З початком повномасштабної війни мільйони українців були змушені шукати прихистку за кордоном. За офіційними даними, лише до Німеччини виїхало понад 1,2 мільйона людей. Країна надає соціальну підтримку, організовує курси інтеграції та пропонує численні можливості для навчання і працевлаштування.
Водночас український уряд усе активніше наголошує на необхідності повернення громадян – країні критично бракує робочих рук у сферах енергетики, оборонної промисловості та відбудови. У співпраці з німецькою владою Україна планує створити спеціальні центри – «Хаби єдності», які заохочуватимуть поверненню українських біженців додому. Ті, хто працює в певних галузях, запевняє Київ, не повинні боятися призову до армії.
«Хаби єдності» для українців почнуть працювати «упродовж декількох наступних місяців», заявив міністр національної єдності України Олексій Чернишов під час брифінгу у Празі 28 січня.
За словами міністра, ці хаби планують відкрити передусім у Чехії, Польщі та Німеччині. Наразі тривають перемовини з урядами та громадами цих країн, і «незабаром буде ухвалене рішення щодо надання приміщень й організації таких хабів».
«Це не хаби повернення, – наголосив Чернишов. – Це хаби підтримки, єдності, хаби зв’язку українців із батьківщиною. Тут будуть надавати послуги, які мають підтримувати українців».
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з українцями, які знайшли тимчасовий прихисток у Німеччині, та дізнався, що вони думають про повернення до України.
«Не бачу сенсу кидати навчання в європейському виші»
Данило приїхав до Німеччини з Харківщини у березні 2022 року, коли йому було 17 років. Нині він навчається у німецькому університеті в Баварії вже на третьому семестрі. За майже три роки проживання в країні українець вже вільно володіє німецькою мовою та склав іспит рівня C1. Каже, що повертатися додому у найближчому майбутньому не планує.
«Я розумію, що тут (у Німеччині – ред.) я ніколи не стану своїм на всі сто відсотків. Це неможливо. Навіть не факт, що мої діти зможуть чи навіть просто повністю зрозуміти це суспільство і стати його частиною. Тому я завжди залишатимусь тут чужим. Але й в Україні, якщо я повернуся в рідне містечко, доведеться починати все з нуля. У мене там буквально нічого немає. Наразі тут у мене сформувалося певне коло друзів і викладачів, я вже інтегрувався у місцеве студентське середовище. Тому не бачу сенсу кидати навчання в європейському виші», – розповідає хлопець.
Я розумію, що тут я ніколи не стану своїм на всі сто відсотківДанило
За його словами, поки триває війна, сім’я не планує повертатися на Харківщину. Мати й батько опікуються молодшими братом і сестрою, які вже ходять у німецьку школу й досить швидко опановують німецьку мову.
«Мої батьки хотіли б повернутися. Вони важче адаптовуються до німецького суспільства, їм складно вчити мову. Але в мене є молодші брат і сестра, які вже ходять до німецької школи. Їм тут безпечніше, і вони почуваються більш впевнено», – пояснює хлопець.
Данило вважає, що ідея «хабів єдності» може допомогти тим, хто справді розглядає повернення. Але він переконаний, що змушувати людей – це неправильно. Він не планує повертатися одразу після закінчення війни. На його думку, для цього мають бути створені кращі умови в Україні – економічні, соціальні й освітні.
«У майбутньому, коли я зрозумію, що став хорошим спеціалістом і зможу зробити щось важливе для України, я розглядаю можливість повернення. Адже це мої люди, моя країна, моє оточення. Однак наразі це важко уявити», – каже біженець.
Можемо зіткнутися з агресією чи негативом, тому що ми пережили дуже важкий період у зовсім різних умовахДанило
За словами хлопця, одне з найбільших побоювань українців, які виїхали за кордон – це реакція тих, хто залишився в Україні. Він зазначає, що війна створила абсолютно різний досвід для цих груп, і це може стати серйозним викликом для їхнього взаєморозуміння:
«Я переживаю, що якщо я повернуся, якщо повернуться мої брат і сестра, то до нас може бути якесь інше ставлення... Можливо, з боку деяких людей. Не скажу, що з боку всіх, але в теорії ми можемо зіткнутися з агресією чи негативом, тому що ми пережили дуже важкий період у зовсім різних умовах. Хтось був у безпеці, хтось – під обстрілами, і через це нам може бути важко одразу знайти спільну мову з іншими людьми».
«Я хочу, щоб моя дитина росла в кращих умовах»
Ірина Власова – родом із Донецької області, але до війни жила в Києві. У березні 2022 року вона разом із партнером переїхала до Німеччини, рятуючись від повномасштабної війни. Незабаром після переїзду в них народилася дитина. Зараз жінка живе у містечку Бад-Штаффельштайн і варіант повернення до України розглядає лише за умови, якщо її змусять це зробити.
Якщо будуть сприятливі умови, я б хотіла залишитися в НімеччиніІрина Власова
«Якщо будуть сприятливі умови, я б хотіла залишитися в Німеччині. Можливо, це звучить не надто патріотично, але я хочу кращого майбутнього для дитини. Мій син – мулат. І я знаю, що в Україні багато расизму на побутовому рівні. Тут, у Німеччині, є антидискримінаційні закони, і вони діють. Я хочу, щоб моя дитина росла в кращих умовах», – розповідає Ірина.
Біженка раніше працювала в Україні у клієнтському сервісі. Тепер прагне перекваліфікуватися або знайти роботу у сфері торгівлі, коли закінчиться її декретна відпустка.
«Мого рівня німецької поки недостатньо, щоб працювати і консультувати клієнтів. Раніше я працювала тут покоївкою, але повертатися до цієї роботи не хочу – це дуже важка й невдячна праця. Зараз у мене рівень B1, і це вже дає більше самостійності, ніж раніше, але я планую поліпшувати мову після завершення декретної відпустки», – говорить українка.
Ірина каже, що її найбільше лякає можливість політичних змін у Німеччині. Зростання популярності ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD), яка виступає проти мігрантів, вона сприймає як серйозну загрозу.
Ми не у вигідному становищі, бо я українка, а мій партнер – з АфрикиІрина Власова
«Я вважаю, що до 2026 року, поки діє тимчасовий захист у Німеччині, вони навряд чи щось зроблять, але далі може бути все, що завгодно. Бо за них багато голосують, і так, вони можуть вплинути на наше становище. А ми не у вигідному становищі, бо я українка, а мій партнер – з Африки. Мене це лякає», – ділиться Ірина.
Раніше очільниця фракції «Альтернативи для Німеччини» у земельному парламенті Баварії Катрін Ебнер-Штайнер заявила, що Україна має «достатньо території» для своїх співгромадян, тому українські біженці мають повертатися додому негайно». Вона наголосила, що це потрібно зробити вже зараз, оскільки «Україна – велика країна, де достатньо територій для повернення». Наразі у Баварії проживає близько 200 тисяч українців.
«Як тільки стане безпечно – я повернуся»
«Я не бачу свого майбутнього у Німеччині. Мені здається, що моє життя буде перспективнішим в Україні», – розповідає Лариса Корабльова, біженка з Краматорська.
До війни жінка працювала заступницею директора у школі, але після евакуації до Німеччини зіштовхнулася з мовним бар'єром і бюрократичними вимогами, які ускладнили її професійну реалізацію.
Я не бачу свого майбутнього у НімеччиніЛариса Корабльова
Попри свій педагогічний досвід, Лариса не змогла знайти роботу за фахом через мовний бар’єр. На курсах німецької мови, організованих для біженців, вона намагалася досягти необхідного рівня B1, але складність мови та вік стали серйозними перешкодами.
«Job-центр пропонував мені навчання, але всі вакансії вимагали кращого знання мови. Нещодавно я була на співбесіді, але коли роботодавець дізнався, що в мене немає сертифікату B1, все одразу завершилося», – згадує вона.
Крім мовного бар’єра, Лариса також має проблеми зі здоров’ям. «В Україні я отримала групу інвалідності після травми. Тому фізично важка робота для мене неможлива», – додає жінка. Вона каже, що намагалася інтегруватися, але поступово зрозуміла, що Німеччина не стане для неї домівкою.
«Я вивчала мову, відвідувала курси. Але мої перспективи тут не такі яскраві, як хотілося б», – розповідає Лариса. Її рішення залишити Німеччину залежить від ситуації в Україні. Вона щодня стежить за новинами з рідного Краматорська, яке Росія постійно обстрілює ракетами.
«Як тільки стане безпечно – я повернуся. Спочатку до Краматорська, хоча не впевнена, що залишуся там. Багато місць в Україні мені дуже подобаються», – зізнається жінка.
Що відомо про «Хаби єдності»
Раніше український уряд оголосив про плани спільно з німецькими органами влади створити «Хаби єдності» (Unity Hubs) для підтримки українських біженців у Німеччині. Перший такий центр планують відкрити в Берліні, а згодом – і в інших містах. Хаби надаватимуть допомогу у пошуку роботи, житла та освітніх можливостей, сприяючи інтеграції біженців у німецьке суспільство та підтримуючи їх у разі бажання повернутися на батьківщину.
Міністр внутрішніх справ Німеччини Ненсі Фезер під час зустрічі з міністром національної єдності України Олексієм Чернишовим зазначила:
«Ми підтримуємо Україну в тісному контакті зі своїми громадянами, які перебувають у Німеччині, навіть у цей важкий час війни. Для цього незабаром у Берліні з'явиться перший «Хаб єдності». Він консультуватиме українців щодо пошуку роботи в Німеччині та добровільного повернення в Україну, коли це стане можливим. Крім того, він допомагатиме біженцям з мовними та освітніми пропозиціями».
Ці центри сприятимуть збереженню зв'язків між українцями за кордоном та їхньою батьківщиною, надаючи необхідну підтримку та ресурси.
Наразі у Німеччині проживають близько 1,2 мільйона людей із українським громадянством, з них 350 тисяч – діти та молодь. Понад 60% дорослих – жінки. Німеччина залишається лідером серед країн, які прийняли найбільшу кількість українських біженців від початку російського вторгнення.
Форум