Триває російсько-українська війна, яку, на відміну від воєн минулого, не зобразити самими лише прапорцями на мапі чи схемами руху військ. Натомість ця війна передбачає також інформаційні, економічні, цифрові та інфраструктурні елементи, які не менш важливі, ніж перемога чи поразка на полі бою.
Одним із найважливіших фронтів давно є газовий. Нещодавно Росія також відкрила електроенергетичний фронт. Зазвичай Україна експортує більше електроенергії, ніж імпортує, проте наразі ситуація складна. Потрібен імпорт вугілля та електроенергії. Кремль заборонив експорт не лише своєї електроенергії, а й білоруської, адже її виробляють, спалюючи російські ресурси. Заблоковані навіть поставки казахського вугілля, що потрапляє в Україну російською залізницею.
У 2002 році тодішній генеральний директор російської державної енергетичної компанії «ЄЕС» (РАО «ЄЕС Росії») Анатолій Чубайс показав мені диспетчерський центр «ЄЕС». Я був приголомшений. На величезній стіні висіла мапа, на якій був зображений весь колишній Радянський Союз. Вона демонструвала те, як електроенергія надходить від електростанцій до споживачів. Московський диспетчер міг вимкнути будь-яку електростанцію, зокрема, в Україні.
Змін за цей час було замало. Європа, крім островів (Великобританії, Ірландії та Кіпру), розділена на чотири різні електромережі: континентальну, пострадянську, скандинавську та балтійську. Скандинавська та балтійська мережі поступово уніфікуються. Але Україна, Молдова та інші колишні радянські республіки все ще належать до електромережі, яку контролює Москва.
Вони повинні вийти з російської електричної зони задля власної безпеки. Диспетчери у Москві більше не контролюють роботу українських електростанцій, але українська мережа все ще фактично з’єднана з Росією та Білоруссю. Якщо Україна потребує імпорту, то лише Росія чи Білорусь можуть поставити струм.
Україні потрібно перейти з пострадянської мережі до континентальної європейської. Тому їй необхідно синхронізувати свою електромережу з Європейським союзом.
Шляхи Господні несповідимі. У цьому ЄС нагадує Бога. Україна приєдналася до Європейського енергетичного співтовариства (ЄЕС) аж у 2011 році, ще до підписання угоди про асоціацію з ЄС. Завданням ЄЕС є імплементація Третього європейського енергетичного пакету. Згідно з ним, вироблення та транспортування енергетики має бути розділене. Цим мають займатися різні компанії, які у своїй діяльності керуються ринковими принципами.
У 2008 році ЄС створив Європейську мережу операторів системи передачі електроенергії (ENTSO-E). До неї входять 42 оператори електромереж з 35 європейських країн. Це всі 27 членів ЄС, усі колишні югославські республіки та Туреччина. Україна та Молдова досі не приєдналися.
Синхронізація української електромережі з європейською мала б багато позитивних ефектів, і це не лише більша незалежність від РФ.
Україна змогла би вільно торгувати з Європою електроенергією. Сьогодні на це здатен лише невеличкий район на заході України – Бурштинський енергоострів, який контролює ДТЕК. Як правило, Україна більше продає, ніж купує струму. Проте якщо в майбутньому в Україні буде дефіцит електроенергії, то Росія більше не зможе шантажувати країну. Натомість Україна змогла б просто імпортувати струм з величезного континентального ринку.
Після Революції гідності Україна здійснила суттєві енергетичні реформи, проте цей процес був хаотичним. Часто влада однією рукою запроваджувала реформи, а іншою – несподівано обмежувала ціни, створювала нові державні субсидії чи втручалася в ринок у інші способи. Якщо Україна повністю інтегрується в європейський ринок електроенергії, то уряд не зможе так викидати таких коників.
Ще одним наслідком було б вкрай необхідне вирівнювання тарифів на електроенергію. Найбільше вигоди від цього отримають державні виробники «Енергоатом» та «Укргідроенерго», адже їх занижені тарифи піднімуть. Доведеться покласти край довільному регулюванню споживчих тарифів. Законно вплинути на «зелені тарифи» складно, проте оподаткування для нових виробників відновлюваної енергії можна буде пом’якшити. Інтеграція унеможливить несподіване обмеження цін на власний розсуд. Владі доведеться розробити механізм покладання спеціальних обов’язків (ПСО).
Європейська інтеграція призведе до зміцнення незалежності та чесності Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Зараз вона не в силах протистояти несподіваним побажанням Офісу президента чи парламенту. У 2020 році уряд вперше знизив «зелений тариф». А згодом перестав виплачувати і його. Наразі заборгованість українського державного оператора мережі «Укренерго» перед виробниками відновлюваної енергії становить майже 1 млрд доларів. У результаті – більшість прямих іноземних інвестицій в Україну зупинилася. Вступ України до ENTSO-E гарантуватиме чесні ринкові правила. Іноземні інвестори наважаться повернутися у таке середовище.
Три балтійські країни роками обговорювали свій відхід від радянської електромережі, проте здійснили це лише частково. Вони уклали угоду з ЄС у 2018 році, згідно з якою перехідний період триватиме до 2025 року. Умови, на яких вони синхронізувалися з ЄС, дуже відмінні від українських. Їм необхідно було прокласти дві лінії електропередач. Одна мала прямувати до Польщі, інша – до Швеції. Кожна лінія коштує 1,6 млрд євро. Країни Балтії звернулися за фінансуванням до ЄС. Іншою проблемою були розбіжності між балтійськими країнами.
Україна матиме менше логістичного клопоту. Не потрібні якісь конкретні лінії електропередач чи великі інвестиції в інфраструктуру. Достатньо довгоочікуваної модернізації внутрішньої електромережі. Україні варто звернутися за фінансування до ЄС, Європейського інвестиційного банку, Європейського банку реконструкції та розвитку та Світового банку.
Це буде природньо, якщо Україна вступить в ENTSO-E одночасно з Молдовою, в якій до влади прийшли реформісти. Україна в 10 разів більша за Молдову, тож особливих складнощів не буде.
Країнам варто вступити до ENTSO-E вже у 2023 році. Вони мають взяти зобов’язання щодо проведення необхідних реформ у сфері електроенергетики та регулювання, а ЄС надасть їм частину необхідних коштів.
Інтеграцію електромереж варто вважати геополітичним пріоритетом для України, Молдови та Європейського союзу. Це можливо і це необхідно зробити зараз. Поведінка Росії вказує на те, що Кремль готовий використовувати енергоносії в гібридній війні проти України. Настав час позбавити його цієї зброї.
Андерс Ослунд – експерт американського неурядового аналітичного центру «Атлантична рада» (Atlantic Council)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США
