«Мене привів сюди не патріотизм, а страх, – каже координаторка волонтерської спільноти «Празька криївка» Галина Василенко-Федис. – Страх за моїх дітей. Страх, що війна підбереться надто близько».
Волонтерити у центр приходять українські біженці, які з початком повномасштабного вторгнення прибули до чеської столиці. Вони плетуть маскувальні сітки, шиють одяг для поранених бійців, купують різну амуніцію для військових. «Празьку криївку» відвідав проєкт Радіо Свобода «Ти як?» і послухав історії тих, хто, вимушено покинувши свою країну, намагається їй допомагати.
Допомагати там, де ти є
Навколо каркасу для маскувальної сітки кілька людей зав’язує у вузлики шматки тканини.
«Наразі в нас немає замовлення на цю конкретну сітку, – каже Галина Василенко-Федис. – Але поки доплетемо, таких запитів виникне щонайменше п’ять. Сітки – це розхідний матеріал, треба завжди».
Спільнота «Празької криївки» налічує приблизно 130 людей, більшість із яких – українці, що рятувалися від війни з лютого 2022-го. Вони мають спільний чат і, коли є змога, приходять у «криївку» волонтерити. Щодня у центрі хтось є.
Перші сітки тут плели ще після початку війни у 2014-му. Українці, які давно мешкали в Празі, виходили на акції протесту проти російської агресії. Об’єднувалися ті, хто знався, знайомилися між собою нові люди. Серед них була і Галина Василенко-Федис, яка вже близько 20 років працює в Чехії.
Усе було заставлене коробками під стелю. За день відправляли по 5-6 бусів вантажів в УкраїнуГалина Василенко-Федис
Пізніше знайшли місце збору – напівпідвальне цегляне приміщення, яке орендував один українець. Після повномасштабного вторгнення чехи зносили сюди гуманітарну допомогу.
«Ніде було пройти, – пригадує Галина. – Чехи люблять активний відпочинок, тож приносили спальники, намети. У перші дні все було заставлене коробками під стелю. За день ми відправляли по 5-6 бусів вантажів в Україну».
Плести сітки приходять біженці, які прибули до Праги через війну, та українці, що живуть тут давно. Долучаються і чехи.
Один із них – Ян, пенсіонер, у минулому – реконструктор трамвайних колій. Він бере участь у різних волонтерських ініціативах на підтримку українців, бо, каже, має вільний час та хоче провести його з користю.
«Криївка» для мене – це Україна, за якою сумуюАнастасія
«Я загуглила «Прага, сітки» – і потрапила сюди, – розповідає біженка Анастасія з Києва. Вона приїхала до Чехії на початку березня 2022-го з мамою і бабусею. – Не мала намірів емігрувати і не планую залишатися назавжди. Але поки тут, то волонтерю. «Криївка» для мене – це Україна, за якою сумую».
Ірина з Києва навчається в Празі в медичному університеті. На початку повномасштабного вторгнення її факультет облаштував медпункт на головному вокзалі.
«Я навчалася на першому курсі, тому з медициною мало що могла допомогти, – пригадує студентка. – Натомість єдина говорила українською, тож перекладала. Коли ж потік біженців припинився і зникла потреба медпункту, я хотіла допомагати далі. Побачила в Instagram пост про сітки «Празької криївки», прийшла і залишилася».
Окрім як плести сітки, тут шиють кавери на військові шоломи, закуповують «Старлінки», тепловізори, біноклі та інше обладнання. Між собою збирають донати.
Один із біженців із Маріуполя переробляє викинуті телевізори на смарт-телевізори для військових. Такі прилади, каже, потрібні у штабах, аби краще роздивлятися карти та зняте з дронів відео.
Також організація відкрила швейний цех.
Одяг, який не травмує
Десятеро волонтерок із «Празької криївки» шиють адаптивний одяг для поранених бійців у шпиталях і прифронтових стабпунктах.
Усе почалося з того, що хтось із чехів приніс до центру кілька старих швейних машинок. Хтось – фліс блакитного кольору, що ніяк не годився для балаклав.
Біженці Галині Лохман сяйнула ідея, як це задіяти:
«У мене тато хворів, то знаю, як людині після операції чи поранення важко дається елементарне: одягнутися та зняти одяг. Я подумала: добре буде пошити такі речі, які не травмуватимуть додатково людину».
Волонтерки почали шити одяг на липучках: піжами, футболки, кофти, штани.
Галина за фахом – вчителька географії й трудового навчання. Знає швейну справу, тож взялася координувати процес.
«Футболки розстібаються по бокових швах і швах рукавів унизу. Потім я подумала: а якщо поранення біля шиї чи плеча? Тепер наші кофти та футболки можна розстебнути і зверху, аби мінімізувати біль при рухах. У такому одязі пораненому набагато легше робити перев’язки».
Галина Лохман розробила кілька моделей різних розмірів. До шиття взялися навіть непрофесійні швачки.
На таких лежаках можна і в танку сидіти, і в землянці чи бліндажі розстелити, щоб спати було теплішеГалина Лохман
Жодна з тканин, яка потрапляє до рук волонтерок, не пропадає без діла, кажуть у спільноті. Хтось приніс сувій пальтової тканини – перевірили, що з такого матеріалу добре виходять лежаки.
«Ми покроїли на шматки по два метри, вклали в середину синтепон, проклеїли, прошили – вийшли такі маленькі матрацики, – каже Галина. – На таких лежаках можна і в танку сидіти, і в землянці чи бліндажі розстелити, щоб спати було тепліше».
Біженки шиють балаклави, халати для госпіталів, утеплені флісові безрукавки з подовженими спинками, шкарпетки, рукавиці.
Усі замовлення їдуть на конкретні адреси. Волонтерки збирають відгуки військовослужбовців на пошиті речі: чи комфортна довжина, чи тепло, чи потрібно додати якісь деталі.
Також у центрі зшивають бинти. Як розповіли у спільноті, за Прагою є фабрика, що виготовляє еластичні бинти – вона передає відходи марлі, а волонтерки роблять нові шматки.
«Бинти йдуть нарозхват – таке завжди треба, – коментує Галина Лохман. – Відправляємо їх у госпіталі на замовлення».
Галина приїхала в Чехію як біженка у березні 2022-го з Івано-Франківської області.
«Я сподівалася, що війна закінчиться швидко – і зможу повернутися додому, – каже жінка. – Коли ж затрималася на довше, душа мучилася, що нічим не допомагаю. Знайома привела мене в «Празьку криївку» – і тепер не уявляю себе без неї. Іноді приходиш змучена: роботою, домашніми клопотами. А тут і сили прибувають, і ідеї з’являються. Робиш те, що потрібно».
Зв’язок із фронтом
«Старлінк» обов’язково треба підписати», – каже, аби не забути Галина Василенко-Федис. Вона щойно засипала цукерками й чайними пакетиками коробку з приладом.
Чому важливо підписати кожен?
«Старлінки» – розхідний матеріал. Їх легко пошкодити, легко розбити, та це основний метод зв’язку на фронтіГалина Василенко-Федис
«На війні люди гинуть. І якщо військового, за яким був закріплений прилад, не стане, то його побратим зможе зв’язатися і попросити пароль», – пояснює Галина.
Торік волонтери придбали понад сотню «старлінків» – із Чехії, твердять, замовляти й передавати дешевше.
«Старлінки» – розхідний матеріал. Їх легко пошкодити, легко розбити, та це основний метод зв’язку на фронті. Він допомагає спілкуватися з командуванням, з побратимами і – що дуже важливо – з родиною», – каже волонтерка.
Сітки, одяг, амуніція – як розповіли в «Празькій криївці» – регулярно відправляються на лінію фронту, в госпіталі й стабпункти через українських перевізників.
Галина фіксує у таблицях на телефоні: скільки донатів зібрали, скільки сіток сплели і хто ще чого потребує.
Як і всі волонтери, вона приходить сюди вечорами після основної роботи. «Празька криївка» для них – не тільки волонтерський центр, а й місце, де можна побути зі своїми. Де можна разом придумати, як використати найдрібнішу річ, що приносять їм, для допомоги Україні вистояти у війні.
«Старлінками» опікується Галина Василенко-Федис. Вона не з розмов знає, як важливо, щоб близька людина вийшла на зв’язок. На війні зник безвісти її двоюрідний брат.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум