Доступність посилання

ТОП новини

Осиротілі діти. На очах 18-річного юнака загинула мама, він став опікуном чотирьох братів і сестер


В’ячеслав Ялов у свої 18 років бачив загибель мами і став опікуном чотирьох братів і сестер
В’ячеслав Ялов у свої 18 років бачив загибель мами і став опікуном чотирьох братів і сестер

ЛЬВІВ ‒ В’ячеслав Ялов у свої 18 років бачив загибель мами і став опікуном чотирьох братів і сестер. Діти встигли втекти з рідного Верхньоторецького Донецької області ще до окупації селища російськими військами. Сьогодні В’ячеслав із молодшими братами і сестрами проживає у Дрогобичі Львівської області. Як діти дають собі раду, дізнавалось Радіо Свобода.

В’ячеслав на зустріч прийшов сам. У цей час його молодші брати і сестри мали онлайн-навчання. Новою домівкою для дітей є гуртожиток у Дрогобичі. Малим переселенцям місцева влада надала дві кімнати. Мають і власну кухню. В’ячеслав соромиться запросити у гості.

«Якраз усе перелаштовую, щоб зробити комфортнішим проживання дітей. Переставляю речі. І там таке все зараз! Нема порядку. Я сам відремонтував пральну машинку. Нам привезли і сказали: якщо відремонтую, то буде наша», ‒ говорить хлопець.

В’ячеслав Ялов у свої 18 років бачив загибель мами і став опікуном чотирьох братів і сестер
В’ячеслав Ялов у свої 18 років бачив загибель мами і став опікуном чотирьох братів і сестер

Наступного дня діти переслали відео, яке самостійно зняли, як змінили своє житло. Тут кожен має власне спальне місце, для кожного є куточок для навчання.

В’ячеслав емоційно і з усмішкою розповідає про нове життя, про своїх братів і сестер, які, каже, його слухають і допомагають – а це Данило, якому 16 років, Ніколь ‒ 11, Тимуру ‒ 10, Олівії ‒ 8. Називає їх у розмові «мої діти». Війна додала до статусу старшого брата інший ‒ опікун. Імена дітям обрала мама.

Коли мова заходить про маму, 37-річну Марину, у В’ячеслава змінюється голос і на очах з’являються сльози. Він просто не може їх стримати.

В’ячеслав із найменшою сестричкою Олівією
В’ячеслав із найменшою сестричкою Олівією

Війна застала багатодітну родину в їхньому приватному будинку у селищі Верхньоторецьке Донецької області.

Добре, що не було вдома
В'ячеслав Ялов

«Ми не весь час були в підвалі. Були там години, а коли можна було вийти, то сиділи у хаті. У нас не було світла, а наша домівка вся на електропостачанні. Тому ми пішли до наших знайомих, бо у них пічка, принесли туди їжу, свої речі і були там. Перед нашим будинком, ще до трагедії з мамою, впав снаряд – і всі осколки потрапили в хату. Дах понищило, вікна повилітали, як і двері. Добре, що нас не було вдома», ‒ говорить В’ячеслав.

Але снаряд наздогнав В’ячеслава і його маму 15 березня, коли вони удвох поверталися додому. Десять метрів від них пролетів перший снаряд, а потім і другий. Хлопця оглушило, маму смертельно поранило. В’ячеслав намагався рятувати її, кликав на допомогу, перев’язав своїм одягом.

Останні слова: «Зі мною все добре»
В'ячеслав Ялов

«Маму просто вбило. У мене на руках загинула. Я намагався її врятувати, але… не вдалося. Я бачив, як впав перший снаряд, мама лягла, я присів. Вона була поруч біля мене. Падає другий, оглушив мене на кілька секунд, я відкрив очі, а вона лежить на боку. Її останні слова: «Зі мною все добре». Перевертаю її, а там… Я вірю, що вона зараз з нами і дуже сильно нам допомагає. Мама була сирота. Я часто згадую маму. Просто не розумію, за що? Чому вона, а не я», ‒ ці питання не покидають 18-річного юнака.


Життя дітей від 15 березня змінилось цілком. Вони залишились сам-на-сам, без домівки. Але встигли врятуватись від російської окупації.

Скоти захопили наше селище
В'ячеслав Ялов

«Коли сталося горе, я пішов до знайомого і попросив нас витягнути з підвалу. Під обстрілами знайомий завіз у Костянтинівку. Це було 16 березня. Потім евакуаційним потягом нас привезли у Дрогобич. Наша територія захоплена. Якщо б вони зайшли (російські війська ‒ ред.), а ми не встигли виїхати, я не знаю, що з нами було б. Скоти захопили наше селище, просто поруйнували. В інтернеті є фото нашого храму, який пережив Другу світову війну. Тоді з кожного двору люди несли камені, щоб церкву збудувати, а росіяни просто знищили», ‒ говорить В’ячеслав.

Діти приїхали лише в одязі, який на них був, і з документами. Із 19 березня вони проживають у Дрогобичі.

Були лише документи
В'ячеслава Ялов

«Ми мали одяг з підвалу. У Костянтинівці мені дали штани, щоб доїхати. У мене були лише документи, а це найголовніше. Як я так зорієнтувався, що забрав?! Добре, що документи є, бо було б стільки проблем, навіть на блокпості. Бо довелось би пояснювати, що я – старший брат, але це слова», ‒ кажу В’ячеслав Ялов.

Хлопець навчається у Бахмутському фаховому коледжі на фельдшера. Мріє стати лікарем-реабілітологом. Бо впевнений: якщо буде добрим лікарем, то буде добре у майбутньому. Він сам готує їжу для братів і сестер. І вже по-галицьки каже – «зупа».

Багато хто допомагає
В'ячеслав Ялов

«Картоплю, макарони, каші варю. Сьогодні буду плов робити або картоплю в мундирах. Купую продукти, мені картоплю привезли волонтери. Мені багато хто допомагає. Не розумію людей, які приїхали і все набирають. Я трішки візьму і ще прийду. У мене тримати ніде, а для чого набирати? Якщо я все заберу, то неправильно», ‒ розповідає В’ячеслав.

Діти залишились без мами, опікуном став старший брат
Діти залишились без мами, опікуном став старший брат

Діти мріють про власне житло

Дрогобицький район прихистив близько 22 тисяч вимушено переселених осіб. Понад 12 тисяч проживають у Дрогобичі у школах, гуртожитках. Чеська неурядова організація «Людина в біді» разом із місцевою владою реєструє переселенців, щоб надати їм тримісячну грошову допомогу. Зголосились близько 2 тисяч родин, а це багатодітні сім’ї, ті, які залишились із одним опікуном, люди похилого віку, вагітні жінки, особи з інвалідністю.

Хлопець дасть раду у житті
Андрій Ковч

«Ми стараємося максимально допомагати, щоб переселенці почувалися як вдома. Міський бюджет собі це не може дозволити. Ми маємо іноземних партнерів з Польщі, Чехії, Греції, Німеччини. Така родина, як В’ячеслава, то поодинока. Витратити беремо на себе. Допомагаємо облаштувати житло, стараємося забезпечити продуктами, одягом. В’ячеслав вже є опікуном, але ще сам дитина. Дитина, яка має стільки сили, що кожен дорослий може позаздрити. Хлопець з головою і дасть раду у житті. Але ми розуміємо, наскільки це важливо – дати їм власний дах над головою, житло для них – це базова річ», ‒ говорить заступник міського голови Дрогобича Андрій Ковч Радіо Свобода.

В’ячеслав із сестричкою Ніколь
В’ячеслав із сестричкою Ніколь

А ще діти сподіваються, що вдасться поховати тіло мами. Зробити це наразі неможливо на окупованій Росією території.

Мамі у воронці зробили могилку
В'ячеслав Ялов

«Мамі просто у воронці зробили могилку. Якби можна було увійти на цю територію, мої знайомі б зробили і поховали б маму. Я щодня телефоную, але не пропускають. Зараз у селищі всіх чоловіків підряд беруть на війну. Хлопці, які не встигли виїхати, кажуть, а за що воювати? Ми з росіянами розмовляли, а вони не вірять, що Маріуполь знищений. Це зомбування, і вони в це вірять», ‒ каже В’ячеслав.

16-річний Данило. Коли молодші брати і сестри добре вчаться і поводяться, то старший брат веде їх у розважальний дитячий центр. На певний час забувають про пережите горе
16-річний Данило. Коли молодші брати і сестри добре вчаться і поводяться, то старший брат веде їх у розважальний дитячий центр. На певний час забувають про пережите горе

В’ячеслав Ялов відкрив благодійний рахунок, щоб придбати житло для своєї родини. Бо хоче, щоб у братів і сестер були комфортні умови і свій дах над головою. Хлопець планує працювати і мріє, ким виростуть його брати і сестри. Але для цього вони мають добре вчитися, про що їм щоденно нагадує.

Де Україна зупинить російську армію?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:33:25 0:00

Управління Верховного комісара ООН із прав людини нині змогло підтвердити загибель 3153 і поранення 3316 цивільних людей через повномасштабну війну Росії проти України. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі, «оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, відбувається з затримкою, та багато повідомлень із місць, звідки надходить інформація про втрати серед цивільного населення, все ще потребують підтвердження».

За даними Офісу генпрокурора: понад 626 дітей постраждали в Україні внаслідок збройної агресії РФ проти України: 220 дітей загинули та понад 406 зазнали поранень. Ці цифри не остаточні, оскільки триває робота з їх встановлення в місцях ведення активних бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях, вказує ОГП.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG