З наближенням зимового сезону Україна стикається з енергетичною кризою на багатьох фронтах, яка може призвести до політичної нестабільності та поглиблення залежності країни від Росії.
1 листопада українські чиновники оголосили, що Росія припинила експорт енергетичного вугілля, оскільки запаси були в п’ять разів нижчими за очікувані урядом обсяги в цю пору року. Ця новина була затьмарена повідомленнями «Оператора ГТС України» про те, що «Газпром» скоротив транзит природного газу трохи більше ніж до половини законтрактованої потужності на 2021 рік.
Ці окремі новини енергетичного сектору, по суті, є двома сторонами однієї медалі в грі з високими ставками з темними розгалуженнями, яку Росія проводить у рамках зусиль Кремля повернути Україну в орбіту свого впливу.
Зниження транзиту газу «Газпромом» через Україну з початку року широко обговорюється. Багато аналітиків переконані, що Росія має намір припинити поставки через Україну набагато раніше, ніж закінчиться чинний транзитний контракт у 2024 році, і перенаправити газ на «Північний потік-2», щойно новий газопровід стане комерційно експлуатаційним.
Такі транзитні тактики можуть ізолювати Україну від імпорту газу з сусідніх європейських ринків і зрештою змусити Київ дотримуватись політичних вимог, зробивши країну безпосередньо залежною від російських енергоносіїв.
Набагато менше відомо про те, що Росія використовує експорт вугілля та сполучені електромережі, щоб послабити економіку України та позбавити її європейських ринків. Незважаючи на швидке зростання відновлюваних електростанцій впродовж останніх років, Україна залишається значно залежною від вугілля для виробництва електроенергії. Вугільна потужність становить 22 ГВт, або майже 40% від загальної встановленої потужності, але не вся вона використовується. Незважаючи на це, теплогенерація має вирішальне значення, оскільки гарантує негайний доступ і гнучкість за порівняно меншу вартість.
Однак, з політичної точки зору, вугілля було чутливим питанням з кількох аспектів. Висока залежність України від теплової генерації означає, що вона також потребує імпорту на додаток до місцевого виробництва. У 2018 році, наприклад, цей імпорт становив 21 мільйон тонн, 70% з чого було отримано з Росії.
З іншого боку, ще кілька років тому майже половина вугільних потужностей України працювала на антрациті. Однак ці запаси – тепер на окупованих Росією територіях Донбасу на сході України або в самій Росії.
Протягом останніх років імпорт вугілля в Україну пов’язували зі звинуваченнями в корупційних діях, враховуючи контрабанду з окупованої Росією східної України через Білорусь, або вказували на причетність українських юридичних осіб та посадових осіб, зокрема політика Віктора Медведчука, який наразі перебуває під санкціями і якому пред’явлені звинувачення у фінансуванні контрольованих Росією сил на сході України через енергетичні угоди з окупованими територіями.
Відчуваючи ризик, пов’язаний із залежністю від імпорту вугілля, український уряд минулого року запровадив значне мито на російський імпорт енергетичного вугілля марки G, що фактично зупинило імпорт.
Багато електростанцій, які працювали на антрациті, були модернізовані для роботи на енергетичному вугіллі марки G, яке також можна було видобувати в Україні. Однак залишилося ще кілька незмінених установок, які становлять приблизно 10% загальної встановленої потужності.
За умов середнього попиту Україна може не мати проблем із забезпеченням споживання на інших теплових станціях чи атомній генерації. Однак ця зима може стати справжнім випробуванням для уряду та для української економіки.
Запаси класу G були значно вичерпані після того, як вугілля використовувалося для виробництва електроенергії для подальшого продажу на європейські ринки преміум-класу протягом усього літа, або тому, що станції повинні були компенсувати атомні блоки, які неодноразово виходили з ладу, будучи дуже старими.
У разі зростання попиту взимку Україні може знадобитися більше поставок, у тому числі антрациту, який Росія припинила продавати з 1 листопада, заявляючи про високий внутрішній попит. Це поставило б уряд у скрутне становище, оскільки йому довелося б вести прямі переговори з призначеною Кремлем адміністрацією на окупованій Росією частині східної України, таким чином поступаючись ключовою вимогою Росії, якій Україна чинить опір з 2014 року.
Ставки Росії можуть бути навіть вищими, ніж просто змусити український уряд вступити в офіційні переговори з так званими сепаратистами. Будь-який потенційний дефіцит постачання електроенергії, спричинений спустошеними запасами вугілля та несправними генераторами, може призвести до відключення електроенергії в той час, коли також існує значний ризик того, що Україна може бути позбавлена доступу до природного газу, який переважно використовується для опалення.
Такий ризик, швидше за все, виникне у випадку похолодання, можливо, до кінця зими, коли запаси газу, що зберігаються, зазвичай вичерпуються. Це може залишити населення без опалення та електроенергії, що потенційно може спричинити політичні заворушення.
Цей сценарій також може збігатися з геополітично чутливим тестуванням енергетичної інфраструктури, яке заплановане на кінець зими, коли очікується, що український оператор системи передачі електроенергії «Укренерго» від’єднається від інших мереж, до яких він під’єднаний, і працюватиме в повній ізоляції.
Запланована перевірка є частиною підготовки, яку здійснюють Україна та сусідня Молдова до від’єднання від російських та білоруських мереж та спільної синхронізації з європейською інфраструктурою у 2023 році. Синхронізація дозволить обом ринкам імпортувати чи експортувати електроенергію в європейські країни та з них, а також у Молдову. У цьому випадку зменшити свою повну залежність від електроенергії, що виробляється в Придністров’ї, невизнаній сепаратистській державі в межах міжнародно визнаних кордонів Молдови, що контролюється Росією від початку 1990-х років.
Якщо Україна зіткнеться з дефіцитом поставок, їй, можливо, доведеться звернутися за імпортом електроенергії до сусідніх Росії чи Білорусі, а це означає, що вона може не пройти тест ізоляції. Це не є малоймовірним сценарієм, якщо врахувати, що 2 листопада «Укренерго» було змушене звернутися до Білорусі по екстрену допомогу через підвищення «аварійності» на ТЕС.
Підвищення важливості поставок вугілля в Україну в той час, як світові лідери виношують грандіозні плани щодо поступової відмови від палива та розбудови зеленої економіки, може здатися дивним. Проте залежність України від вугілля, як і її політична вразливість перед російською агресією, залишається спадщиною радянської епохи, яку країна не може реально подолати сама.
Підтримка України та сусідньої Молдови в інтеграції до європейських енергетичних ринків означала б не лише допомогу їм дистанціюватися від російського геополітичного тиску, а й сприяти диверсифікації вугілля та переходу до більш зеленої економіки.
Аура Сабадус – журналістка, яка пише на енергетичні теми і спеціалізується на Східній Європі, Туреччині та Україні в Незалежній сировинній дослідній службі (ICIS).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США
