Ймовірні напади на територію Придністров’я спричинили втечу частини людей з самовідокремленого регіону Молдови. Крім того, зріс острах поширення війни Путіна за межі України.
Київ звинуватив Москву в організації атак, зокрема вибухів, що пошкодили дві радіомовні вежі та будівлю з офісами сепаратистів у Тирасполі, невизнаній столиці Придністров’я. Цей регіон відколовся від Молдови на початку 1990-х років після короткотривалої війни.
Реакція Молдови була більш обережною. Після зустрічі зі своїми урядовцями з питань безпеки 26 квітня очільниця Молдови Мая Санду, яка, на відміну від попереднього президента-союзника Росії виступає за міцніші зв’язки із Заходом, звинуватила «провоєнні фракції» у спробах ескалації напруженості в Придністров’ї.
Люди, налякані нападами, машинами тікали з Придністров’я до інших частин Молдови. Цим атакам передувало нещодавнє рішення російського війська побрязкати зброєю.
Окрім власної бойової сили, близько 2000 російських військових базувалися в Придністров’ї, щоб охороняти найбільший склад зброї Європи в селі Кобасна, яке на 2 кілометри віддалене від кордону з Україною.
Генерал російської армії Рустам Міннекаєв 22 квітня заявив, що Москва має намір захопити південь України, зокрема портове місто Одеса, що надасть їй «ще один вихід до Придністров’я».
Президент України Володимир Зеленський заявив, що коментар Міннекаєва є сигналом того, що вторгнення Росії – це лише «початок» і що «вони хочуть захопити інші країни».
На думку Стефана Вольфа, професора міжнародної безпеки британського Бірмінгемського університету, попри невдачі російських військових в Україні, президент Росії Володимир Путін може піти на захоплення територій інших країн.
«Путін мріє про сценарій, за яким він захоплює всю південну Україну, визнає Придністров’я, а потім розбурхує проблеми в решті Молдови, зокрема в Гагаузії», – прокоментував він в листуванні з Радіо Свобода ситуацію в Придністров’ї, посилаючись на автономний район Молдови, населений переважно тюркомовними православними християнами.
Дехто стверджує, що Міннекаєв просто висвітлював нове мислення у вищих ешелонах російських військових.
«Російські військові вважають, що обмеження початкових цілей війни є серйозною помилкою. Тепер вони стверджують, що Росія воює не з Україною, а з НАТО», – написали Андрій Солдатов та Ірина Бороган у статті для американського Центру аналізу європейської політики.
«Тому старші офіцери дійшли висновку, що західний альянс веде боротьбу з усіх сил (шляхом постачання все більш досконалої зброї), натомість дії їхніх сил обмежені умовами мирного часу і є перешкодою для повітряних ударів по деяких ключових галузях інфраструктури України. Словом, військові зараз вимагають всеохопної війни, включно з мобілізацією», – написали вони.
Ознакою можливої зміни стратегії може бути те, що Росія 26 квітня спрямувала ракетний удар на основний міст, що сполучає українську частину Бессарабії з рештою Одеської області. Однак, незважаючи на цю атаку, військові експерти сумніваються в спроможності Росії провести новий наступ у регіоні.
«Я не вважаю цю перспективу неможливою й далекою», – сказав Майкл Кофман, який очолює програму вивчення Росії в CNA, неприбутковій дослідницькій та аналітичній організації, розташованій в Арлінгтоні, штат Вірджинія.
«Загалом я думаю, що боєздатність російських військових різко знизилась через високий рівень втрат і обмежений доступ до війська. Вони назбирали залишки постійних сил для підкріплення. Однак це не може компенсувати втрати», – написав 20 квітня у твітері Кофман.
Спалена російська техніка і тіла на вулицях: звільнене село Нова Басань на Чернігівщині (фоторепортаж)
З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого Росія лише двічі надала офіційні дані про свої втрати, які були значно нижчими від оцінки Заходу та України.
Міністерство оборони Росії 2 березня повідомило про 498 загиблих, а 25 березня – про 1351 загиблого військовослужбовця. Український Генштаб станом на 28 квітня оцінив кількість загиблих російських військових у 22 тисячі 800 осіб.
За словами інших аналітиків, Росія зазнала настільки масштабних втрат своєї військової техніки протягом двох місяців боїв в Україні, що минуть «роки», перш ніж Росія буде готова до нової війни.
«Справді, Москва не має для цього військових можливостей. Вони вже й так докладають багато сил, щоб досягти успіхів на Донбасі, – сказав Вольф. – Також невідомо, чи вдасться їм утримувати щойно окуповані території, бо наразі їхній «план» передбачає окупацію приблизно однієї третини території України. Навіть довірені особи та окупаційні війська не врятували б їх від тривалого опору місцевих, які б заручилися підтримкою решти України та НАТО».
Конрад Музика, польський аналітик з питань оборони, також сумнівається, що Росія найближчим часом розширить свій наступ. «Зараз Росія зосереджена на Донбасі та північному сході Херсону», – сказав Музика Радіо Свобода, маючи на увазі підконтрольні російським гібридним силам регіони на південному сході України та райони на північ від Криму.
На думку Музики та інших військових аналітиків, наразі вирішальною для зупинки будь-якого просування Росії на схід уздовж узбережжя Чорного моря є здатність України відбивати атаки Росії в південному портовому місті Миколаїв.
«Всі говорять про оборону Києва, але оборона Миколаєва була й залишається настільки ж важливою», –— пояснив Музика, посилаючись на відступ Росії на початку квітня з районів навколо української столиці, що спонукало Кремль, принаймні публічно, зменшити свої військові цілі.
Діоніс Ценуза, запрошений співробітник Центру досліджень Східної Європи у Вільнюсі, під час інтерв’ю для Радіо Свобода висловив думку, що якби Москва все ж вирішила здійснити напад на Придністров’я, вона все одно б не отримала великої підтримки з боку розміщених там погано оснащених військ.
«У Придністров’ї перебуває до 2 тисяч солдатів оперативного угруповання російських військ. Навіщо б за таких умов Росія відкривала новий фронт?» – сказав Ценуза про 1500 російських військових, які, як стверджується, охороняють величезний склад боєприпасів у селі Кобасна, та про 500 солдатів, які, за запевненнями Москви, є «миротворцями». Кишинів вже давно вимагав виходу цих військових.
Сепаратистське Придністров’я також має власні збройні сили, чисельність яких становить від 4 000 до 7 500 осіб, хоча про їхні бойові спроможності та обладнання відомо мало.
Хоча перспектива повномасштабного нападу на Придністров’я наразі є незначною, Москва може спробувати дестабілізувати Молдову.
Разом з обранням Санду президенткою Молдови у грудні 2020 року Кремль втратив ключового союзника. Партії західного спрямування також мали успіх на парламентських виборах у липні 2021 року, що ще більше підривало впливи Кремля в країні.
Вольф переконаний, що саме через це Кремль організував останній інцидент в Придністров’ї.
«Я все ще думаю, що це, найімовірніше, надходить безпосередньо з Москви, але могло бути виконано деякими місцевими оперативниками, проплаченими Кремлем. Те, що я чув від місцевих джерел, так це нажаханість Тирасполя і Кишинева тим, що їх тягнуть за собою у війну в Україні, тож вони намагаються уникнути будь-якої дестабілізації», – сказав Вольф.
«Російські служби безпеки зараз, напевно, обговорюють, «чи не дестабілізувати б нам Молдову, щоб «зв’язати» українські сили на південному кордоні, протидіяти зростаючим проєвропейським настроям у країні та показати Заходу, що підтримка України створює ризик серйозніших наслідків, у тому числі й для Балкан», – стверджували Джек Вотлінг і Нік Рейнольдс у своїй нещодавній статті «Операція Z: Смертельні муки імперського марення», опублікованій британським Королівським інститутом об’єднаних служб.
Президентка Молдови Санду 7 квітня оголосила про заборону демонстрації «георгіївської стрічки» – чорно-помаранчевого символу, який в Україні здавна асоціюють з російською агресією, – а заразом і широковживаний російський військовий символ – літеру «Z».
Після запровадження заборони, за словами Вотлінга і Рейнольдса, до української розвідки почали надходити повідомлення про те, що Федеральна служба безпеки Росії обговорює організацію протестного руху в Молдові.
За словами політолога Крістіана Власа, такий підрив є найбільш вірогідним сценарієм для Молдови. «Попри те, шо проросійські соціалісти заявили, що проведуть мітинг 9 травня в честь «Дня перемоги» без «георгіївської стрічки» чи будь-яких натяків на неї, слід очікувати провокацій у Гагаузії і, можливо, на півночі міста Бельці», – сказав він, згадавши про друге за величиною місто Молдови, яке відзначається високою прихильністю до Росії.
Зростання цін на російський газ сильно обурює громадян Молдови, оскільки вона є найбіднішою країною Європи. Тому, на думку Власа, ситуація зараз є особливо нестабільною.
«Такий протестний рух не потребує великого поштовху, оскільки багато людей вже достатньо занепокоїлись через високу інфляцію та зростання цін на споживчі продукти».
Придністров’я – сепаратистський регіон Молдови, який фактично не підконтрольний Кишиневу з 1992 року. Росія вже понад 20 років тримає в Придністров’ї близько 1700 військових.
На початку березня фактична влада Придністров’я закликала Молдову визнати їхню «незалежність» і підписати міждержавний договір на тлі подання молдавським керівництвом заявки на вступ до Євросоюзу.
