Доступність посилання

Захистити цивілізований світ. Розмова з командиром І-го Інтернаціонального легіону оборони України


30-річний підполковник Ян-Євген Фідря майже рік є командиром І-го Інтернаціонального легіону оборони України
30-річний підполковник Ян-Євген Фідря майже рік є командиром І-го Інтернаціонального легіону оборони України

ЛЬВІВ – 30-річний підполковник Ян-Євген Фідря вже майже рік – командир І-го Інтернаціонального легіону оборони України, а раніше служив заступником командира. Вищу посаду обійняв після важкого поранення.

Ян-Євген Фідря закінчив військовий ліцей у Львові і Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Одразу ж після завершення навчання опинився на бойовій позиції. 24 лютого 2022 року вже захищав країну.

У розмові з Радіо Свобода Фідря розповів:

  • про службу в Інтернаціональному легіоні,
  • про іноземців, які добровільно приїздять, щоб захищати Україну,
  • про свій бойовий досвід
  • і те, що тримає його у війську, хоч він має кілька підстав для завершення військової служби

Йому лише 30. «Вже 30», наголошує Ян-Євген Фідря. Він відомий за своїм позивним із «Зоряних воєн»«Кенобі». Бойовий шлях молодого підполковника розпочався у 2016 році. Тоді Національна академія сухопутних військ на чотири місяці швидше випустила молодих офіцерів. І більшість лейтенантів вирушили на бойові позиції. Серед них був і Ян-Євген Фідря. Тоді офіцер без досвіду і навичок.

Це дало мені небачений поштовх, я прив’язався до військової дисципліни
Ян-Євген Фідря

«Я був проблемною дитиною, тому батьки були зацікавлені у моєму навчанні в ліцеї Героїв Крут. Передусім, там була дисципліна. Все банально: прокинувся зранку, гігієна, ліжко застелив, ранкова зарядка, їдальня, уроки. А в академії вже були пари. Це дало мені небачений поштовх, я прив’язався до військової дисципліни. Те, що я постійно перебував у військовому середовищі, сформувало в мені нові ідеали, цінності. Це стало частиною життя. Після академії я одразу потрапив у зону бойових дій, у 54-у окрему механізовану бригаду, де проходив службу на посаді командира механізованого взводу», ‒ розповідає Ян-Євген Фідря.

Тоді відчув суттєву різницю між тим, які знання отримав в академії і тим, із чим зіштовхнувся у військовому підрозділі. Лише 10% отриманих знань і навичок міг використати, а решта ‒ результат щоденного навчання у досвідченого побратима.

Важливо, щоб у військовій академії під час навчання зважали на динамічність ведення бойових дій
Ян-Євген Фідря

«Я тоді зустрівся зі своїм заступником командира взводу. Він до мого прибуття виконував обов'язки командира і я йому сказав просто, що «зелений» після академії, а тут йде війна, тому перший місяць буду ходити «хвостиком» і вчитимусь, набиратимусь навичок. Тоді я потрапив на ділянку фронту, де були досить активні обстріли, також ми брали участь у штурмових діях ворожих позицій. Ми знаходилися на Світлодарській дузі. Важливо, щоб у військовій академії під час навчання зважали на динамічність ведення бойових дій, швидко змінювали програму. З’явились дрони ‒ вже їх треба ввести у програму, а ще вивчення нової тактики ведення бойових дій, інше, щоб майбутні офіцери вивчали те, що відбувається вже і негайно на фронт, а не чекати по пів року на затвердження навчальної програми», ‒ наголошує бойовий командир.

24 лютого 2022 року він у складі 214-ого окремого штурмового батальйону «OPFOR» вже просувався у напрямку Києва. Перший місяць не міг укласти в голові, усвідомити, що почалась повномасштабна жорстока війна. 2 березня зі своїм підрозділом він був у Гостомелі. А наступного дня прийняв важкий бій із ворожою колоною.

Читайте тут: Поклали російський десант у Гостомелі – і вижили. Як обороняли Північ у лютому 2022-го. Спецпроєкт

«26 українських воїнів зустрічали бій проти десяти ворожих бронемашин. З протитанкових засобів на той момент у нас було декілька NLAW. Тільки два з них, спрацювали, на жаль. То був неуспіх. Позамерзали просто акумулятори. Це були дуже тяжкі бої. І ми також несли втрати. І оця свобода, яку ми маємо на даний момент, це все заплачено людською кров'ю», ‒ згадує командир.

Тоді у Гостомелі Ян-Євген Фідря був поранений, але після госпіталю знову повернувся до служби.

У мене загалом за час повномасштабного вторгнення були три поранення
Ян-Євген Фідря

«У мене загалом за час повномасштабного вторгнення були три поранення. У Гостомелі наскрізь осколком прошило ногу, вирвало шмат м'яса. Друге поранення було під Бахматом. Там пощастило, що трішки прилетіло і у мене були легкі осколочні поранення голови. І у минулому році поранення під час виконання бойового завдання ‒ разом з нашим підрозділом 120-та міна ляпнула за спиною. Ми мали відбити дві ворожі позиції під час штурму», ‒ каже командир.

Пів року лікування і реабілітації та знову повернення в Інтернаціональний легіон оборони України.

Особливості служби в легіоні

Майже рік Ян-Євген Фідря ‒ командир І-го Інтернаціонального легіону оборони України, який почав формуватися від початку повномасштабної війни. Вони діють у формі окремих батальйонів спеціального призначення безпосередньо підпорядкованих Командуванню Сухопутних військ ЗСУ.

В Інтернаціональних легіонах служать громадяни України та інших країн. Іноземці укладають контракт на проходження військової служби на пів року.

Про службу в Інтернаціональному легіоні командир Ян-Євген Фідря розповів детальніше Радіо Свобода.

‒ Які були виклики на початку служби в Інтернаціональному легіоні?

‒ Я думав, що «зітрусь» за місяць, коли мені запропонували посаду. У 2022 році в батальйоні «OPFOR» проходили службу як строковики, так і солдати контрактної служби. Строковиків не залучали до ведення бойових дій. Їх залишили на території військової частини. А вакантні посади доукомплектували офіцерами та сержантами-інструкторами. У легіоні я поступово ріс, почав свою службу як командир роти, потім став заступником командира, і вже майже рік є командиром цього підрозділу.

Як на сьогодні виглядає ситуація з легіонерами, чи укладають контракти і з якою мотивацією приїжджають?

Прибувають люди з колишніх країн СНД, з Європи, Азії, США, Латинської Америки

‒ Прибувають люди з колишніх країн СНД, з Європи, Азії, США, Латинської Америки. Декілька людей з африканських країн.

Люди всі різні, які з бойовим досвідом, які служили у своїх військах, у силових структурах, які знають, як вести бойові дії в певних умовах, в лісистій місцевості чи гірській.

Переважно, мотивація одна: захистити цивілізований світ і бо розуміють, що їхня країна може бути наступною.

‒ З якими міфами про війну в Україні ці люди приїжджають? Бо ж допоки не побачиш сам, то не знатимеш реалій.

‒ Їде багато молодих людей, хлопців віком від 18 до 23 років, які мають трішки слабке уявлення взагалі про цю війну. Деякі собі її виявляють, як у фільмах чи у грі «Поклик обов'язку». Якщо хлопчина успішно завершує перші свої бойові завдання, в більшості випадків просять надати їм відпустку, тому що люди просто не усвідомили, в яких умовах побували.

Є такі, що розривають контракти, але дуже велика кількість потім повертається. Тобто, вони переварюють всю цю інформацію, те, що з ними трапилось, і з часом повертаються назад. І далі їдуть на бойові позиції.

‒ Яка мова спілкування в легіоні?

‒ Іспанська та англійська, це дві основні мови. Я спілкуюсь англійською. Але діляться і на мікроколективи, де, скажімо, людина просто знаходить когось своєї національності і можуть розмовляти різними мовами.

‒ Чи траплялись конфлікти, сутички на національній основі чи релігійній?

Був лише один конфлікт між військовослужбовцями з різних батальйонів, між тайванцем і китайцем

‒ Був лише один конфлікт між військовослужбовцями з різних батальйонів, між тайванцем і китайцем. Але все закінчилось словесною перепалкою і на тому вони розійшлись. Є серед особового складу атеїсти, католики, православні, мусульмани, інші віросповідання, хлопці з Індії.

Немає якогось там фанатичного ставлення до віри, до політичних поглядів людей.

Для прикладу, були випадки, коли у своїх країнах між собою за національностями чи вірою є ворогами, а тут вони знаходять між собою мир, тому що борються проти спільного противника.

‒ З правової точки зору, як виглядає для іноземця служба в легіоні?

‒ Підписують такий самий контракт, як і українці, але тільки з одним підпунктом. Зміни запроваджені в 2024 році, що іноземці і особи без громадянства, які підписують контракт, зобов'язані прослужити пів року без права розриву.

Але так само їм дають два місяці, випробувальний термін, якщо людина просто зрозуміє, що вона не дасть ради, що військова справа не її, я не можу змусити сказати: «Іди воюй».

Іноземець має право розірвати контракт.

Дуже багато хто не витримує цих реалій війни

Дуже багато хто не витримує цих реалій війни. Адже великий відсоток військовослужбовців ні разу раніше не бачили живого ворога. Трупи по лісах, по посадках, то, звісно, бачили. А живого ворога навіть за пів року служби могли й не бачити.

Оскільки зараз велика небезпека дронів, засоби артилерії ворога, вогневі засоби, то небезпечно просто добратися до позиції. Тобто, страшний момент не у тому, що російські солдати йтимуть на твою позицію наступом, а більша небезпека добратися до цієї своєї позиції, перебувати там певний час і звідти вийти.

‒ Скільки часу найдовше хтось із легіонерів витримав на лінії зіткнення?

‒ Хлопчина в Торецьку знаходився 21 добу. Постійно на його позицію йшли ворожі накати, він постійно відбивав їх. Коли легіонер повернувся, то ми дали йому час на реабілітацію і відпочинок. Зараз він хоче розірвати контракт, щоб відпочити ментально, тому що за цей 21 день він особисто знищив близько 20 окупантів. Це просто психологічно тяжко, коли сидиш на одному місці і вони на тебе пруть і пруть, бачиш горе мертвих тіл.

Українські підрозділи роблять титанічну роботу, знаю, що українські воїни по 45-50 днів можуть бути в оточенні і зубами вигризають своє життя.

‒ Коли легіонер завершує контракт чи потім підтримуєте спілкування?

‒ Є такі військовослужбовці, з якими далі підтримуємо контакти. Вони вдома намагаються організувати якусь волонтерську допомогу, організовують фонди, бо виходять на людей, які займаються певними фондами, просто допомагають нашому підрозділу.

‒ Стають дипломатами України.

‒ Умовно так.

‒ Як ви думаєте, ці люди б приїхали в складі миротворчої місії в Україну, коли, можливо, буде підписано угоду про перемир'я?

‒ Я вважаю, що вони прибули б сюди в складі миротворчих підрозділів.

‒ А як, власне, ставитеся до миротворчих підрозділів на теренах України? Наскільки це би стало гарантією безпеки для України?

Зараз дуже різні настрої серед військових

‒ Чесно, на це питання тяжко відповісти. Зараз дуже різні настрої серед військових. Якщо цивільні радо плескають, що буде підписано перемир’я, тобто, що про нього вже мова, то військовим навіть близько не видно кінця війни. Вони знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення, бачать, що відбувається.

Ворог намагається штурмувати, відтискати територію України, все більше землі. Якщо у нас все ж таки буде мирна угода, миротворчі підрозділи, то під контролем окупанта буде більша частина української території.

Війна змінила

Три роки великої війни змінили бійця фізично і психологічно. Під час лікування і реабілітації відчув, що адаптуватися до цивільного життя йому дуже важко, як іншим побратимам. У майбутньому військовим доведеться звикати до цивільних людей, а цивільним приймати людей після фронту такими, як вони є, тому що ті побачили пекло.

Усім  військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях, буде необхідна психологічна допомога

«Хтось більш стійкий, хтось менш, але я впевнений, що всім військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях, буде необхідна психологічна допомога, щоб вони змогли повернутись до життя. Бо будуть складні випадки. У тилових містах люди собі можуть дозволити відпочинок. Ми їм це все забезпечили. Якби не військові, які віддають своє життя, які вже віддали своє життя, які продовжують боротися, висів би скрізь по українських містах «русскій» прапор. Чуєш, що хтось каже, що не може воювати, що не звик, не вміє, не є військовим, що погляди не дозволяють чи ще щось, то якщо російський окупант добереться до його дому, тоді він одягне його у російську форму, не зважаючи ні на стан здоров’я, ні на інші речі. Далі окупант піде на країни Балтії, Польщу, Румунію. Хто зараз думає йти чи ні служити, то я кажу їм: «Люди, треба!». Держава залежить від нас і ми будуємо своє майбутнє», ‒ говорить підполковник.

Під час розмови командир І-го Інтернаціонального легіону оборони України Ян-Євген Фідря лише двічі дозволив собі емоції.

Коли говорив про найбільшу радість у житті ‒ народження сина, якому 2 місяці. Каже, що ставши батьком відчув світлий промінь надії. З’явилася хвилинка спокою в особистому житті.

А вдруге, коли говорив про те, що найбільше йому болить і мучить, що не дає спокою, про молодшого брата, який із кінця 2022 року вважається безвісти зниклим.

«Брат підписав контракт після строкової служби. Ми зустрічались у Києві, крайній раз бачились у Куп’янську, коли бійцям довелося перейти в більш оборонні дії. Тоді брат до мене заїжджав і вже більше ми не бачились…», ‒ розповідає Ян-Євген Фідря.

На сьогодні командир має три причини покинути службу, а це і стан здоров’я мами, стан власного здоров’я після поранення і безвісти зниклий брат. Але…не може.

«Вже стільки пройшов, люди вже стільки пройшли. Неможливо зупинитися і сказати, що все кидаю і йду додому. Після всього побаченого, після всього пережитого, після тих людей, яких ми втратили, неможливо зупинитися і просто все кинути. Я просто хочу мирне життя зі своєю сім'єю. У мене зараз малий син на руках. Хочеться для нього кращого майбутнього. Я не хочу вишукати в інших країнах, як деякі кажуть, що він хоче потім виїхати за кордон. Це не цікаво для мене. Я хочу розвиватися всередині своєї країни», ‒ говорить командир І-го Інтернаціонального легіону.

І вже має мрії та плани, але це буде після війни…

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

Форум

XS
SM
MD
LG