Війна Росії проти України призвела до консолідації демократичного світу, але з іншого боку викликала зближення авторитарних режимів. Росія активно демонструє своє зближення з Китаєм. Чи це є так насправді? Голос Америки зібрав думки експертів, які аналізують російсько-китайські відносини.
- Наприкінці року президент Росії Володимир Путін заявив, що навесні очікує офіційного візиту лідера КНР Сі Цзіньпіна в Москву, щоб обговорити перспективи військового співробітництва Китаю та Росії.
- Сі Цзіньпін не відкоментував тези про військове співробітництво, але сказав, що Китай готовий до глобального партнерства з Росією в умовах «складної міжнародної обстановки».
- Лідер Китаю не підтвердив свою згоду на візит до Москви.
- Про війну Росі проти України Сі Цзіньпін сказав, що «високо цінує те, що Росія не відмовляється від вирішення українського конфлікту шляхом переговорів».
За двадцять днів до початку широкомасштабного вторгнення в Україну Росія та Китай проголосили «Партнерство без кордонів». Надія на міцний тил, якщо не військово-промисловий, то хоча б політичний, постійно плекалася російською пропагандою, особливо внутрішньою. Російські пропагандисти постійно перебільшували підтримку Китаю, який утримався, коли більшість країн генеральної асамблеї ООН засудила російське вторгнення.
Війна і зміцнила, і загострила відносини
Експерти вашингтонського Центру аналізу європейської політики (CEPA), які зібралися на дискусію: «Російсько-китайські відносини: партнерство з розрахунку?» (Russia-China Relations: Partnership of Convenience?) впевнені: війна в Україні одночасно і зміцнила, і загострила відносини Росії та Китаю.
Хоча Китай загалом відмовчується щодо розв'язаної Росією війни в Європі, «деякі спостерігачі вважають, що Сі втомився від втрат, до яких війна Путіна призводить для економіки та репутаціі Китаю».
Через рік після того, як Росія і Китай підписали угоду про партнерство «без обмежень», війна проявила чіткі межі так званої безмежної дружби, – вважає Бобо Ло (Bobo Lo), старший науковий співробітник CEPA.
Відносини з розрахунку, а не засновані на цінностях
«Війна показала, що інтереси Китаю та Росії не збігаються, і життя саме спростувало заяви про те, що це якийсь новий альянс автократій чи авторитарна вісь. Що особливо впадає у вічі - так це те, що китайсько-російське партнерство - це абсолютно несентиментальні відносини, вони засновані на стратегічному розрахунку, а не на загальних ідеалах чи цінностях».
«Війна показала, що у Китаю та Росії принципово різне ставлення до існуючого світового порядку, – продовжує Бобо Ло. – Якщо Росія прагне зруйнувати його, то Китай прагне експлуатувати нинішню міжнародну систему. Китай – ревізіоністська держава, він зацікавлений у замовленнях».
На цьому тлі Росію «можна назвати анархічною силою», – чемно формулює Ло, уникаючи визначення «деструктивна». – Інтерес Росії полягає у глобальному безладді, тому що анархія насправді є потужним важелем».
Уважний аналіз фактів показує, що «всупереч загальноприйнятій думці, Пекін і Москва «не діють як скоординована сила в міжнародній політиці, за винятком, можливо, лише голосувань у Раді Безпеки ООН, – іронізує експерт. – І насправді їхній вплив один на одного дуже обмежений».
Чи далі від Москви тим менше «дружби»
У ставленні до Китаю, звертають увагу експерти, є велика різниця між тим, що декларує Кремль і поглядами росіян всередині самої Росії.
Чим далі на схід від Москви, тим сильніше неприйняття Китаю, – стверджують аналітики.
Китайці, які живуть в Росії демонструють підприємливість і високу здатність адаптуватися. До того ж усвідомлення того, що населення Китаю перевершує російське вдесятеро, підживлює страх: страх перед економічною та територіальною експансією «великого друга». Максимуму ці настрої досягають у тих регіонах Росії, де населення найближче стикається із реальним Китаєм, і він не є лише пропагандистською абстракцією.
Геополітична та економічна залежність Росії від Китаю сьогодні більша, ніж будь-коли в історіїБобо Ло
«Війна загострила нерівність відносин, – продовжує Бобо Ло. – Геополітична та економічна залежність Росії від Китаю сьогодні більша, ніж будь-коли в історії їхніх відносин. Проте... не можна недооцінювати стійкі стратегічні амбіції та свавілля путінської еліти. Партнерство надто важливе для обох сторін, щоб допустити його невдачу, тим більше, що і у Пекіна, і у Москви союзників у світі дуже мало. Саме ця взаємна потреба надає їхнім стосункам стійкості».
Тому експерт оцінює тактичні «спроби Заходу розколоти Китай та Росію» не лише як «марні, а й як контрпродуктивні».
Однак довгостроковий стратегічний прогноз для відносин Пекіна та Москви все одно «досить поганий».
«Найбільшою проблемою для обох сторін буде зростаюча нерівність між ними. Згодом спільних інтересів стане все менше, і розкриються ключові розбіжності: наприклад, у Євразії та Арктиці»
Образи на Захід – основа «партнерства»?
Анджела Стент (Angela Stent), старший радник центру євразійських, російських і східноєвропейських досліджень Джорджтаунського університету, підкреслює, що важливу роль у формуванні нинішніх відносин Росії і Китаю. особисті характери Путіни та Сі Цзіньпіна: «У них є загальний набір образ на Захід. Це скріпило їхні стосунки».
На думку Анджели Стент, Китай побоюється, що «якщо до влади в Росії прийде лідер, який не захоче класти всі російські яйця в один кошик Китаю і не захоче викинути на вітер 300 років відносин з Європою, зосереджуючись лише на Азії, то дуже важко собі уявити, що станеться з російсько-китайськими відносинами. Ось чому, з погляду Китаю, Росія не повинна програти цю війну: Пекін не хоче приходу до влади в Росії нового лідера», що, безперечно, відбудеться у разі військової поразки в Україні.
Сергій Радченко (Sergey Radchenko), професор школи передових міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса (School of Advanced International Studies, Johns Hopkins University), наголошує, що Росія та Китай насправді не мають спільних військових інтересів та планів, навіть незважаючи на епізодичне проведення символічних спільних навчань.
«Насправді, це зовсім не альянс. У їхньому союзі немає помітної військової компоненти, немає спільної стратегії»
У Китаю немає бажання втрутитися у війну, яку веде Росія, так само як і неможливо собі уявити, щоб Росія втрутилася, «якщо війна вибухне, наприклад, у Тайванській протоці», вважає аналітик.
Чи може бути «китайці очікують, що росіяни прийдуть їм на допомогу, наприклад, у війні з Індією чи ще десь у Південно-Східній Азії?», – ставить риторичне запитання Радченко.
Китай і Росія хочуть мати свободу дій одна від одноїРадченко
«Іноді ми чуємо заклики до більш інтенсивних відносин у військовій сфері з боку деяких кіл у Росії, а також у Китаї, – продовжує експерт університету Джона Хопкінса. – Але вони, як правило, походять від маргінальних політичних постатей і не відображають точку зору керівництва країн».
Фактично Китай і Росія вважають за краще мати «свободу дій одна від одної: стратегічну автономію», – підсумовує Сергій Радченко.
У Китаї пам'ятають як повів себе СРСР, який багато у чому наслідує Росія.
«Радянсько-китайський союз у 1950-х роках мав сильнішу військову складову, але й це не спрацювало, коли 1959 року Китай та Індія фактично вступили у війну, мали сутички на кордоні. СРСР, який тоді намагався встановити добрі відносини з Індією, проголосив нейтралітет, що дуже засмутило офіційний Пекін. В Китаї тоді заговорили про «зраду союзників», – нагадав Радченко.
Не бачу жодних закупівель китайської військової техніки РосієюРадченко
І зараз, на думку експерта, якщо між Китаєм та Індією знову виникнуть тертя, то росіяни можуть утриматися під час голосування в ООН: «Вибачте, ми хотіли б висловити жаль з приводу того, що відбувається, але ми не підтримуємо жодну зі сторін».
«У цьому сенсі я не бачу серйозних змін у російсько-китайських відносинах з тих часів. І що дуже важливо – не бачу жодних закупівель китайської військової техніки Росією на даний момент»
Росія не така важлива для Китаю, як він для неї
Елізабет Вішник (Elizabeth Wishnick), старший науковий співробітник Східноазіатського інституту Везерхед при Колумбійському університеті (Senior Research Scholar, Weatherhead East Asian Institute, Columbia University) вважає, що торгово-економічні відносини Китаю та Росії є незбалансованими.
«Росія подвоїла свій експорт до Китаю, і тепер майже чверть російської зовнішньої торгівлі посідає Китай. Китай важливий як покупець російської нафти, яка більше не йде до Європи. З іншого боку, Китай збільшив свої російські обсяги менш ніж на 10%, і Росія, як і раніше, становить менше трьох відсотків зовнішньої торгівлі Китаю. Отже, Китай набагато важливіший для Росії, ніж навпаки». А Росії також цікава й Індія, конкурент Китаю: «До війни вона закуповувала у Росії менше одного відсотка своєї нафти. Зараз – понад 20».
Елізабет Вишник наголошує, що Китай, як і Європа, взяв курс на те, щоб не бути залежним від Росії.
«Китай стурбований тим, що став більше залежати від російської сировини. Тому він щойно підписав угоду з Катаром про постачання зрідженого газу на тривалий період. Пекін має добрі відносини з Саудівською Аравією, ведуться переговори з Туркменістаном про четверту нитку газопроводу. Отже, Китай дуже і дуже стурбований збереженням диверсифікованості свого економічного портфеля. Адже війна між Росією та Україною дає Пекіну гарний урок: розкладати яйця треба завжди по різних кошиках»
- Китай, наразі друга найбільша економіка світу
- Прогноз компанії Euler Hermes: ВВП Китаю може зростати на 5,7% щорічно
- Якщо такі темпи збережуться, то до 2030 року Китай може наздогнати США
