За даними представника України в ОБСЄ, до Росії вивезли 19 тисяч 546 українських дітей. Повернути вдалося лише 1227 неповнолітніх. За інформацією Миколи Кулеби, засновника організації Save Ukraine, яка займається поверненням дітей до України, починаючи з окупації Криму в 2014 році, Україна втратила половину дитячого населення на окупованих територіях.
Телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю Голосу Америки, занотував кілька історій українських підлітків.
«Вони там роблять живий щит із дітей». Історія Артура з Херсонщини
Артур – підліток із Херсонської області. У березні 2022 року до його міста увійшли російські військові. Потім його родина рятувалась від потопу через руйнування дамби Каховської ГЕС, а матір Артура викрали російські спецслужби.
На світанку 6 червня 2023 року стало відомо про часткове руйнування греблі Каховської ГЕС. Українська влада звинуватила у підриві греблі російські окупаційні сили, які захопили, замінували і контролювали гідроелектростанцію від 24 лютого 2022 року. Російська окупаційна адміністрація натомість стверджувала, що це ЗСУ вночі обстріляли і пошкодили греблю Каховської ГЕС. Численні експерти заявляли, що руйнування греблі відбулося, найімовірніше, через закладення великої кількості вибухівки на ГЕС, яку контролювали війська РФ.
«Рано-вранці почали довбати в нашу хвіртку. Побачив камуфляжну кепку і обриси не обличчя, а балаклави. Відразу зрозумів що до чого, дихання відразу ж перехопило. Бо просто так не приходять до людей. Відразу пішов будити батьків, тато вийшов до них, відчинив хвіртку. Я бачу, що там не якісь звичайні вояки, а саме в цивільному одязі ФСБшники. Представилися «військовою поліцією», – згадує Артур.
Російські силовики сказали, що прийшли, щоб перевірити документи. Насамперед відібрали та перевірили телефони.
«Одразу документи швиденько подивилися всі, потім вивели маму на розмову на ганок, почали ставити запитання якісь: не знаєте ви такого-то і такого-то. Потім повернулися в будинок і кажуть, що ваша мама поїде з нами на один день «для розмови». Обнявся з мамою, і коли її виводили з двору, то відчуття було, що бачу її востаннє, бо зазвичай люди після такого не поверталися», – розповідає хлопець.
Передчуття не підвело Артура: з того часу він не бачив маму, точно не знає, де вона, припускає, що її утримують у Криму. У прокуратурі та Слідчому комітеті РФ шукати жінку відмовилися та повідомили, що вона взагалі на волі.
Артур у це не вірить і продовжує пошуки. Каже, що знає вже кілька таких самих історій викрадення жінок.
Його власну історію порятунку не можна розповідати з міркувань безпеки. Каже, що в окупації йому спеціально не давали документи, навіть російські, щоби не втік.
«У тата був, а мені не видавали, тому що вони там, грубо кажучи, роблять живий щит із дітей», – пояснює Артур.
Він виїхав з окупації завдяки волонтерам із Save Ukraine.
«Коли я потрапив додому, то підійшов до військового. Перше моє запитання було: «Я вже в безпеці чи ні?», тому що я все одно думав, що можуть бути якісь нюанси, що ще не [перебуваю] на території [України]. Потім уже зрозумів: ні, все, я вже в безпеці», – згадує підліток.
Зараз Артур навчається у 10-му класі, будує плани, хоче пов’язати своє майбутнє з IT-сферою та кібербезпекою. Багатьом його одноліткам у російській окупації це недоступно.
«Ми повертаємо дітей з Росії, з окупованих територій, у тому числі з інтернатів, російських сімей, прийомних сімей. І це діти з військових академій, які мають батьків, – відправили готувати з них російських військових. Серед них є діти, багато з яких отримали повістку в [російську] армію. Були навіть заарештовані, їх насильно у 17 років уже втягнули у окопи. У нас є діти, які копали окопи. У нас є діти, які вже одягли військову форму та були в окопах зі зброєю», – розповідає засновник організації Save Ukraine, колишній уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба.
«Ми прокидалися під гімн Росії. Дивилися новини з Росії та російські фільми». Історія Владислава Руденка
Також українських дітей, яких вивозять на окуповані Росією території, відправляють до таборів із «патріотичним вихованням».
Саме туди потрапив херсонець Владислав Руденко.
«О дев’ятій ранку 7 жовтня 2022-го [пролунав] гуркіт у двері. Я сам вдома, сонний, відчиняю, а там стоять троє військових з пістолетом у руках, заходять до мене в квартиру і кажуть, що я повинен зібрати речі – у мене є 30 хвилин – і їхати з ними. Я в ступорі, розгубився, не знав, що робити. У мене не було телефону, я не подумав залишити мамі записку. Зібрав деякі речі, і ми поїхали у невідомому мені напрямку», – згадує він.
16-річного хлопця з багатодітної родини буквально викрали російські військові та разом із сотнями інших курсантів херсонського Морського коледжу відправили до анексованого Криму. Влад потрапив до оздоровчого табору «Дружба» в Євпаторії.
«По-перше, нам сказали дістати все українське, щоб не було зовсім нічого українського, бо будуть проблеми. У мене на той час був маленький прапорець, але я його не віддав», – розповідає Владислав.
Тільки через місяць після викрадення він зумів роздобути телефон, зателефонувати матері та розповісти про себе. На той момент ЗСУ звільнили Херсон. Але Влад залишався у таборі у Криму, під контролем РФ.
«По-перше, ми прокидалися під гімн Росії. По-друге, ми піднімали російський прапор. Потім у нас була зарядка. Після сніданку у нас виховна година: що сталося за цей вечір у Росії, новини Росії. І потім ми йшли в кінотеатр і там дивилися російські фільми, – розповідає Влад про систему «перевиховання» в Криму. – Я пішов, зняв російський прапор і повісив свою спідню білизну. Після чого мене шукали три дні. У нас був начальник безпеки Астахов, він прийшов до мене і сказав: «Збирай речі, відправимо тебе в ізолятор».
За словами Влада, він потрапив у справжній карцер площею два на три метри з туалетом та заґратованим вікном. Коли він влаштував протест, його возили на обстеження до лікарні, казали, що небезпечний для суспільства та погрожували відправити до психлікарні. Зрештою перевели в інший табір, у Лучистому, неподалік від Алушти.
«Це технологія, яку використовує РФ для того, щоб після завоювання нових територій швидко асимілювати населення, зробити [його] слухняним режиму. Тому Крим, особливо для дітей з нових окупованих територій, був місцем рекреації, такої «перепрошивки», де багато таборів. Дехто розповідав, що їх навіть завозили до таборів, які вже не працювали довго. Зі щурами, тарганами, без їжі, але головне було заселити та починати «перевиховання», – каже Микола Кулеба.
Після Криму Влада відправили до окупованої частини Херсонської області.
«Там був третій курс, а ми були першими. І вони під тиском, зрозуміло, когось вербували. Це дуже велика проросійська машина. Тяжко було. У мене було таке, що коли мама вже була на під’їзді до Лазурного, я хотів сказати їй, що не треба їхати – все, я вже залишаюся», – згадує Владислав Руденко.
Загалом таке «оздоровлення» Влада у санаторіях анексованого Криму та окупованої Херсонської області тривало 9 місяців, поки його мамі не вдалося забрати сина з Лазурного, а потім за допомогою організації Save Ukraine вивезти на підконтрольну Україні територію. Тут Влад може займатися боксом, яким захоплюється з 12 років, та навчатися. Планує закінчити коледж фізпідготовки та навчати дітей боксу.
«Без повернення викрадених Росією українських дітей неможливо вважати, що війна дійсно завершилась»
Українська влада звинувачує Москву в організації систематичної депортації дітей з України до контрольованих Росією районів країни або на територію Росії та Білорусі.
«Цей злочин має бути ретельно розслідуваний, а винні притягнуті до відповідальності», – заявив міністр закордонних справ Андрій Сибіга в рамках запуску кампанії «Діти не підлягають обговоренню» (#ChildrenAreNonNegotiable).
Білоруська служба Радіо Свобода та проєкт розслідувань Української служби Радіо Свобода «Схеми» з’ясували, що табори використовувалися для навчання молодих українців ідеям, які просувають як Москва, так і Мінськ.
У листопаді 2023 року Лабораторія гуманітарних досліджень Єльської школи громадської охорони здоров’я опублікувала інформацію про те, що поїздки українських школярів до Білорусі координувалися Білоруссю та Росією. У дослідженні мовиться, що цей процес включає «перевиховання», яке визначається як «просування культурних, історичних, соціальних і патріотичних послань або ідей, які служать політичним інтересам» обох режимів.
Згідно зі звітом, військова підготовка, у тому числі силами внутрішніх військ МВС, проводилася «щонайменше із шістьма групами дітей», пише Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода.
За даними Лабораторії гуманітарних досліджень Єльської школи, понад 8400 дітей з України були систематично переміщені щонайменше до 57 установ: 13 установ у Білорусі та 43 установи в Росії та на окупованій Росією території.
«Ми нагадуємо світу, що без повернення викрадених Росією українських дітей неможливо вважати, що війна дійсно завершилась», –йдеться у заяві, опублікованій Офісом президента України.
Вашингтон підтримав Київ у питанні репатріації дітей, заявивши, що він, як і раніше, відданий підтримці обміну військовополоненими, звільнення цивільних затриманих та повернення насильно переміщених українських дітей.
Однак українські чиновники стурбовані тим, що нещодавні заходи щодо скорочення бюджету з боку адміністрації Трампа можуть суттєво ускладнити розслідування того, куди були переміщені діти, та зусилля щодо їх повернення, зазначає РВЄ/РС.
Тим часом аналітикиня Інституту вивчення війни Кароліна Герд попередила, що українських підлітків, які змушені прийняти російське громадянство, можуть призвати до російської армії – воювати проти власного народу, що є порушенням міжнародного права.
«Переговори без урахування інтересів депортованих дітей дадуть Росії можливість продовжувати вчиняти ці злочини з повною безкарністю», – вважає експертка.
