(Рубрика «Точка зору»)
Послу Росії в Узбекистані Олегу Мальгінову довелося виправдовуватися у МЗС цієї країни за слова колишнього депутата російської Державної думи та співголови партії «Справедлива Росія – За правду» Захара Прилєпіна, який висловився щодо можливої анексії Узбекистану. Із відповідною заявою виступили і в російському Міністерстві закордонних справ РФ – «висловлювання Прилєпіна не мають нічого спільного з офіційною позицією російського керівництва».
Однак Прилєпін – не якась там маргінальна фігура, що виступає із критикою Кремля. Навпаки, цей письменник-шовініст виступає із палкою підтримкою агресивних дій російського керівництва в Україні і є одним із символів «правильної» російської культури путінських часів. Так що вважати, що Прилєпін виступає з якимись «маргінальними» заявами, які не віддзеркалюють настроїв у владі Росії – велика помилка.
Так колись ставилися до скандальних висловлювань іншого одіозного російського політика – Володимира Жириновського. А тепер, коли згадуєш ці висловлювання, усвідомлюєш: Жириновській не передбачав майбутнє, а просто був добре поінформований про настрої російських можновладців. І намагався першим сказати те, про що інші гості кремлівських кулуарів воліли до певного часу не згадувати.
Ставлення російської еліти до колишніх радянських республік як до «недодержав», суверенітет яких може бути поставлений під сумнів, нікуди не поділося
Звісно, я не буду стверджувати, що зараз, у розпал російсько-української війни, в Росії готуються до агресії в Центральній Азії. До того ж, для того, щоб «анексувати» Узбекистан, потрібно для початку встановити свій повний вплив у сусідньому Казахстані, бо в Росії та Узбекистану спільних кордонів немає.
Хоча, якщо згадати січень 2022 року, коли російські війська зʼявилися у Казахстані під егідою ОДКБ, може виникнути питання: чи не побажає Путін у певний момент їхнього повернення?
Політики РФ ніяк не могли сприйняти крах СРСР
Важливим залишається інше: ставлення російської еліти до колишніх радянських республік як до «недодержав», суверенітет яких може бути поставлений під сумнів у перший-ліпший момент, нікуди не поділося.
Навіть у 90-і роки російські політики ніяк не могли сприйняти крах Радянського Союзу як остаточний і сподівалися, що створена на тлі цього краху Співдружність незалежних держав (СНД) стане платформою для створення нової союзної держави.
Напад Росії на Україну не варто розглядати як ексцес, повʼязаний із Майданом, страхом перед НАТО або навіть вірою Путіна в «один народ»
Ну а Володимир Путін назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття».
Якщо про цю позицію російського лідера знаємо ми з вами, так чому б про це не згадати Захару Прилєпіну? Він точно знає, що його скандальні висловлювання про Узбекистан сподобаються в Кремлі. Сподобаються, тому що дозволять ненавʼязливо нагадати сусідам по колишньому Радянському Союзу – ми як не вважали вас «справжніми» державами, так і не вважаємо.
Тому напад Росії на Україну не варто розглядати як ексцес, повʼязаний із Майданом, страхом перед НАТО або навіть вірою Путіна в «один народ». Ні, це не ексцес, а частина якщо не плану, так політичної мрії – мрії про відновлення імперії з минулого.
І так, Узбекистан був такою самою частиною цієї імперії, як і Україна. Тому чому ж потрібно дивуватися тому, що ті, хто робить спробу «анексії» українських земель, одночасно можуть мріяти і про анексію Узбекистану.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум