Внаслідок чергового бліцкригу ЗСУ звільнили від російської армії практично всю Харківську область та північну частину Донецької. Війська РФ знову втекли, а українські, судячи за все, поки не планують зупинятися.
На рахунку в мінометників першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна – десятки знищених цілей під час Харківського наступу ЗСУ і лише кілька днів на відпочинок. Але і на відпочинку бійці встигають готуватися та тренуватися. Завдання у них надважливе – вогневий контроль та підтримка свого підрозділу під час штурму.
«Бувала жива сила з технікою, бували ВОПи, бувало десь висуваються ДРГ групи. Як ми називаємо – очі. Тому що найчастіше доводилося працювати з очима. Смертниками, які виходять на передній край безпосередньо поля бою, і вони викликають по суті вогонь на себе. Або промацують нас, або щоб перевірити якісь свої завдання», – розповідає військовослужбовець першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна з позивним «Грім».
«Ми виїхали, здається, трьома мінометами, командир батареї був з нами і ми дуже вдало поцілили, як нам доповіла потім аеророзвідка, по мінометному разрахунку. І вони понесли значні втрати. А на завтра була в нас така інформація, що після цих втрат, вони вислали туда БМП, який поїхав збирати їх, то ми і по них також відпрацювали. І доволі вдало. Здається підбили», – додає його побратим «Грек».
Розрахунок гранатометників також готується до наступу. Тут немає жодного кадрового військового. Але на війні вчишся всьому швидко.
«У нас зараз ще є нова тактика. Я не буду розголошувати, що це. Але я знаю, що ми підбили не одну і не дві, а багато одиниць легко-броньованої техніки. На жаль, з танками ми поки що не працюємо, тому що танки не виходять на нас на пряме вогневе зіткнення. На жаль. Тому що ми готові. В нас є всі необхідні для цього інструменти», – каже боєць того ж підрозділу «Байда».
Після звільнення великої частини Куп'янська українським військовим для подальшого наступу довелося форсувати річку Оскол одразу у кількох місцях. Маневр пройшов успішно. На лівому березі було створено плацдарм для наступу. Результат – звільнено ключові населені пункти – Куп'янськ Вузловий, Ківшарівка, Борова.
«Форсувати завжди важко. Бо коли ти переходиш у відкриту місцевість, ти як на долоні. Тобто тебе пташка якась побачила, одразу накрила і тебе немає. Тобто це треба робити дуже приховано. Вночі, скажемо так. Ну і знову таки, вночі там закріпитися – це якось нереально. Треба мати хорошу злагодженість з іншими підрозділами, комунікацію, тому що коли ти виходиш вперед, всі розуміли де ти перебуваєш», – каже їхній побратим «Лісник».
«Наше завдання основне було – тримати вогневі рубежі. Дороги, мости, підступи – під вогневим контролем. Для того, щоб не дати супротивникові просунутися вперед або при наступі або при контратаках, бувало вночі проривалися, під'їжджали технікою, намагалися форсувати, але всі підступи, всі їхні нападки відразу ж припинялися. Там є понтони, які тримали вони, намагалися підійти до наших понтонів. Особливо з півночі це було. На човнах намагалися зайти іншими групами. Неодноразово припинялося. Неодноразово ловили ці групи. І по льохах ховалися, і по бабусях. Он нещодавно СБУ двох чеченців покрутило», – каже «Грім».
«Куп'янськ вузловий – це стратегічний об'єкт у зв'язку з особливостями не лише вузлового сполучення, а й особливостей його місцезнаходження на тому березі. Тому не можу сказати, яким чином, якими підрозділами, але вдало було проведено реалізацію плану із захоплення і воно, слава Богу, вийшло - противник був знищений на цьому напрямі нашими силами. При цьому, маючи дуже великий фактор мотивації, була можливість форсування річки з метою подальшого закріплення на суходолі з протилежного боку, що завершилося успіхом. І противник, зазнавши грандіозних втрат, відступив у глиб зараз уже Луганської області, де намагається ще всіляко ударно контролювати, намагається розгорнути свою оборону, але ЗСУ не дають йому таку можливість», – каже офіцер першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна з позивним «Клевер».
Практично одночасно з розширенням плацдармів у районі Куп'янська на лівому березі Осколу українська армія провела успішний наступ на Лиман. Це місто в Донецькій області – теж важливий транспортний вузол та своєрідні ворота до Луганської області.
«Лиман був другою клешнею, так званою, яка мала взяти в оточення наше Сіверське угруповання якраз перед Слов'янськом. З півдня цією клешнею, цього напів-оточення, було Попаснянське угруповання, яке залишилося і далі тисне на Бахмут. Із взяттям Лимана, з вирішенням питання щодо російських військ на лівому березі Сіверського Донця, ми прибрали проблему і для Сіверська, і для Слов'янська», – пояснює воєнний експерт Роман Світан.
«Прорвавшись через Лиман і вийшовши на оперативний простір, ми фактично примусили противника швидко відступати від тої лінії на річці Оскол, яку він намагався утримати до певного моменту. У нього виникла загроза оточення, якщо б ми ударами назустріч від Купянська і від Лимана оточили б його, тому противник і змушений був відходити якомога швидше від тої лінії», – каже воєнний експерт Сергій Грабський.
Зараз російська армія намагається збудувати оборону трасою Кремінна-Сватово. ЗСУ, схоже, збираються перешкодити це зробити. За офіційними даними, на Луганщині неподалік цих міст вже звільнено кілька населених пунктів.
«Лінія оборони між Сватово та Кремінною – вона є там природна. Там від Сватова на Кремінну йде річка Червона, паралельно цій річці, на захід, йде траса зі Сватового на Кремінну, вздовж цієї річки та траси російські війська спробують виконати якісь інженерні заходи, але вони просто не встигають, бо наші війська вже зайшли в Макіївку, це якраз посередині на траверзі цієї траси та цієї річки між Сватово та Кремінною. Тобто подальший рух українських військ уже зрозумілий – я думаю, найближчим часом, за кілька днів відбудеться прорив фронту в цьому місці», – вважає Роман Світан.
«Противник, так, він загалом чисельно переважає, але він розмазав свої підрозділи вздовж лінії фронту, намагаючись утримувати якомога більше території. Ми використовуємо дуже таку цікаву тактику – ми починаємо турбувати противника своїми демонстраційними діями на різних участках фронту. Противник, в принципі, навіть не знає, на що відповідати, де, як, де може що статися. І внаслідок того, що його розвідка все ж таки значно слабша від нашої – ми в певний період часу, коли обстановка дозволяє, на певній ділянці зосереджуємо дуже серйозні ударні сили і забезпечуємо ділянку прориву, як кажуть військові, виходимо на оперативний простір, оточуємо противника, знищуємо або примушуємо відступати якомога швидше. Таким чином ми нівелюємо перевагу противника у живій силі та техніці, виконуючи дії такого маневреного характеру», – каже Сергій Грабський.
Втомлені, але щасливі. Десантники 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, які наступали на Лиман із Харківської області, повертаючись з рейду по зачистці, мріють про гарячий душ і сон. І далі – у наступ. Безпосередньо до Лиману заходили бійці 81-ї окремої аеромобільної бригади та батальйон Нацгвардії імені генерала Кульчицького. У ніч перед штурмом українська артилерія та авіація точково відпрацювали по позиціях противника, знищивши скупчення живої сили та техніки російської армії.
«Навіть коли ми заходили. Вулиці. Отак стоїть хата цивільна. Взагалі без подряпин. Через дорогу стоїть хата, де жили наші вороги. Там вже відпрацьовано так, що там хати нема взагалі. Тобто це натівська 155-го калібру зброя, котра дуже гарно відпрацьовує. Ескалібури – це клас», – каже боєць батальйону Олександр.
Про те, наскільки якісно працювала українська артилерія в Лимані і на його підступах, свідчить цвинтар російської техніки на одному з місцевих заводів. Тут кілька десятків знищених танків, бронетранспортерів, БМП.
«Вночі до першого числа ми зайшли з групою розвідки 81-ї бригади. Через промку. Там була група, котра була закинута БТРом. Вона зайняла позиції, ворожа група. Наш екіпаж «Новатора» з браунінга відпрацював. І наша група зайшла і добила залишки оборони, що були там. На початку міста. Через такий спротив і агресію, яку ми зробили, інша вся група нашого ворога переодяглася, заникалася. І вранці зранку ми почали зачистку всього кварталу до кінця Лиману, до виходу, де зняли прапор «ДНР» і повісили український прапор», – продовжує Олександр.
«Виявляється, вони оцей весь день готувалися до відходу. І основна частина їхніх військ відійшла, а ті залишки, які залишились, вже відходили під час нашого штурму. Частина втекла, частина лишилась, переодягнулася в цивільний одяг. Це люди без документів, які не орієнтуються, де яка вулиця, хто де народився, у кого родичі і так далі. Тобто в них легенда постійно була різна. Ми зрозуміли що це, скоріш за все, переодягнені в цивільне військові і передали їх далі», – каже боєць батальйону з позивним «Вовк».
Тих, хто все ж таки вирішив рятуватися втечею, на марші накривала українська артилерія. Єдина дорога життя, яка вела з Лиману в напрямку селища Торське, перебувала під вогневим контролем ЗСУ.
«В будинках дуже багато було розтяжок, на вікнах, на жалюзях висіли, під банками, під склянками, під дверима. Безліч таких сюрпризів було. Ми там знайшли мабуть зо два десятки. Я не знаю, скільки там ще сапери знайдуть. Там мабуть багато місяців будуть розміновувати це все. Техніки вони кинули просто дурну кількість. Танки, БМП, БТР, стрілкове озброєння, БК до нього. Форму, бронежилети. Просто можна одягатися і йти далі», – каже боєць батальйону «Ганс».
Під час штурму Лиману українські бійці зіткнулися з підрозділами головного оперативного резерву російської армії у війні проти України – третього армійського корпусу.
«Вони щось постріляли, зайняли фланги, наші війська дуже добре спрацювали з розвідкою 81-ї бригади, з іншого входу зайшли на їхні позиції – бачили все, що вони роблять. Вони коректували наш крупнокаліберний кулемет. Ми по них попрацювали, вони розбіглися, ми їх добили і все. Більш такі заряджені, упаковані, нормальні грудні плити в них там. Боковий захист, кевларові каски, але судячи по мотивації – мотивація в них відсутня взагалі», – каже Олександр.
Практично в будь-якому раніше окупованому населеному пункті після звільнення знаходять братські могили українців, які загинули внаслідок російської агресії. Лиман – не став винятком. Поліція вже розпочала ексгумацію тіл цивільних та військових на місцевому цвинтарі. За попередніми оцінками, тут поховано близько 180 людей. Деякі – цілими сім'ями. Від немовлят до літніх людей. І це лише перше знайдене стихійне поховання, кажуть правоохоронці.
«Тепер, коли Україна повернула значну частину території, яку Москва захопила з лютого, ми чуємо на Заході, як на мене, оманливі голоси, які, кажуть: «Путін зазнав стількох поразок – ми повинні допомогти йому уникнути приниження». Я думаю, люди, які роблять такі помилкові припущення, порадять адміністрації Байдена, яка і без цього занадто обережна, не надсилати більше сучасного озброєння. Моя думка: ця війна скінчиться, лише коли Путін зрозуміє, що йому не перемогти на полі бою. З перемир’ям і зброєю. І ми повинні досягти цієї точки якнайшвидше», – каже Джон Гербст, американський дипломат, директор євразійського центру «Atlantic Council»
Паралельно з просуванням на Луганщині, ЗСУ вдалося продавити російську оборону і на півдні України. За останній тиждень українські війська, за офіційними даними, станом на 9 жовтня, звільнили на Херсонщині 1170 квадратних кілометрів території – це десятки населених пунктів.
«Якщо ми говоримо про те, що на Луганщині ми маємо умови такого оперативного простору і невеликої щільності військ, то на Херсонщині ситуація відрізняється від Луганської. Чому? Тому що противника там більше і зараз. З одного боку, так, ми звільняємо землі наші, визволяємо населені пункти, але треба розуміти, що противнику просто нема куди діватися і він ущільнює свої бойові порядки. Якщо раніше, так умовно, на ділянці в 10 км стояло 2 батальйонно-тактичні групи, то тепер на ділянці 10 км може стояти до 4 батальйонно-тактичних груп. Тобто ця справа буде більш складною, тому що противнику – він може б і хотів втекти, ну нема куди тікати, тому що комунікації розбиті і вони змушені відчайдушний чинити спротив або здаватися. Ну, до здаватися вони ще не дійшли в своєму розумінні, масово, а чинити спротив вони ще спроможні», – каже Сергій Грабський.
На тлі військових поразок і попри спробу анексії українських територій, із Росії дедалі частіше звучать голоси про необхідність переговорів та слова, мовляв, це Україна від них відмовляється.
Американський дипломат та експосол США в Україні Джон Гербст каже, що спроби переговорів із Кремлем, незалежно від формату, зараз покажуть лише втому Заходу від війни та підтримки Києва. Тоді, як зазначає дипломат, «війна воєнних злочинів Путіна» ще більше затягнеться.
«Якщо говорити про дипломатію у значенні формальних перемовин – їх продовження зараз буде помилкою. Тому що Путін не хоче говорити про чесний мир, який не винагороджує агресію. Його ціль – політичний контроль України, і він її не залишив, попри кілька поразок в Україні. Але якщо дипломатія – це невоєнна частина війни, конфлікту – тоді так, у дипломатії є роль. Це чіткі заяви із Заходу про надання Україні усієї необхідної допомоги проти агресії Кремля. Відправка допомоги, у тому числі більш сучасного озброєння. Це і публічні заяви, до прикладу: щойно Москва залишить свою ціль захоплення українських територій, їх анексії, тоді перемовини можливі. Після яких відновлення відносин можливе. Звісно ж, як і зняття санкцій», – каже Джон Гербст.
«Зараз після деяких постачань озброєнь, які були зроблені в останні 2 місяці, збільшення кількості обсягів озброєння боєприпасів, зараз є, як мінімум, паритет за деякими позиціями. А за позиціями далекобійної артилерії – у нас повна перевага. Тобто наші «Хаймарси» перевершують практично всі далекобійні знаряддя та РСЗВ російської армії. У нас є перевага в силах і засобах. Кількість збройних сил України зараз у 2-3 рази більша за кількість збройних сил Росії, які перебувають на театрі військових дій, ми перевершуємо ще й у живій силі. Вони погано вчили математику, війна це математика, вони прорахувалися за темпами нарощування резервів», – вважає Роман Світан.
«Це дуже продумана операція нашим командуванням. Дуже продумана. В цьому наступі брало участь дуже багато підрозділів. Наше командування ними керувало дуже грамотно. Тому що якби хтось десь щось пропустив, не пішов, десь там, злякався, чи не вийшло б там у зв'язку з чимось, то цього б не було. А так, наше командування все це гарно спланувало. І на кожному відрізку, куди ми наступали – всі відпрацювали на всі 200 відсотків. Всі молодці. Правда, дорого… Дуже дорого… Але я думаю, що це того варте. Це наше майбутнє. Це наша незалежність», – каже «Лісник».
«До зими у нас є всі шанси йти тільки вперед. Тільки почнеться зима – ми можемо знову грати на стомлення ворога, тому що піде хвиля мобілізації. Буде більше народу. Але якщо в них будуть такі ж самі проблеми з логістикою, як зараз, то взимку вони теж дуже сильно постраждають і рухатися вперед не будуть. А ось восени – зачекайте. Ми можемо і Крим повернути», – додає військовослужбовець Олександр.
В результаті лиманської операції, в котел, за різними даними, потрапили щонайменше п'ять тисяч російських військових. Скільки з них змогли вийти живими – достеменно невідомо. Але в будь-якому випадку – це черговий відчутний удар не тільки по боєздатності армії РФ, але й по морального стану солдатів та офіцерів. Про перелом у війні говорити поки що зарано. Але ініціативою наразі твердо заволоділи ЗСУ.
