Блогер Ельвін Ісаєв, опозиційний до влади Азербайджану, зник у Києві вранці 12 грудня 2019 року. Українська поліція з’ясувала: ввечері того ж дня приватний літак доправив Ісаєва зі столичного аеропорту «Жуляни» на батьківщину в Баку. У жовтні 2020 році блогера засудили, його захист звернувся до Європейського суду з прав людини. Радіо Свобода дізналося про нові обставини цієї справи, які, на думку правозахисників, можуть свідчити про порушення Україною міжнародних конвенцій із прав людини.
Через лічені години після прильоту з України 14 грудня 2019 року Ельвін Ісаєв опиняється в слідчому ізоляторі в Азербайджані за «заклики до непокори владі й до масових заворушень». У Баку відразу оголосили: це Україна депортувала азербайджанського блогера. Українські ж відомства відтоді цього не визнають і не повідомляють про обставини справи. Але Радіо Свобода отримало документ, який Азербайджан надав Європейському суду з прав людини як рішення СБУ: копію розпорядження про примусове повернення і видворення Ісаєва.
Документ – ексклюзив, із 2019 року не було ніяких новин щодо участі України в цій справі. Влада Азербайджану надала його на запит ЄСПЛ в рамках справи «Ісаєв проти Республіки Азербайджан».
Ми запитали про цей документ СБУ, вказавши реєстраційний номер, імена та посади підписантів, дату погодження. Відповіді по суті редакція не отримала.
«Повідомляємо, що інформація та документи щодо «депортації» зазначеної вами особи відсутні», – йдеться у листі.
Виділивши лапками слово «депортація», в СБУ, схоже, вирішили «пограти словами». Так аналізує відповідь відомства правозахисник, координатор громадської організації «Без кордонів» Максим Буткевич.
«У формулюванні статей в українському законодавстві немає слова депортація, є слово видворення. З одного боку – це синоніми. З іншого боку – в нормативно-правовій базі деяких країн є відмінність між видворенням і депортацією, тому що вони реалізуються різними органами через різні механізми. У нас, наскільки я пам’ятаю, такого немає. Якби було про видворення – можливо, вони би відповіли щось інакше. А так – вчепились до слова», – пояснює Буткевич.
У 2019 році Радіо Свобода також зверталось до СБУ із запитаннями щодо азербайджанського блогера. Тоді у запиті був інший вираз – «видача Ісаєва». Втім, відомство й на це відповіло, що «інформація з порушених питань наразі відсутня». Тож навіть заміна слів не гарантує, що буде відповідь по суті, каже правозахисник.
Додатково редакція надіслала запит до Офісу генпрокурора. Там відповіли, що не займаються примусовим поверненням та депортацією з України іноземців.
Міграційна служба за понад місяць не відповіла на запити Радіо Свобода.
Редакція готує повторний запит до СБУ, з урахуванням порад правозахисника. Саме це відомство має або визнати, що ухвалювало рішення щодо Ісаєва, або ж спростувати справжність документа, який Азербайджан передав до міжнародного суду.
«Привіт Донецьку і Луганську»
Важливий момент – обґрунтування для ймовірного видворення Ісаєва, яке описане в документі.
«Ісаєв Е. І., використовуючи власні інтернет-ресурси, розповсюджує антиукраїнські погляди, висловлює від імені Російської Федерації підтримку окупаційній владі тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей. Зазначені дії Ісаєва Е. І. спрямовані на дискредитацію діючої влади України, збільшення соціальної напруги в регіонах нашої держави», – йдеться в документі, який в Європейському суді представили як розпорядження СБУ.
Сприяння бойовикам – дражлива і важлива тема для України. Проте якщо українська влада має докази дій Ісаєва проти національної безпеки та цілісності, чому їх публічно не оприлюднили?
Через кілька днів після того, як Ісаєва доправили до Баку, видання «Цензор.нет» публікує відеозапис. На ньому блогер стоїть біля машини, навантаженої гуманітарною допомогою з Санкт-Петербурга, що має їхати на непідконтрольні Україні території.
«Дякую, що не залишились байдужими. Хоч невелика, та допомога. Їм дуже там складно зараз. Привіт передаємо Донецьку, Луганську, матерям, братам, сестрам. Хочу сказати, тримайтесь, Росія з вами, Азербайджан з вами. Ми за вас, ми молимось за вас, аби пошвидше у ваш дім прийшов мир», – каже Ісаєв у відеоролику.
У коментарях до матеріалу – гаряча дискусія. Частина коментарів наполягали, що «рішення про видворення має бути публічним». Частині ж було достатньо сказаного на відео, аби погодитись із передачею Ісаєва Азербайджану.
Радіо Свобода попросило адвокатів блогера прокоментувати ролик. «Ісаєв привіз їжу та напої (гуманітарну допомогу) в Україну, як він також пояснює це у відео. На відео видно, що він молиться про мир. Їжа та напої не є зброєю та боєприпасами», – прокоментували в адвокатській компанії Goemmatov & Partners.
Водночас журналіст Денис Казанський вказував на те, що Ельвін Ісаєв належить до азербайджанських талишів, етнічної меншини, частина якої має сепаратистські погляди.
«І саме на цій підставі Ісаєв і не любить азербайджанську владу. Але найголовніше, що, як і багато інших сепаратистів, талишські активісти, і зокрема Ельвін Ісаєв, підтримують бойовиків «ДНР» і «ЛНР». Не розумію, чому Ісаєв із такими поглядами взагалі вирішив їхати в Україну. Можна було здогадатись, що у нього тут виникнуть проблеми», – писав Казанський.
Ісаєв дійсно є талишем за походженням, тобто належить до етнічної групи з півдня Азербайджану. Утім, він не є талишським активістом, наголошують адвокати блогера у коментарі Радіо Свобода. Вони також заперечують інформацію, яка ширилась у ЗМІ Азербайджану, про наявність в Ісаєва абхазького паспорта, тобто громадянства регіону, який відділився від Грузії за підтримки Росії, всупереч нормам міжнародного права.
«Що стоїть за беззаконням»?
Наратив, що Ісаєв симпатизує бойовикам, почали активно обговорювати відразу після ймовірного видворення азербайджанця, говорить правозахисник Максим Буткевич.
Проте на базі яких публікацій СБУ могла дійти висновку, що Ісаєв вороже налаштований до України, якщо його блог на ютубі вівся азербайджанською мовою? Єдині відео, де лунає українська чи російська на цьому каналі – запис пресконференції представників блогера вже після його зникнення.
«Крім відео з «гуманітаркою» з Пітера, я так розумію, нічого не накопали. Але головне ж не це. Як от в іншому випадку видворення, коли сперечались, Тимур Тумгоєв воював на боці України чи ні. Справа не в тому. Вони можуть бути чужого для нас світогляду. Це не впливає на те, що треба дотримуватись зобов’язань і прав людини», – вважає Максим Буткевич.
Є заборона на примусове повернення людини туди, де їй загрожують переслідування або катуванняМаксим Буткевич
Україна могла порушити цілу низку норм міжнародного та українського права, каже правозахисник.
«Є заборона на примусове повернення людини туди, де їй загрожують переслідування або катування; це і недоступ до суду; не надання можливості захистити себе. Бо ці позасудові механізми повернення небезпечні, перш за все, тим, що людина навіть не може захистити себе якось», – каже Максим Буткевич.
Азербайджаський правозахисник і юрист Інтігам Алієв теж слідкує за перебігом справи Ісаєва й сам звертався до ЄСПЛ за захистом.
«Влада України не могла не знати, що Ісаєву довелось тікати з Росії, тому що влада тієї країни під надуманими приводами позбавила його громадянства. А єдиний спосіб в Росії видати людину іншій країні – позбавити громадянства. Україна також знала про застосування ЄСПЛ «правила 39» з вимогою до Росії утримати від депортації до Азербайджану, оскільки там його можуть переслідувати. На жаль, Україна проігнорувала це. У громадськості Азербайджану виникає єдине питання: що ж стоїть за цим беззаконням?» – каже Радіо Свобода правозахисник Інтігам Алієв.
Він також наводить приклад ще одного блогера Мухаммеда Мірзалі, на якого невідомі напали в березні 2021 року на півдні Франції. Чоловіка доправили до лікарні з 16 ножовими пораненнями. Правозахисники після цього заявили, що азербайджанський режим переносить переслідування за межі країни, зокрема у Францію і в інші держави Європи.
З Росії до України
Ельвін Ісаєв в 1998 році переїхав із Азербайджану до Росії, де в 2001 році отримав громадянство. У 2014-му він почав вести блог на ютубі, і на сьогодні його відео зібрали понад 3,5 мільйони переглядів.
У своїх роликах блогер критикував владу Азербайджана, зокрема президента Ільхама Алієва, використовував й нецензурні вислови. Російські ЗМІ писали про його канал, цитуючи відео про «гумові чоботи для Ільхама Алієва». На кадрах блогер купує дешевше взуття, розповідаючи, як влада використовує бюджетні кошти для власного збагачення, ходить у розкішному взутті, тоді як бідні люди змушені виживати.
Також він записував звернення до азербайджанців, які живуть в Росії, закликаючи їх не боятись уряду.
Незабаром після цього, у серпні 2018 року Ісаєва затримують в Росії. За кілька днів районний суд Санкт-Петербурга ухвалив рішення видворити блогера з Росії. Ісаєва доправили до Центру тимчасового утримання іноземних громадян.
Його адвокати оперативно подали позов до ЄСПЛ за «правилом 39», адже у такому разі суд може примусити країну оперативно зупинити виконання рішення через можливе порушення прав людини. Адвокати апелювали до того, що Ісаєв перебуває в Росії законно, адже має громадянство. Окрім того, звернули увагу суду на стан з дотриманням прав і свобод людини в Азербайджані – у Human Rights Watch неодноразово критикували Баку.
Після втручання ЄСПЛ суд направив рішення на перегляд. Депортацію скасували. Ісаєв переїхав до України, звідки зник уже в грудні 2019 року. У Києві адвокати не змогли зреагувати так, як у Росії, адже між зникненням і ймовірним видворенням пройшло менше ніж 12 годин, і рішення, схоже, ухвалили в позасудовому порядку.
В Азербайджані Ісаєву інкримінували пункт 2 статті 220 (заклики до непокори владі та масових заворушень – до трьох років ув’язення) та пункт 2 статті 281 (неодноразові заклики до повалення влади – від п'яти до восьми років ув’язнення) Кримінального кодексу Азербайджану.
30 жовтня 2020 року суд у Баку визнав його винним і засудив до восьми років за ґратами. 4 лютого 2021 року Апеляційний суд Азербайджану вирішив залишити вирок без змін.
Подібні випадки
Чому Україна могла обрати саме такий спосіб для розгляду справи азербайджанського блогера – публічно ніхто не пояснює. Знаємо напевно, що тоді як Ельвіна Ісаєва доправили до Баку 12 грудня, вже 16-17 грудня 2019 року відбулась офіційна зустріч президента України Володимира Зеленського з президентом Азербайджану.
Україна та Азербайджан незмінно підтримують одне одного в питаннях відновлення суверенітету та територіальної цілісності у межах міжнародно визнаних кордонів, писав тоді Зеленський у твіттері за підсумками зустрічі.
Випадок Ісаєва – не одиничний. За останні п’ять років правозахисна організація «Без кордонів» нарахувала щонайменше 12 випадків, коли іноземців видворили з України з порушеннями їхніх прав. Останній гучний випадок – повернення до Туреччини у січні 2021 року вчителів Самета Гюра та Саліха Фідана.
У ДПСУ тоді розповіли Радіо Свобода, що ці громадяни «спробували порушити український кордон, незаконно його перетнути і потрапити до країни Європейського союзу».
Натомість у міжнародній правозахисній організації Freedom House заявили, що Україна має зобов’язання не видавати людей до тих країн, де вони можуть зіткнутися з тортурами чи порушенням своїх прав.
