Чи відповідає російська культура за дії російської влади? Чи є культура поза політикою? Чи мають українські виконавці грати музику Чайковського на концертах, організованих західними інституціями заради того, щоб примирити росіян та українців? «Голос Америки» проаналізував проблему.
На всі ці питання, які обговорюються в українському суспільстві та на Заході з іще більшою силою з початком широкомасштабного вторгнення Росії до України, неочікувано надійшла відповідь.
І дав її ніхто інший, як керівник найавторитетнішої російської культурної установи – директор музею «Ермітаж», що у російському Санкт–Петербурзі, Михайло Піотровський.
У своєму інтерв’ю, яке він дав російському державному виданню «Российская газета» 22 червня, він сказав, що гордий підтримати «спецоперацію» Путіна. Піотровський сказав, що вважає російські культурні події за кордоном «культурними спецопераціями», що Росія веде «культурний наступ на Захід», а виставка у Парижі – це «російський прапор над Булонським лісом», що Росія «формує міжнародні правила» під свої потреби, та вважає себе частиною Європи на підставі того, що «на півдні Росії у нас є антична спадщина – Херсонес, Керч», а «тому це все наше, ми маємо розпоряджатися цим, як своїм, і не вважати, що ми протистоїмо Європі».
Інтерв’ю директора найбільшого і найвідомішого російського музею, нагадує заяви президента Росії Володимира Путіна, в яких він порівнює себе з російським царем Петром Першим, і після яких у багатьох західних політиків заговорили про справжні цілі російського керівництва на європейському континенті.
Подібним чином, Михайло Піотровський їх розвіює сумніви щодо того, чи російський військовий наступ був скоординований з російським культурним наступом.
«На початок спецоперації в Україні виставки російських музеїв були всюди. У нас у Парижі була виставка Морозова та виставки в Італії. У Лондоні перебувала виставка Фаберже, що викликає найбільше занепокоєння. У Російського музею проходила виставка в Іспанії. Це і була наша, якщо хочете, спецоперація, великий культурний наступ», – говорить директор «Ермітажу».
Піотровський каже, що попри санкції, які запровадили європейські країни, російським музейникам вдається проводити ці виставки, бо їх підтримують європейські бізнесмени, наприклад в Парижі виставку підтримала компанія Луї Вітон, всебічну підтримку російським «культурним спецопераціям» надали і італійські компанії.
Піотровський хвалиться тим, що Росія продовжує традиції СРСР і їй вдається змінювати міжнародні правила.
Чайковського все одно не скасуватиПіотровський
«Ми зараз формуємо, наприклад, міжнародне право. Протягом багатьох років ми ретельно опрацьовували гарантії повернення наших картин, змінювали світове законодавство, створювали імунітет від арешту. Все це вперше було вироблено ще для радянських виставок, а потім уже в мій час ми це постійно розвивали.
Нащадки Щукіна і Морозова намагалися судитися з нами, я терміново вивозив літаками картини з Риму. Але з кожним роком ми посилювали свій правовий захист. Казали: бажаєте виставки? - Давайте справжні гарантії. Запишіть у договорі: виставка повернеться у строк за будь-яких судових позовів. І Європа все приймала. Американці – ні, тож з американцями у нас 10 років немає жодних обмінів».
Оголошуючи, що музей буде мати річний мораторій на виставки за кордоном, Піотровський впевнений, що російську культуру не вдасться «скасувати».
«Чайковського все одно не скасувати. Хіба що виступи наших оркестрів, які грають Чайковського. Але це все недобросовісна конкуренція», – вважає директор музею.
Наприкінці розмови Піотровський щиро визнає, що підтримує дії влади і використовує можливості російської культури для їхнього виправдання. «Нам, людям культури, зараз треба зрозуміти нашу участь у всьому, що відбувається, – каже Піотровський. – Наслідуючи принцип, коли говорять гармати, говорити повинні і музи».
Український інститут: культура – це продовження російської зброї
Український інститут, головна державна культурна інституція, яка займається просуванням української культури у світі, не залишив інтерв’ю російського музейника непоміченим. На своїй сторінці в інтернеті Український інститут пише, що Піотровський «у серії обурливих заяв виступив як відвертий прихильник невиправданої війни Росії проти України, яка призвела до десятків тисяч жертв».
У його тлумаченні культурна присутність Росії за кордоном розглядається як інструмент культурного панування. Таким чином, головний підсумок двох великих виставок російського та європейського мистецтва в Парижі трактується виключно як «російський прапор, що майорить над Булонським лісом», мовиться у заяві Українського інституту.
Піотровський є не лише директором культурного закладу, що символізує культурне представництво Росії у всьому світі. Він також є другом ПутінаУкраїнський інститут
Українська установа нагадує, що «Піотровський є не лише директором великого державного культурного закладу, що символізує культурне представництво Росії у всьому світі. Він також є другом Путіна, доброзичливістю якого він користувався протягом тридцяти років перебування на посаді, ставши невід’ємною частиною всіх корупційних дій російського режиму».
У цьому зв’язку Український інститут нагадує про те, що «родина Піотровських контролювала Ермітаж з 1964 року, коли на посаду прийшов батько Михайла» та про численні скандали з корупційними схемами навколо музею.
У заяві мовиться, що Піотровський вважає, що «Росія є невід’ємною частиною європейської культури завдяки своїй «імперіалістичній традиції», при цьому він зневажливо ставиться до зростаючого деколоніального наративу, який поширений серед основних культурних інституцій Європи.
Особливо обурливим для української культурної інституції здаються заяви Піотрвського про те, що частина українських земель – це «південь Росії».
«Останні місяці російської окупації призвели до пограбування багатьох архітектурних пам’яток і пам’яток України, пограбування музеїв і крадіжки артефактів. Імовірно, це те, що Піотровський радісно підтримує, а не засуджує. Саме такими методами користувалася Російська імперія та її подальша ітерація протягом століть, і саме так була накопичена частина колекції Ермітажу», – мовиться у заяві.
Створювати культуру як зброю для прикриття та виправдання війни, ксенофобії, імперіалізму та пропагандиУкраїнський інститут
«Міжнародні культурні відносини в ліберально-демократичному світі існують для сприяння миру та взаєморозумінню між націями та громадами. На жаль, огидні заяви Піотровського ще раз підтверджують, що російська держава, культурні інституції та практики, а також політика російських культурних відносин служать протилежній меті: створювати культуру як зброю для прикриття та виправдання війни, ксенофобії, імперіалізму та пропаганди», – заявляє Український інститут.
«Усе те, про що Ukrainian Institute - Український інститут та українські діячі культури говорили за кордоном чотири місяці (а нас за це називали ультрас і радикалами), Піотровський озвучує у прямій мові. Тому ми підготували заяву, яку розсилаємо сотням інституцій та ключовим музеям Європи і Північної Америки, із закликом негайно припинити будь-яку співпрацю з культурними установами, які прямо чи опосередковано пов’язані з російською державою», – написав на своїй сторінці в мережі Facebook директор Українського інституту Володимир Шейко.
Російський склад викрадених артефактівСергій Кислиця
Прокоментував інтерв’ю директора «Ермітажу» і український посол при ООН Сергій Кислиця. У своєму твіті він назвав російський музей «складом викрадених артефактів», який «використовує культуру як зброю»
«Піотровський з Ермітажу, російського складу викрадених артефактів, явно використовує культуру як зброю «Наш культурний експорт важливіший за культурний імпорт. Останні наші виставки за кордоном – просто потужний культурний наступ» Вдумайтесь у це, культурні умиротворювачі!» – написав Кислиця.
Розширення російської імперії мало «геноцидний характер» – Гнатюк
На думку дослідниці культури та експертки з постколоніальніалізму, професорки східноєвропейських студій Варшавського університету та Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олі Гнатюк, Європа досі залишається в полоні міфу про «велику російську культуру», який заважає побачити, що російські митці мають традицію прислуговування владі. І приклад інтерв’ю Піотровського називає частиною цієї більшої проблеми, яка залишається непоміченою європейцями.
Імперські амбіції є невід’ємною частиною російської ідентичності.Оля Гнатюк
Саме поняття «великої культури», каже дослідниця, несе імперські амбіції. «Якби німець почав говорити про «велику німецьку культуру», його відразу б запідозрили у симпатіях до нацистської ідеології», – пояснює Оля Гнатюк.
«Імперські амбіції є невід’ємною частиною російської ідентичності. І чим швидше це усвідомлять дослідники Росії у західних університетах, тим безпечнішим буде майбутнє цих країн», – сказала Оля Гнатюк, виступаючи у четвер, 30 червня, на семінарі, присвяченому питанням деколонізації Східноєвропейських досліджень. Серію розмов на цю тему організував Кембриджський інститут українознавчих досліджень та Українське товариство Кембриджського університету.
Необхідне переосмислення російської культури
На думку Гнатюк, потрібне переосмислення російської історії, якого не відбулося протягом останніх 30 років з часу розвалу Радянського Союзу, коли сов’єтологи перекваліфікувалися на спеціалістів з Росії та Східної Європи. Але при цьому мало хто з них міг критично поглянути на історію Росії, на ідеологію, що панувала перед комунізмом, чи після нього.
До Росії не застосовували підходи, за якими вивчали інші європейські імперії. «Міф про спільне походження трьох східнослов’янських народів – росіян, українців та білорусів, який є частиною російського імперського міфу, має вивчатися так само, як і німецький міф про Велику Римську імперію. Геноцидний характер розширення російської імперії – з XVIII століття і донині – має вивчатися, з використанням того самого інструментарію, який використовується в інших дослідженнях геноциду. Це можливо. І найкращий час цим зайнятися», – сказала українсько-польська дослідниця.
У російських ЗМІ, як державних, так і опозиційних та закордонних інтерв’ю Піотровського широко цитувалося та обговорювалося. Але в західних виданнях відверті зізнання директора «Ермітажу» пройшли практично непоміченими.
