ЗАПОРІЖЖЯ – В кінці 2021 року у Запоріжжі запрацювала крамничка місцевих крафтових виробників. Серед її засновників місцевий активіст Твіс Лакман і Олег Огієнко. До них долучилася мати Твіса – Ірина Колебанова. Вона разом з чоловіком, ветераном війни на Донбасі, створює солодощі з натуральних фруктів під назвою «Солодке життя». Третім засновником крамниці стала родина запорізьких ветеранів війни на Донбасі, Юлія Матвієнко і Артур Железяка, які створили власну «Мамину ферму». Наразі в крамниці представлена не лише продукція засновників, а й інших запорозьких крафтовиків. Значна частка з них – колишні волонтери та військові. Радіо Свобода побувало у крафтовій крамничці і розпитало її засновників, чим живе зараз такий бізнес.
– Як виникла ідея створити у Запоріжжі крамницю крафтових виробників?
Олег Огієнко: Розмовляли, і коли Твіс розповідав про ярмарки, то виникла ідея, що було б непогано використати приміщення, що є в наявності. Є літній майданчик і був розрахунок, що рано чи пізно «червона» зона скінчиться. У нас є чудові виробники нашого краю, які роблять якісну продукцію. Об’єднати їх. Нехай це буде мікроформат, щоб люди про них дізнавалися. Не кожен може піти на великі заходи, бо не хочуть натовпу, витрачати час. Тут це більш камерно і більш доступно. І якось по-тихеньку, по-тихеньку ідея почала розвиватися, але вона не була чимось більшим, аніж ідея поки не роззнайомились особисто між собою.
– А як між собою познайомились?
Твіс Лакман: Свого часу я став учасником у ресторанній справі. Починали робити піцу на доставку і Олег був нашим поставником з тіста. Мені сказали, що є топовий пекар, майстер з тіста, випічки. Почали співпрацювати. А потім була «червона» зона – ресторан закрився. Ми періодично перетинались, і ось він поділився ідею, що хоче торгувати у роздріб, а не лише на доставку в закладах у міста Запоріжжя. І з цього моменту почали продумувати спочатку просто хлібний магазин, а потім поступово почали з ярмарочниками, оптовиками спілкуватися. І упродовж півроку ідея втілилась у якусь реальність. Ми більш думали. Сам магазин зробили за півтора місяці.
Ірина Колебанова: Твіс – це мій син, і я учасниця ярмарок, що відбуваються на Маяковського, які роблять Бабенки (родина місцевих майстрів, які періодично організовує ярмарки, де торгують виробники крафтових продуктів і місцеві майстри на площі Маяковського у Запоріжжі – ред.). Всі крафтовики скаржаться, що «червона» зона. Товар є, хороший продукт, смачний і запитуваний, але нема місць, куди б можна було прийти і все це купити. Тому ідея була дуже життєва.
Твіс Лакман: Мама займається безпосередньо кондитерською справою – зефіри, меренгові рулети, штолени і так далі і тому подібне. Одразу припускали, що у крамниці потрібна кондитерська складова. Я її привіз і познайомив з Олегом. Спочатку було співробітництво з якихось дрібних питань. Поступово мама прийшла до команди, і не просто до команди, а стала співзасновником.
Тут все зроблено з душею, з любов’ю. Це поштучний товарЮлія Матвієнко
Юлія Матвієнко: Вона мовчить про це, але чоловік – з 93 бригади. Теж ветеранський бізнес – «Солодке життя». Я теж ветеран, і чоловік теж. Так, сталося, що я взнала про цей магазин. Вони зв’язалися зі мною. І я погодилася тому, що вже маю своїх покупців. Я займаюсь вирощуванням птиці, продажом птиці на м'ясо своїм друзям, знайомим, але, на жаль, їм далеко до мене їхати. Домівка розташована аж на виїзді з міста. Тому магазин в центрі – це дуже зручно для моїх знайомих усіх.
Я давно вже офіційно оформлена, плачу податки, і тому можу собі дозволити і в магазині торгувати цією продукцією. На жаль, не в усі магазини крафтову продукцію можна дати. Взагалі люди, звикли у магазинах до асортименту продукції, яка виготовляється автоматично, і на великих підприємствах.
Тут все зроблено з душею, з любов’ю. Це поштучний товар. І навіть моя птиця вирощена на зерні. Вирощую з яйця. Намагаюсь завжди, щоб було свіже тому, що прийдуть і мої знайомі… Навіть зараз, якщо не продасться птиця, то в нас є коптильня і ми будемо коптити це м'ясо. Але не дозволимо продавати несвіже, скажімо так. Тому я дуже рада, що такий магазинчик з’явився в нашому місті.
Дуже багато моїх знайомих з інших міст, навіть Києва, кажуть, а чому у нас такого нема, а коли у нас таке буде. Дуже хотілось би, щоб всі крафтовики об’єднувались. Дійсно виробляють дуже класні речі, але щоб їздити по домівках купляти, не завжди у людей вистачає на це часу, і це витратно. Тому коли це маленький супермаркет в центрі, то це дуже-дуже зручно людям.
– Чи не було страшно відкриватися в умовах пандемії? Малий бізнес часто зараз навпаки веде мову про закриття...
Олег Огієнко: Дуже-дуже було страшно. Ми навіть кілька разів думали, чи не закрити цю ідею. І по сьогодні страшно.
Ірина Колебанова: Нас весь час підтримують наші покупці, які приходять і просять: «Тільки не зачиняйтесь».
Покупці приносять якісь подарунки і слова підтримки, що пробуйте, ми у вас віримо – все вийдеТвіс Лакман
Твіс Лакман: Навіть не просто покупці, всі люди, які взяли участь у відкриті. А тут прийняло участь дуже багато. Як приклад, є АТОвець Влад Астраханцев. Він зробив нам повністю електрику по всьому приміщенню, електрику по вивісці. Божевільну кількість часу витратив на нас. І коли ми почали пропонувати оплату за послуги, то він сказав «Ні. Я просто хочу допомагати своїм. Я у вас вірю». При цьому він теж крафтовик. Займається виробництво ременів шкіряних, взуття. Дуже топовий. І таких людей було дуже багато. Нещодавно на фейсбуці писав, що приносять віночки різдвяні, які зробили, картини, статуетки.
Просто приносять якісь подарунки і слова підтримки, що пробуйте, ми у вас віримо – все вийде. Нам головне зиму пережити, після свят, коли у людей нема грошей, і торгівля всюди в принципі затихає. Але завдяки таким покупцям, людям, які нам допомагали реалізувати цю ідею і мрію реалізувати, думаю, що у нас все буде добре. Але страшно було. І в карантин було страшно…
– З якими труднощами усі зіткнулись, коли готувались до відкриття?
Завжди раді крафтовикам, які хочуть працювати не в чорну, а все ж таки по законодавству УкраїниЮлія Матвієнко
Юлія Матвієнко: Довго намагались зрозуміти наше законодавство. У нас для того, щоб працювати і щоб все було правильно, це надмірно важко. Це треба оббігати всі інстанції і десять раз перепитати, аби ніде не зробити помилку.
І з термінами відкриття нас трохи підвела погода, тому що багато товару не змогло до Нового року доїхати – дороги замело і область була нечищена, якщо пам’ятаєте, тобто не могли виїхати машинами. Я навіть до себе на ферму пробиралася ледь не пішки. Але все ж таки ми відкрилися.
Відкриття було у грудні. І зараз розширюємо асортимент. Завжди раді крафтовикам, які хочуть працювати не в чорну, а все ж таки за законодавством України. І хочемо, щоб люди мали змогу прийти і купити не тільки хліб, сир, м'ясо, солодощі, спеції, а безліч-безліч товарів тому, що багато Україна у нас на крафтові вироби, на тих людей, які роблять з любов’ю свою продукцію і вкладають в неї частинку своєї душі.
– Запрошуєте інших крафтовиків до співпраці. Чи є якісь вимоги?
Олег Огієнко: Всі офіційно оформлені, є підтвердження якості продукції. І та продукція, яку виставляємо у себе на продаж – по цінах виробника на їх сайтах і сторінках соцмережах. Покупець може робити як йому зручно: або напряму мати справу з виробником, або ж прийти до нас і взяти за ту ж саму ціну.
Твіс Лакман: Плюс у нас суперважливе правило – це документи, сертифікати і т.д. Ми повністю працюємо в білу: у нас продавець оформлений, у нас всі з вакцинами. Сьогодні це дуже важливо.
– Наскільки розумію, то інших, хто лише починає бізнес також до цього закликаєте?
Олег Огієнко: Так, саме так. Буквально сьогодні листувались ще з двома виробниками. Після того, як були озвучені умови, то люди сказали, що вони в процесі оформлення і як закінчимо, то будемо раді співпрацювати.
– Наскільки важко було дотриматися таких вимог? Мабуть вже для когось з крафтовиків були і відмови?
Жоден крафтовик не може планувати на п’ять років вперед, особливо у нинішніх реаліяхТвіс Лакман
Ірина Колебанова: Так, це було важко для ковбас розробити технічну документацію. На це у них йде більш 20 тисяч. Не всі такі маленькі, крафтові виробники можуть собі дозволити це собі. Це невідомо, скільки за часом може тягнутися і треба з родинного бюджету виймати такі кошти, і невідомо, чи буде це працювати, чи виправдається це. Не всі крафтовики собі це дозволяють.
Твіс Лакман: На жаль, всі крафтовики, не маючи масового виробництва, по факту ведуть бізнес одним днем. Жоден крафтовик не може планувати на п’ять років вперед, особливо у нинішніх реаліях. Я особисто не знаю жодного прикладу підприємця, що може запросто по старій схемі сказати, що ось розписав на 5 років вперед бізнес-план. Це фізично неможливо, і крафтовиків це ще більше стосується. Ввели норми РРО, які зараз досить болісне питання, особливо для маленьких виробників чи людей, які в області виробляють. Не кажу про супермаркети та мережі – це цілком зрозуміло.
Ми навіть не малий бізнес, а мікро-бізнес. І програм мікро-бізнесу ані на державному, ані на місцевому рівні практично немаєОлег Огієнко
Ірина Колебанова: Це ще одна причина об’єднатися.
Твіс Лакман: Виключно на об’єднанні, і намагаємося базувати всю нашу задумку. На жаль, не всі крафтові магазини по Україні витримують все це. Є і приклади магазинів, які таки закрилися з тих, чи інших причин. Хтось не витримав через карантин, хтось не витримав через збір документів. На жаль, і такі приклади є. А ми вирішили, що якщо не спробуємо – то не дізнаємося.
Олег Огієнко: Головна причина всього – те, що у нас немає програм державних, які підтримують таких як ми. Ми ж навіть не малий бізнес, а мікро-бізнес, якщо говорити юридичною мовою. І програм мікро-бізнесу ані на державному, ані на місцевому рівні практично немає.
Ми довели, що ми сильні, і вистоїмо будь-що. Тому я пропоную, вірити в себе, вірити в своїх, підтримувати один одногоЮлія Матвієнко
– Карантин – це не єдина загроза. Зараз активно говорять про можливість повномасштабного наступу з боку Росії…
Юлія Матвієнко: Ми як атовці не боїмося цього. Ми вже заморилися, що постійно лякають-не лякають. Ми чекали колись. Вже який рік чекаємо. І в принципі, ми вже завжди готові до такого розвитку подій. І давно знаємо, що робити у такому випадку. Тому це точно нас не лякає. І людей це не повинно лякати. Я не розумію, чого це лякає людей. Ми вистояли всі ці роки. Ми довели, що ми сильні, і вистоїмо будь-що. Тому я пропоную, вірити в себе, вірити в своїх, підтримувати один одного. Це краще, ніж чогось боятися, навіть наступу.
