Україна і Польща: нині відносини формує війна, але питання Волинської трагедії, Бандери та УПА залишаються

ЛЬВІВ ‒ Польща підтримувала, підтримує і підтримуватиме Україну, яка протидіє російській агресії. Про це у Львові під час зустрічі у рамках «Люблінського трикутника» 11 січня заявив президент Польщі Анджей Дуда.

Однак попри велику підтримку Польщі, історичні проблеми в українсько-польських відносинах надалі залишаються актуальними. Який їхній новий вимір через призму війни в Україні і чи історичне минуле не нашкодить майбутньому двох сусідніх держав?

Під час візиту у Львові президенти України та Польщі Володимир Зеленський і Анджей Дуда вшанували вояків, які загинули під час українсько-польської війни у 1918‒1919 роках, а також українських захисників, які полягли в сучасній російсько-українській війні.

Анджей Дуда оглянув скульптури кам’яних левів, які входять до комплексу польського військового меморіалу на Личаківському цвинтарі. Роками ці два леви були каменем спотикання між Україною та Польщею, бо напис на них ‒ «Завжди вірні тобі, Польща» ‒ у Львові називали таким, який ображає українців. Скульптури були закриті фанерою, яка з часом почала обвалюватись, врешті кам’яні леви відкрили. Польська влада просила Львівську міськраду дозволити Польщі реставрувати ці скульптури. Ймовірно, мер Львова Андрій Садовий пообіцяв це польському президентові, коли спілкувався з Анджеєм Дудою біля кам’яних левів.

У програмі кожного високого польського посадовця під час перебування у Львові обов’язково є відвідини польського військового меморіалу на Личаківському кладовищі.

Польщі не байдужі історичні питання, які стосуються увіковічнення пам’яті польських воїнів на території України. А коли 1 січня, у день народження Степана Бандери, у твітері Верховної Ради України виставили фотографію головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного поруч із світлиною провідника ОУН і цитатою, це вперше за час повномасштабної війни Росії проти України викликало бурхливу реакцію в сусідній державі саме через неоднозначне ставленні до історичної постаті Бандери. Польський прем’єр Матеуш Моравецький заявив, що обговорить із українським колегою Денисом Шмигалем «героїзацію» Степана Бандери.

«Ситуація, яка сталась у медійному просторі 1 січня, має декілька ознак. По перше, це не був пост Валерія Залужного, ані президента, ані Міноборони. Це опубліковано у твітері Верховної Ради. Перш, аніж публікувати, слід було спитати головнокомандувача дозволу на цю публікацію. По друге, Валерій Залужений постійно спілкується з польськими колегами і не було їхніх зауважень особисто йому. Історична політика має бути узгоджена і централізована. Не може бути у таких питаннях неузгоджених, невивірених речей», ‒ наголошує український історик Василь Павлов.

Історія та політика

Польська влада в історичних питаннях, особливо, що стосується постатей українських відомих діячів ‒ провідника ОУН (б) Степана Бандери, головнокомандувача УПА Романа Шухевича, а також Української повстанської армії, реагуватиме так, як цього вимагає польське суспільство, наголошує керівник Інституту світової політики, політолог Євген Магда. Тим паче, цьогоріч восени у Польщі відбудуться парламентські вибори. А українське питання буде присутнє у передвиборчих перегонах.

«Розумію, чому Моравецький так сказав, тому що він буде очевидно обличчям партії «Право і справедливість» (ПіС) на парламентських виборах. ПіС так чи інакше нестиме українську тему в маси. Можна спрогнозувати, що ця політична сила говоритиме про репарації Німеччини на суму 1,3 трильйони євро, постане тема репарації з Росії, як правонаступниці СРСР і, звичайно, постане тема щодо України, тому що є, так би мовити, сформована позиція, офіційно встановлений День пам’яті жертв Волинської трагедії. У Польщі вона називається по-іншому. Тут серйозних змін не бачу. У цьому контексті діятиме і партія «Конфедерація». ПіС не може уникнути цього контексту, бо тоді «Конфедерація» переманить частину їхніх виборців», ‒ каже Євген Магда.

11 липня в Польщі відзначають, як звучить офіційно у сусідній державі, Національний день пам’яті жертв геноциду на Волині, звинувачуючи український націоналізм. З таким визначенням Україна не погоджується. І називає ті трагічні події минулого трагедією, спільним болем, а також погоджується, що ця тема потребує ретельного дослідження. Однак польські науковці приділяють цій сторінці минулого велику увагу. Цього року виповнюється 80 років від часу цієї трагедії. Представники польської влади не раз наголошували, що примирення щодо цієї жахливої сторінки в історії обох народів можливе лише на фундаменті правди.

Польський історик, експерт із питань Східної Європи Лукаш Адамський у розмові з Радіо Свобода зазначив, що історична тематика є надалі актуальною в українсько-польських відносинах і проблемою є інтерпретація історії першої половини ХХ століття. Однак війна в Україні послабила трішки, стишила запеклі, категоричні, ворожі дискусії.

«Війна в України змінила одне, а це вже позитивно, схилила українських і польських націоналістів (не представників партій), а людей, які думають іншими категоріями, що інший образ історії, зокрема цього періоду, ще не означає ворожнечі. Польські націоналісти починають розуміти, що культ Бандери, незалежно від того, які були в нього погляди, ким був, але цей культ спрямований сьогодні проти Росії. Війна довела, що інша історична перспектива не означає ворожнечі. Бо треба реально боротися з Росією.

Але те, що Бандера, УПА, Шухевич ще залишаться проблемою в польсько-українських відносинах, що після війни ця проблема буде виразніша, на жаль, очікувано. Протягом одного покоління ми це подолаємо», ‒ вважає Лукаш Адамський.

Багато українців вважають, що мають право на свою державу, захищають свою країну від російської агресії, мають право на своїх героїв. А Бандера є одним із символів боротьби українців за свою державу. Сьогодні Бандера символізує саме антиросійську боротьбу українців.

«Ми маємо право на власну історичну політику, тобто українці мають право на власних героїв і власну історичну формулу. Польська історична формула є. На даний момент Україна є залежною у постачанні зброї від наших союзників. Питання історичної політики, культурної слід узгоджувати з питаннями воєнно-технічної допомоги, воєнно-політичного співробітництва. Українське суспільство дорослішає, українська влада набирається досвіду», ‒ зауважує історик Василь Павлов.

Війна вносить корективи

За майже рік повномасштабної війни Росії проти України відносини між Україною та Польщею стали дуже дружніми і міцними. Це вершина порозуміння і підтримки. Президенти обох держав це постійно підкреслюють.

Польща допомагала українцям з перших годин війни. Прийняла мільйони українських біженців, облаштовувала гуманітарні центри у пунктах пропуску на кордоні, збирала і надсилала гуманітарну допомогу, розуміє всі потреби України у цій війні. Є голосом підтримки України на всіх міжнародних рівнях. Однак цей рівень державного діалогу буде проходити випробування політичними заявами.

«Рецепт дуже простий: якщо ми будемо лише низько кланятись і намагатися поцілувати простягнуту руку, а не міцно її потиснути, нас ніхто не сприйматиме всерйоз. Маємо говорити аргументовано, бо нас знайшли не на узбіччі світового розвитку. Якщо Польща для нас у всіх питаннях виступає донором, то вона, природньо, вважає, що її різні представники можуть нам диктувати свої речі. А я так не думаю, у мене на цю тему немає комплексу меншовартості. Я не вважаю, що наш колишній комплекс меншовартості перед Росією має виявляться у відносинах із Польщею», ‒ наголосив Радіо Свобода політолог Євген Магда.

Минуле в історії обох народів не має нашкодити сучасним і майбутнім відносинам України та Польщі. Такої думки дотримуються, як українські, так і польські експерти у розмові з Радіо Свобода. Передусім, треба зрозуміти, що кожен народ має свою історичну пам’ять і якогось суверенітету щодо історії немає. Лукаш Адамський вважає, що дискурс про історичні події є спільний, але інший погляд на історію не передбачає антипольської чи антиукраїнської системи бачення.

«Україні треба думати, що незалежно від величезної героїчності української армії, перемога над Росією дуже залежить від західної підтримки. І тут Польща займає одне з провідних місць. Тому варто уникати речей, які не є добрі для України, які можуть ускладнити в польському уряді продовження допомоги Україні. 74% громадян України прихильно ставляться до Бандери й українські солдати мають на серці Бандеру у боротьбі з Росією і сьогодні маємо найгірший момент, щоб розпочинати внутрішньоукраїнську дискусію щодо цієї постаті. Не є обов’язком такі селфі, як Залужного з фотографією Бандери. Хоча розумію, що це був тролінг щодо Росії, але таких рухів можна уникати під час війни, бо для польського уряду вони створюють проблему», ‒ наголосив Лукаш Адамський.

Експерти зазначають, що саме Росія зацікавлена в тому, щоб поляки та українці сперечалися про спільну історію і саме російська пропаганда підживлювала ґрунт цього конфлікту по обидва боки кордону, проросійські сили чинили провокації і підривали могили українських і польських героїв. Про це говорить польський експерт із питань українсько-польських відносин Даріуш Матерняк.

«Російський вплив закінчився 24 лютого в тому сенсі, що багато людей, не беруть до уваги тих усіх дій, які кидають російські пропагандисти в інформаційний простір, щоб посварити українців і поляків. Коли такі коментарі є чи спроби, передусім на історичному тлі, щоб погіршити відносини, то більшість поляків, 95-97% реагують на це, як на російську пропаганду і цьому не довіряє, тобто ідентифікує це, як російську діяльність. Зараз можливість, діяльність російської агентури у Польщі дуже обмежена, тому що війна в Україні. Польські спецслужби надають цьому більшу увагу і російська агентура не може так просто працювати і є суспільна вимога цих осіб притягувати до покарання. Поляки розрізняють пропаганду і діяльність російських спецслужб. Не все суспільство у Польщі є проукраїнським, хоча з війною стало набагато більше таких людей, але майже 100% поляків антиросійськи налаштовані», ‒ наголошує Даріуш Матерняк.

Сьогодні тема війни в Україні ‒ критично важлива для Польщі. І Україні, з огляду допомоги сусідньої держави, радять експерти, слід вести розумну і виважену історичну політику.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Бандера є для українців саме антисовєтським, антиросійським, а не антипольським символом» – історик

Степан Бандера: у пошуках історичної правди

Степан Бандера був лідером українських націоналістів, який став суперечливою постаттю, особливо на міжнародній арені.

Чимало українців ставляться до Бандери як до героя визвольної боротьби, інші називають його «нацистським прислужником». Польща й Ізраїль наполягають, що послідовники Бандери брали участь у брутальних етнічних чистках, від яких загинули тисячі поляків і євреїв. Москва розглядала Бандеру як заклятого ворога. Радянська, а пізніше російська пропаганда створили з нього символ боротьби проти Кремля.

Степан Бандера народився у 1909 році в селі Старий Угринів на Івано-Франківщині. Він став відомим через політичні замахи проти представників польської влади. У 1936 році Бандеру засудили в Польщі за членство в Організації українських націоналістів (ОУН) і організацію вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, який проводив жорстокі акції проти українського населення.

Ідеологія Бандери була типовою для багатьох країн, партій та рухів 1930-х років і відзначалась радикалізмом і недемократичністю та тоталітарними тенденціями.

У 1941 році Бандеру обрали головою проводу ОУН(б), який ухвалює Акт про відновлення Української держави. У документі йшлося і про співпрацю з нацистською Німеччиною, яка під проводом Гітлера мала б допомогти Україні визволитися від московської окупації. Спершу німці загравали з Бандерою, але влітку 1941 року його заарештувало гестапо за відмову відкликати Акт про державність. Близько півтори тисячі членів ОУН (б) були заарештовані нацистами, багатьох з них німці розстріляли.

Бандера провів більшу частину війни в нацистському концтаборі «Заксенгаузен». Два його брати загинули в концтаборі «Аушвіц». Батька Бандери закатував радянський НКВС, а сестри провели багато років в таборах ГУЛАГу.

Наприкінці 1944 року нацисти випустили Бандеру з концтабору у сподіванні сформувати новий антирадянський альянс із українськими націоналістами. Бандера покинув Німеччину і повернувся на її територію вже після завершення Другої світової війни. Зі свого осередку в Мюнхені він співпрацював із британськими і західнонімецькими спецслужбами, надаючи підтримку у проведенні таємних операцій у Західній Україні. Бандеру вбив агент КДБ у Мюнхені в 1959 році.

Що кажуть політики?

У 2008 році український парламент вирішив відзначити ювілей Бандери на державному рівні.

У 2010 році президент України Віктор Ющенко посмертно присвоїв Бандері звання Героя України. Через кілька місяців, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича, Донецький окружний адміністративний суд скасував цей указ. Суд пояснив це тим, що звання Героя можна присвоювати лише громадянам України.

У 2010 році Європейський парламент за ініціативою польських депутатів висловив жаль через указ Ющенка, зазначивши, що «ОУН співпрацювала з нацистською Німеччиною». У відповідь депутати трьох обласних рад Західної України назвали це «наклепом».

У 2018 році група конгресменів США звинуватила Україну у прославлянні «нацистських колаборантів», таких як Бандера. Тодішній директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович це назвав «змішуванням некомпетентності та свідомого спотворення інформації».

Петро Порошенко як президент України у 2017 році заявляв, що Бандера зробив «величезний внесок» у національно-визвольний рух і закликав оцінити його постать комісію з історичних питань.

Володимир Зеленський як кандидат у президенти у 2019 році казав, що Степан Бандера «герой для якогось відсотка українців», «один з тих людей, які захищали свободу України», а згодом наголошував, що відповідь про роль Бандери має дати час.

Громадська думка в Україні залишається поділеною щодо того, чи був Бандера національним героєм, як вважають його прихильники й частина українських патріотів, а чи злочинцем, як стверджують його супротивники, а також антиукраїнська пропаганда.

Згідно з опитуваннями, позитивно до Бандери ставляться 36 відсотків українців, негативно – 34 відсотки.

Словом «бандерівець» деколи називають українських націоналістів чи загалом патріотів України – чи то в позитивному сенсі, чи в негативному.