Херсонський міський суд 9 листопада заарештував кримчанина Миколу Федоряна за підозрою у державній зраді. Напередодні його затримали на адміністративному кордоні між анексованим Кримом і Херсонською областю. Затриманий перебуватиме під вартою щонайменше до 5 січня 2021 року, йому призначили заставу в сумі понад півтора мільйона гривень.
Микола Федорян ‒ колишній заступник начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим. Кримське російське видання «Примечания» називає його одним з топменеджерів підконтрольного російській владі Криму «Чорноморнафтогазу», а саме начальником управління транспорту цієї компанії. За інформацією української прокуратури, затриманий допомагав російським силовикам при проведенні обшуків і затримань громадян у кримських «справах Хізб ут-Тахрір». Сам Федорян не визнає своєї провини. Про цю справу йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Адвокат Миколи Федоряна Ігор Кушнеренко розповів Крим.Реалії, чому його підзахисний не бачив ніякої загрози у відвідуванні материкової частини України.
«Під час судового засідання він зазначив, що не вперше виїжджав із Криму сюди за останні шість років. Його затримали вже на зворотному шляху. Микола Федорян вважає себе невинним, і я обстоюватиму цю позицію. Зараз усе, що може зробити захист, ‒ подати апеляційні скарги. Суд має розглянути їх і ухвалити рішення. Залежно від того, які надалі проводитимуться слідчо-процесуальні дії, ми будемо брати в них участь», ‒ каже адвокат.
Кореспондентка Крим.Реалії в Херсоні Ірина Домащенко розповіла, що Микола Федорян відмовився що-небудь коментувати знімальній групі, яка прибула на суд.
«Побачивши журналістів, Федорян відразу оголосив, що наша присутність свідчить про політичний характер справи. Він запевнив, що не зраджував Україну і що якби відчував, що зробив щось протиправне, то не виїжджав би з Криму. Федорян стверджує, що перетинав адміністративний кордон декілька разів на рік. Що стосується звинувачень у тому, що він надавав транспорт для затримань ФСБ, ‒ він каже, що не уявляв, для яких цілей це робиться, йому просто давали команду. Федорян також посилався на те, що він інвалід другої групи й учасник ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції: мовляв, у нього погане самопочуття, і він нібито навіть може не дожити до оголошення вироку. За його власним прогнозом, суд призначить йому покарання у вигляді 15 років в’язниці», ‒ розповідає журналістка.
Окрім того, Микола Федорян заявив у суді, що, починаючи з 7 листопада, пив тільки воду, ‒ і оголосив голодування.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зазначає, що Федорян іще до 2014 року був на особливому рахунку у кримських татар.
«У доокупаційні часи він обіймав специфічну посаду: він був не просто заступником начальника главку МВС України в Криму, а займався громадською безпекою. Практично Федорян командував спеціальними структурами МВС. Мені пригадується, як у Судаку влітку 2007 року присланий ним ОМОН фізично розігнав учасників мітингу, був великий скандал. Хтось зачепив кашкет Федоряна, і потім це стало свідченням того, що на нього нібито вчинили напад. А 22 лютого 2009 року був найбрутальніший випадок: спеціальна група ОМОНу увірвалася до будинку кримського татарина Мустафи Хаїрова в селищі Мирному Сімферопольського району й кинула шумову гранату в кімнату, де він сидів зі своєю дружиною й сином. Мустафа спробував викинути її, але не встиг, і йому відірвало кисть. При цьому, як потім з’ясувалося, цей штурм був помилковим», ‒ згадує Чубаров.
На думку Рефата Чубарова, Микола Федорян не міг не знати, для чого ФСБ Росії використовує підзвітний «Чорноморнафтогазу» транспорт.
«Федорян настільки досвідчений управлінець у такій специфічній сфері, як міліція, що він, найімовірніше, тисячу разів запитав, для яких цілей у нього замовляють машину і якого характеру має бути цей транспортний засіб. Словом, він не міг не розуміти, що сприяє переслідуванню громадян України ‒ кримських татар», ‒ наголошує він.
Тим часом начальник відділу прокуратури Автономної Республіки Крим Єгор Ребров визнає, що правоохоронним органам України було давно відомо про пересування Миколи Федоряна в останні роки.
«Він дійсно один-два рази на рік уже за часів окупації Криму виїжджав на материкову частину України, проте правоохоронні органи не мали інформації про його злочинну діяльність. Вона розкрилася, коли при черговому проходженні контрольно-пропускного пункту його вирішили запитати про службову діяльність як працівника незаконно захопленого підприємства «Чорноморнафтогаз». І вже тоді випливли деякі підозрілі факти, які показали Федоряна як пособника іноземної спецслужби… Такі затримання здійснюються тільки за наявності підозр у скоєнні кримінального злочину. Якщо громадянин України не здійснював нічого такого, він вільний пересуватися територією країни, зокрема й в’їжджати до Криму і виїжджати з нього», ‒ каже правоохоронець.
Єгор Ребров підкреслює, що робота на захоплених Росією кримських підприємствах сама собою не вважається злочином із точки зору України. Як раніше повідомляло постійне представництво президента України в Автономній Республіці Крим, офіційний Київ продовжує розробляти концепцію перехідного правосуддя, що позначить основні принципи притягнення до відповідальності за різні правопорушення в період збройного конфлікту між Україною та Росією.
Наприкінці жовтня прокурор Автономної Республіки Крим Ігор Поночовний розповів, що з 2014 року українські суди ухвалили 30 вироків, пов’язаних зі «злочинами в Криму періоду окупації півострова». Зокрема, колишнього депутата Верховної Ради півострова шостого скликання Василя Ганиша засудили до 12 років позбавлення волі, колишнього російського міністра охорони здоров’я Криму Петра Михальчевського ‒ до 10 років. При цьому обидва наполягають на тому, що не скоювали державної зради.
Окрім того, на початку 2020 року Дніпровський районний суд Києва закрив справу стосовно секретаря первинного відділення російської партії «Единая Россия» у Севастополі Ігоря Кучерявого ‒ через закінчення термінів давності справи, при тому, що підсудний свою провину визнав. Затриманого ж влітку 2019 року на адміністративному кордоні севастопольця Степана Резуника, який перебував у розшуку як учасник «самооборони Севастополя», Україна в грудні видала бойовикам окремих районів Донецької і Луганської областей.
