. Найскладнішими для мене виявилися два моменти. По-перше, від цієї хвороби немає ліків. По-друге, тобі ніхто не надасть практичної допомоги, бо на початках керують цим усім сімейні лікарі. Вони ставлять на облік у поліклініці і окрім того, що тобі кожні 10 днів призначають ПЛР-тест – більше нічого. Все решта – це твоя справа. За консультацію пульмонолога чи за результати комп’ютерної томографії я маю заплатити з власної кишені. Вся консультація мого сімейного лікаря полягала в тому, що вона попереджала, коли у мене братимуть ПЛР тест».
Через тиждень Ганна знову почала відчувати запахи, смак також повернувся, але невелика температура трималась більше місяця. Сімейна лікарка зателефонувала жінці і наполягала, аби вона поїхала у лікарню: «Вона саме збиралася йти у відпустку. Подзвонила і сказала, щоб я лягала у стаціонар, мовляв, вона закриває справи, а я роблю їй «погану статистику». А у мене, крім постійної температури 37, ні кашлю, ні ускладненого дихання не було. Чому я маю лягати у стаціонар? До того ж на той час я вже місяць, як перехворіла, мала негативний результат тесту, а організм просто боровся з наслідками захворювання. Лікарка тоді сказала – попийте антибіотик, а краще два! На мою думку, сімейні лікарі просто бояться брати на себе відповідальність. Додому вони на виклик не прийдуть, а в поліклініку з такими симптомами не прийду я».
Ганна зауважує, що єдиним порадником у тій непростій ситуації для неї був інтернет. Щоб зняти емоційну напругу, жінка цілими днями «висіла» на медичних сайтах і форумах: «Перше, що я відчула, – це страх. Тривожилася, чи є у мене запалення легенів, оскільки читала, що при коронавірусі пневмонія може з'являтися практично безсимптомно. Я розуміла, що це безглуздо, неправильно, але сиділа за комп’ютером і намагалася знайти відповіді на запитання, що мене непокоїли. Переживала, чи не зарано я зробила КТ?»
Сам собі лікар. За таким принципом діяла ще одна киянка Вікторія. Свого прізвища вона просила не називати, як і місця роботи (це одне з найбільший столичних харчових підприємств – ред). Жінка інфікувалась у серпні, і вже тоді, за її словами, на роботі було багато хворих:
«У мене різко заболіло горло. А температура трималась тиждень, була слабкість. Я підозрювала, що у мене коронавірус. Пила багато теплої води з лимоном, горло часто полоскала ромашкою, фурацеліном, а потім пішла в аптеку і купила антибіотик…» Роботою своєї сімейної лікарки жінка залишилась задоволена. Вікторія з розумінням ставиться до консультацій медиків по телефону:
«21 століття. Нічого страшного, якщо з лікаркою спілкуємося дистанційно. Вона не затягувала з тестом. До того ж я розумію, що самі лікарі бояться захворіти, – зауважує жінка. – Коли я здавала аналіз, вона прийшла до мене в кабінет у масці, подивилася. Прописала азитроміцин. Я кажу, що вже кілька днів сама його приймаю».
Людина просто так, про всяк випадок, не повинна бігти робити КТ, адже це серйозна діагностична процедураСвітлана Трофимук
Велика проблема полягає в тому, що пацієнти на власний розсуд купляють ліки і поспішають у поліклініку робити комп’ютерну томографію чи рентген, зауважує Світлана Трофимук, головний лікар КНП «Юр’ївський центр первинної медико-санітарної допомоги», що у Дніпропетровській області: «Якщо є показання на комп’ютерну томографію, ми даємо направлення. Людина просто так, про всяк випадок, не повинна бігти робити КТ, адже це серйозна діагностична процедура».
Можливо, припускає Світлана Трофимук, сімейні лікарі у великих містах відчувають сильне навантаження на свою роботу під час пандемії, проте у сільській місцевості, за її словами, такої проблеми наразі немає: «У нашому центрі 4 амбулаторії, в яких працюють п’ятеро лікарів. Я сама також веду сімейну практику. Ми не консультуємо пацієнтів по телефону. Всіх хворих, які звертаються до нас з ознаками ГРВІ, ми приймаємо в окремому кабінеті, адже є ризик, що серед них можуть виявитися пацієнти з коронавірусом. Лікар домовляється з пацієнтом, коли його прийме. Люди не чекають по кілька днів, вони отримують допомогу в той самий день, коли домовляються про прийом».
За словами головного лікаря, їхній центр взагалі не скасовував виїзд сімейного лікаря до пацієнтів. Така практика була до пандемії, вона триває й надалі:
«Це наша принципова позиція. Якщо людина потребує, щоб її оглянув лікар на дому (наприклад, має високу температуру) ми робимо це. Кожен лікар має автомобіль з водієм, ми забезпечені пальним. У нас є чіткі протоколи, за якими ми лікуємо людей з вже підтвердженим «ковідом». У разі необхідності госпіталізуємо хворих, і я категорично не згодна з тим, що пацієнти з підозрою мають «кудись іти» самостійно чи приймати ліки за рекомендацією фармацевтів. В будь-якому разі пацієнта має оглянути лікар в амбулаторії, але, наголошую, у визначений час. Як можна виміряти сатурацію (насичення легенів киснем – ред.) чи оцінити загальний стан пацієнта дистанційно?»
Світлана Трофимук каже, що незважаючи на погіршення ситуації з захворюваністю на коронавірус загалом, їхні амбулаторії живуть звичним життям: весь цей час не припиняється прийом пацієнтів з іншими захворюваннями, проводиться планова вакцинація дітей:
«Якщо минулого року в осінньо-зимовий сезон ми мали по 30-40 пацієнтів на одного лікаря (за добу – ред.), то зараз їхня кількість 20-25. То ж, виконуючи всі рекомендації лікарів щодо профілактики респіраторних захворювань – а це часте та ретельне миття рук, носіння маски в людних місцях та у транспорті, дотримання соціальної дистанції, ми зможемо тримати ситуацію з розповсюдженням інфекцій, зокрема, COVID-19, на керованому рівні захворюваності», – наголошує головний лікар.
«Дивились на мене як на чумну» – Ганна Ожогіна
Брали мазок з горла прямо в дворі мого будинка. Всі збіглися і дивилися на мене як на чумну хворуГанна Ожогіна
В історії зі своїм захворюванням Ганна виділяє ще один момент – етичний. Люди, нехтуючи усіма правилами безпеки, спокійно розгулюють без масок і разом з тим вороже ставляться до інфікованого. ПЛР-тест жінка здавала 5 разів. Вдруге робила його бригада швидкої допомоги: «Подзвонили і сказали – виходьте на вулицю. Добре, що це було літо, тепло, мені не дозволили сісти в машину, а брали мазок з горла прямо в дворі мого будинка. Всі збіглися і дивилися на мене як на чумну хвору. Наступного разу я обурилася і сказала: або я сідаю в машину, або ви ідете до мене додому».
Ганну дивує, чому пересування людей, які приїжджають з-за кордону, відстежується (є програма «Дія», вони надсилають свої «селфі»), а інфікованих ніхто не контролює. За словами співрозмовниці, це питання особистої відповідальності хворих: «Я могла легко вийти з дому у власних справах, і ніхто про це не дізнався би. Я думаю, що таких як я (з легкою формою), їх багато».
Люди з симптомами респіраторного захворювання продовжують вести звичний спосіб життя, виходять на вулицю (інколи без масок) і тим самим наражають на небезпеку оточуючих. Причина цього, на думку психоаналітика Катерини Левін, відсутність чітко налагодженої системи контролю, яка не лише б карала правопорушників, але й допомагала людям.
Люди схильні заперечувати загрозу хвороби. Може пощастить проскочити, так вони думаютьКатерина Левін
«З одного боку, – каже Катерина Левін, – люди заражаються і їх ставлять на облік. Вони потрапляють у базу і навіть після одужання до людей продовжують надходити повідомлення, що вони порушують режим. З іншого – позитивний тест накладає на хворих багато обмежень, вони мають лишатися вдома, діти не повинні відвідувати уроки. Люди схильні заперечувати загрозу хвороби. Може пощастить проскочити, так вони думають»
Про те, що вона також заразилася COVID, Катерина дізналась постфактум. Спочатку відчула слабкість, а через три тижні ІФА-тест показав у крові антитіла, які вказували на перенесену хворобу.
Коли людина отримує позитивний тест на коронавірус, вона проходить усі етапи так званої «роботи горя», каже психолог. Спочатку заперечення, потім гнів, торг, депресія, і ,зрештою, прийняття ситуації: «Протягом півроку ми спостерігаємо нагнітання ситуації. Стрес від очікування того, що твій стан може погіршитися, є дуже сильним. Страх невідомості виснажує емоційні та фізичні сили хворих», – зауважує Катерина Левін.
Проте зі зростанням кількості хворих, буде зменшуватися їхня стигматизація (негативна асоціація людини з чимось відразливим – ред.) з боку суспільства. На її думку психоаналітика, вороже ставлення і неприйняття іншими і досі є серйозним стресовим фактором для людей, які заразилися. Раніше був аргумент – ніхто з моїх знайомих не хворіє, значить мені це не загрожує. Тепер ця ілюзія руйнується. Долати страх допоможе довіра і підтримка кола родичів і знайомих. Також психолог радить дослухатися до порад лікарів і спиратися на їхні рекомендації. Стабільний психоемоційний стан полегшує перебіг хвороби.
З будь якої найскладнішої ситуації необхідно виносити позитив і бути вдячним, переконує Ганна Ожогіна. Вимушену самоізоляцію вона сприйняла як довгоочікувану можливість зайнятися творчістю і самоосвітою.
