За останні кілька тижнів імовірність поновлення російського наступу на Україну помітно зросла. Не дивно, що з’явилася ціла низка статей від різних експертів із зовнішньої політики, які закликають Захід укласти угоду з Путіним за рахунок України та нав’язати країні нейтралітет, враховуючи «мораторій» на можливе майбутнє членство в НАТО.
Заклики України до нейтралітету зазвичай посилаються на теорію «реалізму» у міжнародних справах. Проте віра в те, що нейтралітет заспокоїть Путіна або попередить подальшу агресію Росії проти України та за її межами, є хибною.
У цьому контексті можна згадати кілька анекдотів, що стосуються російської політики та НАТО. На зустрічі 1995 року у Вашингтоні заступник міністра оборони Польщі Анджей Каркошка заявив, що Польща прагне приєднатися до НАТО, «щоб позбавити російський Генштаб 300-річного варіанту вторгнення в Польщу».
Наступного року автор цих рядків відвідав конференцію європейських аналітичних центрів у Москві, де російські господарі відкрито виступали за поділ Європи на російську та американську сфери впливу. Іншими словами, розширення НАТО значною мірою пояснюється власним досвідом Східної Європи з Росією та бажанням уникнути будь-якого повторення минулих вторгнень.
Важливо розуміти, що Росія ніколи не змириться із незалежністю своїх колишніх сателітів і минулих радянських республік. Справді, одним із постійних лейтмотивів правління Путіна були його невпинні спроби підірвати незалежність України та завадити виходу країни зі сфери впливу Росії.
Перша велика спроба Путіна послабити українську незалежність зазнала краху в 2004 році через переважну опозицію українського народу, демократичний протест якого отримав назву Помаранчева революція.
Його наступна атака на Україну розпочалася у 2014 році. Важливо, що Україна тоді була офіційно нейтральною. Конституція України спеціально забороняла розміщення іноземних військ в країні та виключала членство в альянсах на кшталт НАТО. Це не стримало Путіна і не завадило вторгненню в Україну.
Немає реальної української загрози щодо Росії чи підконтрольних їй угруповань на Донбасі, на сході України. Також немає жодної правдоподібної загрози НАТО для Росії. Натомість скарги Москви на ймовірні загрози безпеці є абсолютно неправдивими та вигаданими.
Якщо російські розмови про зростання загрози НАТО нещирі, чому Путін вигадав нинішню кризу? Як відомо, він особисто одержимий думкою про те, що СРСР, а не лише Україна, був «історичною Росією», і вважає, що розпад Радянського Союзу несправедливо відрізав мільйони росіян від їхньої батьківщини. Оскільки він – автократ, його точка зору переважає.
Це відчуття імперського занепаду визначає політику Путіна щодо України. Його нинішні дії відображають зростання усвідомлення того, що Україна безповоротно вислизає від Росії.
Збільшення дистанції між двома країнами можна побачити в нещодавніх чистках проросійських еліт в Україні. Це також видно у зростанні військової могутності України та відмові країни вчинити самогубство, , виконавши Мінські угоди на умовах Росії.
Крім особистих одержимостей Путіна, його система безпеки, зокрема спецслужби та російські військові, систематично заохочується до просування найгірших можливих сценаріїв загроз і оцінок ворожості Заходу, але водночас слабкості. Це для того, щоб максимально загострити ситуацію.
Зрештою, логіка загальної політичної системи Путіна чітко керує ухваленням його рішень. Путін як автократ давно відмовився від будь-яких зусиль щодо реформування економічної чи політичної системи Росії і натомість зосереджений на утриманні влади. Зіштовхнувшись із серйозною довгостроковою економічною стагнацією, падінням популярності та лютою пандемією, він і його оточення повернулися до перевіреного і надійного послання про те, що Росія як фортеця в облозі.
Оскільки імперія та самодержавство нерозривно поєднані в російській історії, нездатність забезпечити спадкоємність імперії ставить під загрозу збереження самодержавства. Щоб система Путіна вижила, Росія повинна постійно перебувати в стані конфлікту із Заходом.
Оскільки Україна є ключовим каменем в системі європейської безпеки та ключем до мрій Путіна про оновлену імперію, вона залишається в епіцентрі війни Росії із Заходом. Це основна реальність, на якій базується сьогоднішня криза.
Продаж України та нав’язування нейтралітету призвели б лише до нових криз і подальших воєн. Ті, хто прагне справжнього миру в Європі, враховуючи Росію, повинні не тільки зрозуміти ці факти, але й завадити Москві сьогодні, щоб побудувати мир завтра.
Стівен Бланк – старший науковий співробітник Інституту зовнішньої політики
Оригінал публікації – на сайті «Атлантичної ради»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
