(Рубрика «Точка зору»)
Саміт НАТО у Вільнюсі 11-12 липня буде зосереджений на одному: Україні та її відносинах з військовим альянсом.
Києву запропонують дві речі. Буде домовленість про багаторічний, можливо, навіть безстроковий пакет допомоги, аби перейти від військової доктрини радянських часів до стандартів і зброї НАТО. Звичайно, це вже відбувається з усією зброєю та навчанням, які надають західні союзники від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Наразі обговорюється потенційна допомога в розмірі 500 мільйонів євро на рік, але цифра може змінитися, залежно від дискусії у Вільнюсі.
Раніше Україну запрошували лише брати участь у зустрічах із країнами-членами НАТО, а тепер вона може скликати засідання, коли захоче
Другий результат, який, ймовірно, отримає Україна, – це оновлення політичних відносин між Києвом і альянсом. Нинішня Комісія Україна-НАТО має стати повноцінною Радою Україна-НАТО – це означає, що Київ сидітиме за столом на рівних. Раніше Україну запрошували лише брати участь у зустрічах із країнами-членами НАТО, але тепер вона може скликати засідання, коли захоче. До того ж, офіційні особи НАТО вважають, що рада поглибить співпрацю в різних сферах політики.
Створення Ради з Україною також вважається морально правильним, оскільки Рада НАТО-Росія вже існує, хоч і неактивна з початку 2022 року. Офіційні особи НАТО сподіваються, що перша Рада НАТО-Україна проходитиме під головуванням президента України Володимира Зеленського у Вільнюсі, але Угорщина може це зіпсувати. Протягом років Будапешт блокував засідання Комісії Україна-НАТО через складні відносини з Києвом, частково через права етнічних угорських спільнот в Україні.
Більше грошей і оновлений формат зустрічі будуть корисними для України, але Київ сподівається на більше. Україна хоче знати, коли зможе приєднатися до альянсу і на які гарантії безпеки може покладатися до того часу. Ці два запитання будуть у всіх на думці. Києву вже обіцяли майбутнє членство на саміті НАТО в Бухаресті в 2008 році, і з тих пір альянс постійно повторював, що його двері залишаються відкритими. Але ніколи не пропонував шлях або, говорячи термінами НАТО, План дій щодо членства.
Коротко кажучи, Вільнюс не може бути іншим Бухарестом. Проте також зрозуміло, що пропозиція щодо негайного членства для Києва не буде розглядатися в Литві. Західні офіційні особи та політики зазначали, що це не має сенсу для країни, яка перебуває у розпалі війни з сусідом, що має ядерну зброю. Натомість очікуйте великої креативності навколо формулювання щодо майбутнього членства в підсумковій декларації саміту.
• Розробка декларації Вільнюського саміту почалася, і найамбітнішою формулою буде щось на зразок отримання Україною «запрошення до НАТО, коли це дозволять умови». Найбільш суперечливим словом у цьому реченні є «запросити», яке багатьом може здатися занадто швидким. Найімовірніший сценарій – буде йтися про «розглянути запрошення» або «розглянути можливість запрошення».
• Деякі східні члени НАТО хочуть конкретних часових рамок або плану, коли Україна може приєднатися, однак важко домовитися про щось точне, коли ніхто точно не знає, як закінчиться війна. Але їхня позиція вважається ключовою точкою для переговорів.
Є певні проблеми з тим, щоб озброїти Україну до зубів
• Гарантії безпеки також розділяють думки. Президент Франції Емманюель Макрон нещодавно говорив про «чіткі та відчутні гарантії безпеки» для України. Він зазначив, що Київ уже де-факто захищений альянсом і настільки добре оснащений, що його потрібно «перезакріплювати» в якихось безпекових рамках.
• Багато розмов було зосереджено на «ізраїльському сценарії» – озброєння країни до зубів. Але з цим є певні проблеми. По-перше, Ізраїль є ядерною державою; Україна – ні, але воює з такою країною. Ізраїль також іноді завдає ударів глибоко в сусідні країни, щоб забезпечити свою безпеку; іноді дістає аж до Ірану. Вважається, що Україна завдавала ударів по території Росії, використовуючи безпілотники та артилерію по паливних складах та трубопроводах. Хоча країни НАТО дивляться в інший бік, це нервує альянс та його членів.
• Існують також типи двосторонніх гарантій безпеки, коли США чи Велика Британія надавали їх таким країнам, як Швеція та Фінляндія, протягом періоду ратифікації членства в НАТО. Але, на відміну від України, ці країни не перебувають у стані війни, яка може затягнутися. Колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен просуває «угоду про безпеку», згідно з якою основна група союзників надає ще не визначені гарантії безпеки – те, що називають «стримуванням шляхом відмови». Але що це означає на практиці? І чи призведе до західного кроку на землі України?
• Багато офіційних осіб, з якими я спілкувався раніше, особливо зі східних членів НАТО, бачать усі розмови про «гарантії безпеки» як щось на зразок фігового листка – аби альянс міг уникнути ухвалення будь-якого важливого рішення щодо членства. Вони зазначають, що єдиною гарантією безпеки, яку дійсно може запропонувати НАТО, є гарантія статті 5: напад на одного члена альянсу є нападом на всіх. Для них єдиною справжньою гарантією є членство раніше, ніж пізніше. У Вільнюсі складною частиною буде знайти правильну мову, яка б задовольнила всіх, враховуючи Україну.
Нова угода про мігрантів, які прибувають до ЄС
Із усіх криз, які вразили Європейський союз за останні роки, міграційна криза 2015-2016 років, ймовірно, була тією, яка загрожувала розірвати союз на частини. Передові середземноморські країни-члени, як Греція, Мальта та Італія, були розлючені через відсутність солідарності з боку решти; кілька східних держав-членів категорично відмовилися приймати мігрантів; а Німеччина та Швеція побачили величезний наплив новоприбулих, що з тих пір формувало політичні дебати.
Як нещодавно сказав один високопоставлений чиновник ЄС під час брифінгу для журналістів: «У Європі ви програєте або виграєте вибори з питанням міграції».
8 червня міністри внутрішніх справ з певним тріумфом після трьох років переговорів оголосили, що досягли угоди щодо перегляду того, як в ЄС розглядають аспекти міграції. Це сталося на тлі різкого зростання так званих «нерегулярних перетинів кордонів» на зовнішніх кордонах ЄС.
За перші чотири місяці кількість перетинів сягнула майже 81 000 – на 30% більше, ніж рік тому, і це найвищий загальний показник за період січень-квітень з 2016 року. Більшість із цих перетинів відбувається через так званий Центральний Середземноморський маршрут, тобто здебільшого це люди африканського чи близькосхідного походження, які намагаються потрапити до Італії.
Італія, чия права лідерка Джорджія Мелоні зробила обмеження міграції наріжним каменем свого прем’єрства, є ключовою гравчинею і стала більш наполегливо просити інші країни-члени полегшити тягар країни. І хоча вся проблема є складною, оскільки дві законодавчі пропозиції, що лежать в основі нового міграційного пакту, кожна з яких має понад 100 сторінок; боротьба полягає в тому, що багато південних країн хочуть, аби інші в ЄС розділили тягар, тоді як багато північних країн побоюються, що жителі півдня просто пускають мігрантів, аби ті могли продовжити шлях до інших країн ЄС – ця практика відома як вторинне переміщення мігрантів.
Українські біженці перебувають в іншій ситуації. Невдовзі після повномасштабного вторгнення вперше в історії ЄС запустив Директиву про тимчасовий захист для українців, які тікають від війни. Це означало, що українці могли отримати дозвіл на проживання в ЄС та мати доступ до місцевих ринків праці й інших форм соціальної допомоги. Нещодавно це одностайно продовжили ще на рік. Отже, поки 4 мільйони українців, які зараз проживають в ЄС, підпадають під дію директиви. У майбутньому це може змінитися.
• Що є центральним елементом угоди 8 червня? По суті, вона полягає в тому, щоб позбутися нинішньої системи, згідно з якою перша країна, яка приймає мігрантів – як правило, середземноморська держава-член ЄС – має юридично обробляти заяви про надання притулку та відправляти людей назад, якщо ті не отримають статусу біженця.
• Щоб уникнути обов’язкових квот на мігрантів та полегшити тягар для ближніх держав, передбачається концепція «обов’язкова солідарність». Ви або приймаєте певну кількість мігрантів на рік на основі таких критеріїв, як розмір країни-члена та ВВП на душу населення, або платите, щоб відмовитися.
• Місяцями країни-члени торгувалися щодо того, яку ціну за мігранта повинна заплатити країна, аби мати можливість відмовитися. Зупинилися на 20 000 євро – цифра, яку отримали з розрахунку середньої вартості розміщення мігранта на рік. Однак багато хто, особливо на сході ЄС, заперечує таку високу ціну і ставить питання, чому повинні платити, коли вже приймають українських біженців, що є значним фінансовим тягарем.
Українські біженці є значним фінансовим тягарем
• Метою є переселення близько 30 000 людей на рік по всьому союзу. Якщо ціль не буде досягнута, то країни ЄС отримають певну кількість мігрантів замість того, щоб відправляти їх до країн першого в’їзду.
• Угоду було укладено, коли Італія отримала запевнення, що вона може відмовити мігрантам, які залишаються на її території, і коли кількість країн, які ЄС вважає достатньо безпечними для мігрантів, яким відмовили, збільшилась.
• Було також обіцяно більше грошей для Тунісу, а 11 червня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оголосила, що країна може отримати до 1 мільярда євро для економіки та запобігання спробам людей перетнути Середземне море.
• Зрештою, не всі 27 держав-членів підтримали угоду під час голосування в Раді міністрів ЄС. Болгарія, Мальта, Литва та Словаччина утрималися, а Угорщина і Польща проголосували проти, але угода була ухвалена кваліфікованою більшістю голосів – 55% держав-членів, що представляють принаймні 65% населення ЄС, проголосували за.
• Аргументи варіювалися від факту, що 20 000 євро за мігранта є надто великою сумою, а сама угода діятиме як тригер для людей, які приїжджають до Європи. Не дивуйтеся, якщо Будапешт і Варшава оскаржуватимуть це рішення в суді або відмовляться брати участь.
• Але це не кінець. Те, про що 27 країн намагаються домовитися, є чимось схожим на спільну позицію щодо початку переговорів із більш дружнім до міграції Європейським парламентом, який разом із Радою міністрів є співзаконодавцем у питаннях внутрішніх справ. Очікуйте, що переговори триватимуть протягом року, а угода потенційно буде готова напередодні виборів до Європейського парламенту в червні 2024 року, де це, швидше за все, стане гострою проблемою.
Дивлячись вперед
14 червня країни ЄС можуть остаточно узгодити наступний пакет санкцій проти Росії. Багато хто думав, що представлену на початку травня пропозицію швидко погодять, але затвердження затримали, зокрема Німеччина. Вона розмивала пропозицію, яка може змусити ЄС переслідувати треті країни та компанії, які обходять санкції.
Угорщина та Греція також були обурені, що деякі компанії, пов’язані з Афінами та Будапештом, Україна внесла у «список ганьби», як такі, що ведуть бізнес з Москвою, і заявили, що Київ повинен щось зробити з цим до нового пакету санкцій.
У Туреччині завершилися президентські та парламентські вибори. Це означає, що дипломатичні зусилля між Стокгольмом і Анкарою відновляться цього тижня, аби знайти спосіб зняти турецьке вето на вступ Швеції до НАТО.
Вищі державні службовці двох країн зустрінуться в Туреччині на початку цього тижня перед тим, як міністри оборони двох держав знову обговорять це питання на зустрічі міністрів оборони НАТО в Брюсселі 15-16 червня. Мета альянсу все ще полягає в тому, щоб Швеція могла стати 32-м членом НАТО до саміту у Вільнюсі. Тож час для турецького (та угорського) парламентів стікає час, аби подолати свої заперечення та проголосувати за ратифікацію членства Швеції.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
