(Рубрика «Точка зору»)
На спільній пресконференції з главою уряду Фінляндії Санною Марін президент Володимир Зеленський заявив, що Україна добиватиметься гарантій безпеки від НАТО ще до вступу до Північноатлантичного альянсу і саме досягненню таких гарантій буде присвячено роботу української делегації на Вільнюському саміті НАТО.
У цій настанові є своя очевидна політична логіка. Керівники Північноатлантичного альянсу і країн-членів НАТО постійно кажуть, що вступ України до альянсу є важливою метою і для України, і для НАТО. Однак це може статися тільки після закінчення війни.
При цьому ніхто не може точно пояснити, що вкладається у термін «закінчення війни». Закінчення інтенсивної фази бойових дій? Але хто точно зможе дати визначення самому поняттю «інтенсивність»? Припинення самих військових дій за умови певної тимчасової угоди сторін про перемир'я? Але чи можна сприймати таке припинення військових дій як припинення війни у разі, якщо військові дії зможуть відновитися будь-якої миті? Чи припинення війни має бути оформлене якимось всеосяжним мирним договором, під яким поставлять свої підписи президенти Росії та України?
А що робити, якщо Росія як умову підписання цього мирного договору висуватиме вимогу постійного та безумовного нейтралітету України? І не підписуватиме жодного мирного договору, поки цю вимогу в ньому не буде прописано? Коли тоді формально закінчиться війна і чи взагалі скінчиться?
Гарантії безпеки ще до вступу в НАТО
Тому вимога президента України Володимира Зеленського надати Україні гарантії безпеки ще до її вступу до НАТО – логічний політичний хід, який до того ж спирається на політичний прецедент. Саме такі гарантії отримали Фінляндія та Швеція, коли заявили про свою готовність приєднатися до НАТО. І зараз, незважаючи на процес, що затягнувся через протидію Туреччини та Угорщини, Фінляндія і Швеція продовжують зберігати ці гарантії. Це взірцевий механізм!
Російське керівництво не думає про НАТО, як про екзистенційну загрозу. Для Кремля екзистенційна загроза – суверенітет України
Однак Фінляндія та Швеція отримали гарантії безпеки тоді, коли не перебували у воєнному конфлікті. Більше того, у Кремлі поставилися до цього їхнього рішення досить байдуже – обурення було висловлене скоріше для проформи. Цим ще раз було продемонстровано, що російське керівництво не думає про НАТО, як про екзистенційну загрозу. Для Кремля екзистенційна загроза – суверенітет України.
Якщо ми приймемо як політичну аксіому той факт, що керівники країн Заходу вважають важливим уникнути прямого конфлікту з Росією, то виходить, що і надання Україні гарантій безпеки не є досяжною метою до закінчення військових дій. Принаймні таких гарантій, які б змусили російське керівництво зупинити війну через побоювання прямого конфлікту з країнами НАТО. Але тоді ми знову опиняємось у тому самому зачарованому колі, яке окреслилося, коли ми обговорювали можливість підписання всеосяжного мирного договору між Україною та Росією.
Якщо Росія могла б розглядати можливість закінчення війни через загрозу прямого конфлікту з країнами НАТО, а для самих країн НАТО головною метою є уникнути навіть підозр у виникненні такої загрози, тоді що змусить Володимира Путіна зупинити війну і відкрити можливості для отримання Україною гарантій безпеки та членства у НАТО?
Відмова від страху
Я малюю всі ці зачаровані кола з простою метою – нагадати, що єдиним виходом із нерозв'язних ситуацій є виключно політична мужність, політична воля. Так, звісно, загроза прямого конфлікту з Російською Федерацією – серйозна загроза для безпеки країн НАТО. Але без готовності ризикувати такі ситуації, як війна, яку розпочав Володимир Путін проти України, ніколи не будуть вирішені та загрожують перетворенням на перманентний багаторічний конфлікт із непередбачуваними наслідками для Європи.
Загроза прямого зіткнення є головним блефом і головним козирем Путіна
Потрібно розуміти, що загроза прямого зіткнення є головним блефом і головним козирем Путіна. Те, чим він, голова ядерної держави, лякає Захід і змушує його дозувати підтримку України та не надавати Україні гарантій безпеки та статусу члена НАТО.
Шлях до миру – це не пошук шляхів, які допоможуть водночас підтримати Україну й не опинитися у безпосередній конфронтації з Росією.
Шлях до миру – це відмова від страху.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
