ЛЬВІВ – Цього року ще близько 200 тисяч українців виїдуть за кордон, за прогнозами Національного банку України. Торік ця цифра становила 500 тисяч. У цьому ж звіті НБУ, мовиться, що з 2026 року почнеться повернення мігрантів в Україну (а це 200 тисяч), а у 2027 році ‒ пів мільйона.
Соціальні опитування показують, що кількість українських мігрантів, які мають намір залишитись за кордоном після війни, зростає. Тому, за оцінками НБУ, не очікується масового і швидкого повернення українських мігрантів.
Подальшу міграцію з України, кажуть, зумовлюють високі безпекові ризики, постійні обстріли, руйнування, зниження якості життя.
Протягом майже трьох років повномасштабної війни відбувається масовий відтік за кордон 17-річних юнаків. Про це розповіла Радіо Свобода Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» міжнародного благодійного фонду «Карітас України».
Серед іншого, вона також розповіла про проблеми українських мігрантів за кордоном та про ризики торгівлі людьми, зокрема дітьми.
‒ Перші обстріли України 24 лютого 2022 року спричинили масовий виїзд громадян за кордон. За офіційними даними, найбільше українських біженців, які оформили тимчасовий захист, проживають нині у Німеччині (1,15 млн осіб), Польщі (987,93 тисяч) і Чехії (385,19 тисяч). Як змінювалася міграційна ситуація за ці три роки?
‒ На початку повномасштабного вторгнення був найбільший і наймасовіший відтік людей з України. Це були жахливі черги на кордоні. Адже ніхто не знав, що буде далі. До останнього ніхто не вірив, що в ХХІ столітті можуть бути такі масштаби війни і таке горе. Всі намагалися рятуватися. Мільйони українців, переважно жінки з дітьми, ухвалили рішення бігти від небезпеки, тікати, рятуватися і кинулись до кордонів. Одномоментно на усіх пунктах пропуску утворилися кілометрові черги. Людям доводилося 5-7 днів чекати в автомобілях або в автобусах, щоб перетнути кордон. Міжнародні організації виїжджали з України, евакуйовували свій персонал, рятуючи його, і мало хто залишався. Це був повний хаос. Ситуація була критична. Перші думки, які виникали, окрім забезпечення базових потреб людей, що перебували на кордоні, а саме теплим одягом, їжею, дитячим харчуванням, памперсами, наметами для для обігріву, важливо попереджати людей про можливі небезпеки. Оскільки в такому стані у людей було відсутнє критичне мислення.
З одного боку, багато хто з іноземців та українців, які вже перебували в інших країнах, хотіли допомогти за кордоном українським біженцям, але ми усвідомлювали, що це чудова можливість також і для торговців людьми, організованої злочинності, для нечесних людей, які могли використати людську паніку і страх у своїх корисних цілях. Тому ми поширювали інформацію про небезпеки. Нам досить оперативно вдалося видрукувати листівки, які роздавали на пунктах пропуску, залізничних вокзалах, тимчасових прихистках, попереджаючи про можливі небезпеки. В них містилися перевірені контакти, якими могли скористатися за кордоном і невеличкі прості правила безпечної поведінки, які можна легко запамʼятати.
Водночас проводилося опитування думок людей стосовно повернення. І на той момент 95% тих, хто імпульсивно покидав країну, планували повернутися. Ніхто ж не думав, що війна буде на роки. Всі говорили, що це на місяць-три.
‒ Про які саме ризики ви попереджали українців і як тоді вже діяли схеми торгівлі людьми?
‒ Спершу навіть не йшлося про роботу, а про безпеку, що, мовляв, відвеземо в безпечне місце, надамо житло. Нагадаю, що шукачами захисту переважно були жінки з дітьми, і для багатьох це був перший досвід виїзду за кордон. Це було не стільки сексуальне рабство, а трудова експлуатація.
Найбільш прогнозованими були трудова, сексуальна експлуатації та використання в домашньому господарств
Щодо можливих форм торгівлі людьми, то найбільш прогнозованими були трудова, сексуальна експлуатації та використання в домашньому господарстві. Наше інформування спрямовувалося на те, щоб люди не погоджувалися, щоб вони розуміли, що треба зверталися до уповноважених осіб, до поліції або представників міжнародних організацій, які можуть скерувати на отримання належної допомоги. Та все ж люди натрапляли на такі обіцянки нечесних осіб, тому що метою було перейти кордон, бути подалі від війни, шукати безпеку. У таких складних ситуаціях торговці людьми добре знають, як використати вразливість людини. За інших обставин та сама особа уникнула б небезпеки. Але саме у цей момент складалося саме так, що людина імпульсивно, не подумавши, погоджувалася.
‒ За кордоном, за різними даними, перебуває до 8 мільйонів українських громадян. Які є міграційні тенденції?
Спостерігається маятникова міграція
‒ Через війну міграція відбувається постійно. На початку частина населення масово виїхала, потім частина масово повернулася. Зараз знову виїжджають. Спостерігається маятникова міграція. Тобто, люди повертаються подивитися, перевірити, як їхні родичі, майно, оцінити, чи вони зможуть тут залишитися. Складаються різні обставини, і вони можуть повернутися назад за кордон, маючи ще тимчасовий захист. Перебуваємо сьогодні у маятниковому періоді.
Ризики
‒ Відомо, що з 18 років чоловікам заборонений виїзд з України через воєнний стан. Чимало батьків кажуть: вивозять синів за кордон. Якою є ситуація на сьогодні з цими молодими людьми, як вони дають собі раду за кордоном, з якими проблемами зіштовхуються?
‒ Батьки вже думають, що робити з сином, коли йому ще 15-16 років. Думають, як знайти якусь школу, коледж, університет за кордоном. Він ще дуже юний – 15-16 років. Найчастіше обирають Польщу, Словаччину. Якщо хлопці знають німецьку мову, то це Австрія і Німеччина, де є більш-менш добрі умови і соціальний захист на високому рівні. Звісно, що така категорія населення перебуває у групі ризику, бо опиняється поза домом без батьківського нагляду. Не завжди є можливість у батьків перевірити, чи їхня дитина вчиться, в якому перебуває середовищі, під яким впливом, як до неї ставляться.
Якщо навчається хлопець в університеті, то проживає у гуртожитку. Якщо ж у школі, то батьки орендують житло або ж молоді люди їдуть до родичів. Нині туристичні агенції пропонують такі послуги. Неповнолітній син їде з мамою за кордон, там залишається, а мама повертається. Або ж їде один.
Почастішали випадки, коли приїжджають групками хлопці 16-17 років без супроводу дорослих
Наприклад, ми спілкуємось з колегами з організаціями «Карітас» у Румунії, Чехії, які приймають українських біженців, шукачів притулку, так умовно кажучи, це насправді особи, які перебувають під тимчасовим дозволом для проживання. Вони підтверджують, що почастішали випадки, коли приїжджають групками хлопці 16-17 років без супроводу дорослих. Оформивши тимчасовий захист, і далі вони зникають. Куди, то це вже наразі невідомо. Можливо, їм пообіцяли роботу, оскільки в Чехії з 16 років вже необов'язково вчитися. Відповідно, юнаки залишаються з тими обіцянками, які їм дали, але не знаючи мови, не знаючи законодавства цієї країни, вони перебувають під загрозою експлуатації і покладаються на милість чужих людей. Ця проблематика потребує окремого вивчення та пошуку шляхів її вирішення.
У Словаччині, Угорщині, Румунії, Польщі, де навчання номінально ніби обов'язкове в школі, але діти можуть бути лише зареєстровані, але вони не інтегруються належним чином у навчальний процес. Вони можуть ходити, а можуть не ходити до школи. Відповідно, ці діти фактично перебувають у статусі вільних слухачів. Але які знання вони отримують – це питання. Якщо батьки слідкують, займаються дітьми – одна справа. В інших країнах старої Європи, там навчання є дійсно обов'язковим. Соціальні служби працюють добре, перевіряють інформацію про дітей і там неможливо не відвідувати школу. Це Австрія, Німеччина, Данія, Норвегія, Нідерланди, Бельгія. За таких умов можна бути більш впевненими, що діти отримають належну освіту. Але чи будуть вони повертатися – це також питання.
Відповідно, прогнозуємо, що за молодими хлопцями з України за кордон поїдуть також і дівчата. Тому що країна зараз в такому стані, коли молодь немає впевненості в безпеці, коли війна закінчиться. І навіть одразу після закінчення війни не буде таких гарантій, щоб молодь поверталась. Загалом спостерігається тенденція до виїзду молоді за кордон. А це досить загрозлива ситуація.
Зауважу, що молоді люди не хочуть виїжджати з України. Тут у них своє середовище, родина, друзі. Водночас молодь дуже швидко призвичаюється до нових умов, відповідно, з’являються інші соціальні зв’язки. І чим довше вони житимуть за кордоном, тим менші очікування щодо їхнього повернення на батьківщину.
Жертви торгівлі людьми
‒ Чи відомо, яка кількість громадян України стала жертвами трудового і сексуального рабства, якщо такі були?
Обов'язково потрібно отримати офіційний статус в країні перебування, реєструватися в державних структурах
‒ На жаль, таких даних немає, якщо ми говоримо про українців за кордоном. Можливо, пізніше ми про це дізнаємось. Але статистика каже, що практично кожна друга людина може стати жертвою торгівлі, трудового, соціального рабства і так далі. Тому важливо, якщо людина виїжджає зараз, добре продумати свою стратегію. Вже є час, можливість подумати, куди їдете, до кого, в яку країну, які там закони, як реєструватися, чи є житло. Обов'язково потрібно отримати офіційний статус в країні перебування, реєструватися в державних структурах, а ще дізнатися, які є, окрім державних, інші організації, що допомагають, до яких можна звернутися, у разі необхідності. Тобто, продумати собі план і, звичайно, в жодному разі не погоджуватися на ризиковані пропозиції.
Якщо ми говоримо про роботу, то ігнорувати такі оголошення, де для працевлаштування не потрібні досвід, навички, знання мови, підтвердження освіти тощо. Але на це не можна погоджуватися, бо це обман. Обов'язково має бути трудовий договір, укладений зрозумілою мовою. Не можна нікому віддавати оригінали своїх документів. Слід завжди мати зі собою копії на випадок, якщо загубили паспорт. Копії, фотографії зберігати на «хмарі», зараз є така можливість, щоб потім їх легше можна було відновити. Постійно бути на контакті звʼязку з рідними та друзями. У разі потреби не боятися звернутися по допомогу до поліції або ж до інших служб чи неурядових організацій, яким довіряєте.
‒ А якщо говорити про злочини торгівлі людьми в Україні? Чи з’явилися з часу вторгнення Росії нові форми експлуатації? Як виявити постраждалих та притягнути до відповідальності злочинців?
Внутрішні переселенці все частіше стають жертвами шахраїв, які залучають їх до жебракування, втягують у кримінальну злочинність
‒ Так, дійсно війна створила нові виклики в протидії торгівлі людьми. Якщо раніше експлуатація частіше всього була сексуального та трудового характеру, то зараз прояви цього злочину такі, як втягнення цивільних у військовий конфлікт, примус до праці на окупованих територіях, сурогатне материнство з метою продажу, вивезення дітей для усиновлення чи удочеріння в Росію, внутрішні переселенці все частіше стають жертвами шахраїв, які залучають їх до жебракування, втягують у кримінальну злочинність тощо.
За даними МВС, у 2024 році слідчі оголосили підозру 52 особам у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із торгівлею людьми. З них 35 обвинувальних актів скеровані до суду. Крім того, внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення 90 кримінальних правопорушень, пов’язаних із торгівлею людьми. Насправді це крихти в морі, адже кількість постраждалих значно вища. Річ у тім, що люди, які зазнали експлуатації, часто не довіряють правоохоронним органам, а деколи бояться, що їх також буде притягнуто до кримінальної відповідальності. Тому частіше за все постраждалі звертаються до громадських організацій і благодійних фондів.
«Карітас України» вже 20 років займається боротьбою з сучасним рабством. Активно провадиться робота у семи Центрах з протидії торгівлі людьми в Києві, Одесі, Дрогобичі, Тернополі, Хмельницькому, Івано-Франківську, Чернівцях. Наразі активно працюємо над тим, щоб відкрити ще центр у Дніпрі, адже бачимо в цьому велику потребу. Лише за минулий рік командами «Карітасу» було виявлено 198 осіб, що постраждали від торгівлі людьми, та 120 потенційних постраждалих. Усім надається комплексна реінтеграційна допомога за індивідуальним підходом та обов’язковим збереженням особистих даних.
Також фахівці команди розробили онлайн-курс «Торгівля людьми: як захистити себе та близьких» на платформі Prometheus, щоб поділитися унікальним досвідом організації. Лише за три місяці після запуску її пройшли майже 20 000 людей. І ми побачили, що люди цікавляться і потребують інформації, як себе убезпечити, тому надалі працюємо в цьому напрямку.
‒ З якої найскладнішої ситуації рятували молоду людину?
Під дулами автоматів полонених змусили витягти голими руками тіла загиблих окупантів
‒ Найбільш вражаючою була історія торік. На тимчасово окупованій Росією території росіяни викрали дівчинку з власного будинку на очах в малолітніх братиків і сестрички через те, що в неї в телефоні був контакт українського військового. Її спочатку повезли до так званої «комендатури», де понад дві години допитували, застосовуючи силу та погрожуючи зброєю. Зранку голодну та налякану дівчину з іншими українськими бранцями повезли в місцевий морг. Під дулами автоматів полонених змусили витягти голими руками тіла загиблих російських окупантів. Це було дуже огидно. Трупи смерділи і були в крові. У деяких були відсутні кінцівки або голова. Це була примусова праця, знущання з дитини, моральний тиск і фізичний. Їй було лише 17 років тоді. Одного дня виснажена дівчина знепритомніла. На прохання полонених її відпустили. Через деякий час мати дівчини зібрала гроші, щоб вивезти доньку з окупованої території в більш безпечний регіон на заході України. Мама знайшла тоді приватного перевізника. Працівники «Карітасу» надали дівчині психологічну та матеріальну допомоги. Зараз вона намагається забути цю жахливу сторінку свого життя, винаймає квартиру і шукає себе, розпочала власну справу з виготовлення ароматичних свічок.
‒ Діти-сироти і цілі інтернати, які евакуювали на початку повномасштабного вторгнення, зараз повертаються в Україну? Якою є ситуація з цією категорією дітей?
‒ Через війну більше 4 тисяч українських дітей-сиріт евакуйовано в країни ЄС, з яких половину повернули в Україну. Чимало дітей залишається на тимчасово окупованій Росією території, а ще українських сиріт ворог вивіз до Росії і повернути їх дуже складно.
Італія, Швейцарія, де пріоритет безпеки та захисту дітей є вищим, ніж домовленості між державами, вважають, що повертати дітей у країну, де тривають активні бойові дії, небезпечно, тому беруть свою відповідальність за цих дітей, які перебувають зараз на їхній території.
У Швейцарії був випадок, що українські державні опікуни жорстоко поводились з евакуйованими дітьми-сиротами, то від них дітей забрали.
«Карітас» Польщі опікується 35 дітьми-сиротами, евакуйованими з України
«Карітас» Польщі опікується 35 дітьми-сиротами, евакуйованими з України. Надають їм допомогу більш соціальну, психологічну, проводять курси з польської мови, інтеграції. Проте потрібно покращити комунікацію та забезпечити підтримку також й опікунам дітей-сиріт. Бо ці люди живуть по три-чотири місяці за кордоном, далеко від своїх сімей. Вони ізольовані, вони теж мають певні емоційні, психологічні потреби. Їх теж треба підтримати. Плануємо налагодити таку співпрацю і зрозуміти, чим можемо допомогти, як підтримати. Мала б проводитися ротація.
Повернення додому
‒ Основне питання на сьогодні для українців за кордоном – це питання безпеки: якщо повертатись на батьківщину, то куди? У багатьох біженців війна забрала рідних, дах над головою, роботу. Які діють програми допомоги українцям повернутись в Україну? Чи взагалі сьогодні такі програми є ефективні?
‒ Є програма добровільного повернення. Цей проєкт реалізується в «Карітасі» у рамках директиви Європейського союзу про повернення. Повернення може бути як добровільне, так і примусове, але надається перевага добровільному.
І ще до повномасштабної війни, до 2014 року, ця директива діяла. В чому суть? Громадяни третіх країн, які втратили свою державу, втратили законне право перебувати на території ЄЄ, можуть повернутися без депортації та ще й отримувати реінтеграційну допомогу. Для українців будуть винятки. Навіть якщо вони після закінчення війни захочуть повернутися, то будуть мати право залишитися в країнах ЄС або ж повернутися. І, відповідно, вони теж будуть мати право на отримання депортації.
Наразі ця програма заморожена, ми тільки працюємо з Бельгією. Бельгійські партнери повідомляють про те, якщо людина хоче повернутися, розглядає таку можливість, то чим можемо підтримати, допомогти. Ми дізнаємося, куди вона хоче повернутися, які є питання, робимо оцінку потреб, як ми можемо допомогти. Такі випадки вже були. Для прикладу, жінка з Харкова хотіла вернутись. Вона приїхала у рідне місто, щоб побачити, чи зможе там жити. Потім поїхала в Одесу. Зрозуміла, що їй буде важко під обстрілами, тому обрала містечко в західному регіоні.
Натомість було створено Ukrainian Refugee Response Learning Platform. Платформа об’єднує представників дев’яти організацій «Карітасу» з країн Східної Європи – Болгарії, Чехії, Угорщини, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини та України. Її головна мета – посилити спроможність місцевих, регіональних і національних організацій реагувати на потреби переміщених осіб з України, а також сприяти їхньому добровільному поверненню в майбутньому додому. У листопаді відбулася зустріч в Румунії, яка показала, що низку спільних викликів можна вирішити завдяки обміну досвідом, інформацією та методиками. Проте деякі питання потребують індивідуального підходу, зважаючи на відмінності в законодавстві, системах державної підтримки та ситуації в кожній країні.
У країнах Східної Європи офіційно перебувають понад 3 млн українців
У країнах Східної Європи офіційно перебувають понад 3 млн українців. На третьому році великої війни в Україні запити та виклики щодо потреб потребуючих змінюються. Європейський союз працює на захист українських біженців, виділяє величезні кошти на те, щоб підтримати. Поки є небезпека, триває війна, програма на заохочення до повернення в Україну працювати не буде. На нашу думку, це має бути дійсно добровільне повернення. Людина зможе назад інтегруватися в Україну тільки за власним бажанням.
Хоча є інші випадки, наприклад, в Румунії. Ті сім'ї, які були під опікою «Карітасу» в Румунії, проте програма допомоги для них закінчилася. Мова йде про більш як тисячу сімей. Без цієї допомоги вони не можуть працювати, залишатися, оскільки втратили засоби для існування. Здебільшого це мами з маленькими дітьми, які не мають можливості працювати. І, відповідно, вони повернулись в Україну. Це жінки з дітьми з Запорізької області, з Кривого Рогу, Одеси, Миколаєва. Повернулись, оскільки не мали іншого виходу.
Зараз мільйони українців здобувають новий досвід проживання за кордоном. В Україну повернуться громадяни із знанням іноземних мов, культур та традицій, робочими та соціальними звʼязками з громадянами інших країн.
Форум