Валерія Маркуш
«У нашому дворі впала міна і зруйнувала все», – це останні слова, які Людмила почула від свого чоловіка В’ячеслава у березні 2023-го. Зі слів біженки, ще раз сусіди бачили його в Бахмуті Донецької області через місяць після розмови з нею. Тоді вона вже знайшла прихисток у Норвегії. Жінка розповідає: чоловік не хотів покидати дім навіть після окупації міста. Там він опікувався не лише власним господарством, але й тваринами, яких залишали на вулицях місцеві, рятуючись від війни.
За три роки широкомасштабного вторгнення понад 30 тисяч осіб вважаються безвісти зниклими за особливих обставин на Донеччині, за даними обласного управління поліції. Понад 2,5 тисячі з них – цивільні, які жили в регіоні. Зі слів правоохоронців, місце перебування їх невідоме.
Що робити Людмилі та іншим людям, коли їхні родичі зникли безвісти на окупованих територіях, куди звертатися і які документи подавати? Ці питання проєкт Радіо Свобода «Ти як?» досліджував разом з юристкою Медійної ініціативи за права людини.
«Боже, дай хоч до ранку дожити»
«Хто ж знав, що таке буде. Думала, що на старість вже спокійно житимемо з чоловіком. Діти дорослі. Ми собі хазяйнували. Мали господарство. Город садили. Чоловік ще працював», – так описує своє життя до початку повномасштабної війни бахмутянка Людмила Гончаренко, чоловік якої зник безвісти після окупації міста.
Жінці – 70. Вона вже на пенсії, тому весь вільний час присвячувала домашньому господарству. Про початок широкомасштабного вторгнення дізналася з новин.
«24 березня, місяць минув від початку війни, біля мого дому розташована військова частина. Чоловік тоді пішов на роботу в нічну зміну, а я сиділа в будинку – і просто ракети полетіли над головою. Було дуже гучно, на веранді повибивало вікна, частина шиферу з даху попадала донизу. Нам сказали зачиняти вікна, вимикати світло в будинку, щоб не було видно, що це житловий квартал, і військові російської армії не наносили удари по людях», – розповідає Людмила.
Після перших обстрілів подружжя запаслося їжею, підготувало місце для сну в підвалі, щоб ховатися від обстрілів.
Навколо дим і всюди все горить з усіх сторінЛюдмила Гончаренко
«Я ніколи не молилась Богу, а тут лягаю спати і думаю: «Боже, дай хоч до ранку дожити». Вийду вночі і бачу, що навколо дим і всюди все горить з усіх сторін», – ділиться жінка.
Уперше з рідного міста Людмила виїхала в травні 2022-го. Пригадує, на той час вже багато місцевих залишило Бахмут. В’ячеслав – її чоловік – залишився вдома, доглядав за сімейним будинком, господарством, а також годував тварин – котів та собак, яких покинули люди, коли залишали власні оселі.
Біженка розповідає, спершу приїхала на вокзал у Дніпрі, у волонтерському пункті її нагодували і дали тимчасове місце для ночівлі. А далі перебралася у табір для переселенців в області.
Через місяць Людмила повернулася додому, щоб допомогти чоловіку по господарству. Тоді Бахмут ще був підконтрольний українській армії.
«Після всіх цих вибухів всередині дуже трясло і я боялася кожного звуку. Я на городі овочі посадила, треба було приїхати і глянути, щось робити. Води було вже дуже мало, опалення та газу не було, світла не було, доводилося витягати стару буржуйку. Поставила її посеред двору, топила дровами і так робила тушонку», – згадує біженка.
Через постійні обстріли, розповідає жінка, не змогла довго залишатися в місті і знову повернулася у табір на Дніпропетровщині. А у вересні 2022 року наважилася виїхати за кордон. Прихисток знайшла у Норвегії, де проживала її донька. Туди їй добратися допомогли волонтери.
«Сам вже не мав що їсти, але годував собак та кішок»
Він каже: «Годую собак та кішок тушонкою». Хоч сам вже не мав що їстиЛюдмила Гончаренко
Чоловік Людмили вирішив залишитися вдома. Жінка згадує: «Я йому телефоную, а він каже: «Годую собак та кішок тушонкою». Хоч сам вже не мав що їсти. Тоді я знаходила номери телефонів волонтерів із Харкова, щоб вони забрали з Бахмута покинутих тварин, щоб якийсь корм привезли, аби ці тварини вижили. Один раз навіть вдалося надіслати чоловікові посилку, волонтери передали. Я відправила йому речі, гроші, щоб якось вдалося вижити в цих умовах, купувати палети та вугілля, щоб мати змогу зігрітися».
Людмила постійно намагалася підтримувати зв’язок з чоловіком, але, каже, це не завжди вдавалося. У місті не було світла та зникав зв’язок. В кінці березня 2023 року між ними відбулася остання розмова. Біженка пригадує, тоді він їй розповів, що дім згорів, оскільки снаряд влучив у сусідський будинок, від якого вогонь перекинувся на їхнє подвір’я.
Про те, що чоловік зник безвісти, Людмила дізналася лише через декілька місяців. Цю звістку їй повідомив сусід, якого депортували до Росії. Звідти він зміг сконтактувати з нею.
Російські військові відкривали підвали і відразу стрілялиЛюдмила Гончаренко
«У квітні 2023 року «вагнерівці» вже увійшли в Бахмут. Російські військові відкривали підвали і відразу стріляли, а люди кричали: «Ми – цивільні. Не стріляйте», – переказує Людмила розмову з сусідом. – В одному з підвалів був мій чоловік, сусід з дружиною та подружжя з дитиною. Їх зігнали в один будинок і сказали, що заберуть з міста через два дні. Мій чоловік і ще один хлопець кудись пішли й уже не повернулися до будинку. Вже чоловіка не бачили».
18 травня 2023 року Радіо Свобода оприлюднило супутникові знімки Бахмута. На них зафіксовані масштабні руїни і тліючі будівлі. А через три дні президент України Володимир Зеленський заявив: «Вони (військові РФ – ред.) зруйнували всі будівлі. Це сумно, але сьогодні Бахмут – лише в наших серцях».
Аби отримати хоч якусь інформацію про чоловіка, Людмила звернулася до волонтерів. Каже: вони їй допомогли заповнити заявку, яку саме і куди надсилали – не пам’ятає. Зв’язку з волонтерами нині біженка не має, як і відповіді про те, де її чоловік.
У відповідь на запит Радіо Свобода в поліції Донецької області повідомили, що чоловік Людмили не значиться як особа, яка зникла безвісти за особливих обставин. Водночас у відомстві повідомили, що станом на середину лютого 2025 року на території Донецької області такий статус мають 33 157 осіб, з яких – 2 664 цивільні особи, жителі Донеччини.
Зараз пенсіонерка проживає в Норвегії, отримує грошову допомогу від держави, відвідує місцеву школу і намагається опанувати нову мову. А у вільний час ходить у ліс по гриби.
«Я приїхала восени, нас заселили в комуни, а я в літніх речах, то небайдужі й волонтери приносили різний одяг, ми брали собі, що нам потрібно. Важко жити в чужій країні, але я дуже вдячна Норвегії за допомогу. Постійно хочеться додому та немає куди. Нікого в Україні з рідних не залишилося. Вже ніхто ніде не чекає», – зізнається Людмила.
|
З листопада 2024-го Норвегія припинила надання автоматичного прихистку деяким українським біженцям. Управління у справах іноземців країни зазначало, що під обмеження потрапили мешканці шести західних областей України, оскільки вони перебувають під контролем української влади, а ризик воєнних дій начебто мінімальний. На початку цього року список областей поповнився ще й Кіровоградською, Полтавською, Вінницькою, Житомирською, Черкаською, Київською (без міста Києва). Водночас жителям перелічених вище регіонів, за словами управління, можна подавати заяви на індивідуальний захист – у разі загрози особистій безпеці або використовувати програми медичної та гуманітарної евакуації. |
Куди звертатися, якщо ваші рідні зникли: інструкція
Юристка та координаторка груп родин полонених та зниклих безвісти Медійної ініціативи за права людини Олена Бєлячкова розповідає, що у період воєнного стану діють положення закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Під цю категорію, за словами юристки, підпадають і цивільні. Бєлячкова каже: людина вважається безвісти зниклою за особливих обставин, якщо впродовж 15 днів немає жодної інформації про місце її перебування.
Варіант 1. За словами юристки, в першу чергу рідним варто звернутися до поліції і подати заяву про зникнення особи. Правоохоронці мають відкрити кримінальне провадження, а заявник упродовж доби отримає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому зазначають номер кримінального провадження та інші відомості.
Витяг з цього реєстру – це офіційне підтвердження статусу, що людина зникла не в якихось побутових умовахОлена Бєлячкова
Через місяць близькі зниклої особи можуть отримати витяг з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти за особливих обставин, звернувшись із запитом до Міністерства внутрішніх справ України. Ця база запрацювала в Україні з 2023-го.
«Туди включаються дані як і військових, так і цивільних, дітей, які зникли з початку повномасштабного вторгнення. Витяг з цього реєстру – це офіційне підтвердження статусу, що людина зникла не в якихось побутових умовах, а саме внаслідок збройного конфлікту», – зазначає правозахисниця.
У межах кримінального провадження, каже Олена Бєлячкова, слідчі виносять постанову про відбір ДНК-зразків у кровних родичів. Наприклад, біоматеріал можуть брати у батьків чи дітей зниклої людини.
Важливо, щоб родичі комунікували зі слідчимОлена Бєлячкова
«Важливо, щоб родичі комунікували зі слідчим – і згодом могли дізнатися, чи зі зразка, який вони здали, вже виділений ДНК-профіль і внесений в Єдину базу даних. Це для того, щоб якщо зникла безвісти людина загинула і буде знайдене її тіло, яке неможливо впізнати візуально, то можна було виявити родинні зв’язки за допомогою ДНК», – розповідає юристка.
Варіант 2. З початку повномасштабної війни в Україні діє Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, каже правозахисниця. Олена Бєлячкова твердить: незважаючи на те, що назва містить слово «військовополонений», штаб займається також і цивільними особами, які зникли безвісти чи перебувають в російському полоні.
Координаційний штаб розробив особистий кабінет захисника, йдеться на сайті структури. Як і у випадку структури, назва також не обмежується словом «військовополонений». Зареєструватися в кабінеті можуть тільки родичі зниклого, оскільки їм потрібно надати документи, які підтверджують родинні зв’язки.
Варіант 3. На базі Служби безпеки України функціонує Обʼєднаний центр з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України. Юристка каже: центр займається питаннями і військовополонених, і цивільних осіб.
«Туди рідні теж подають заявку про зникнення людини. У них на сайті можна знайти контакти, де можна залишити заявку із зазначенням основних даних про зниклу особу. Вони більше займаються опрацюванням питань пов’язаних з полоном, здійснюють опитування звільнених військових і цивільних після повернення – для того, щоб отримати відомості про тих, хто ще в полоні і про поводження там з ними», – зазначає правозахисниця.
Варіант 4. Працює в Україні і Національне інформаційне бюро, воно також приймає заявки про зниклих безвісти – як військових, так і цивільних. На сайті зазначається, що рідні можуть звертатися до них за номером – 1648. Оператор бюро поставить запитання заявнику та внесе потрібну інформацію до бази. За словами Олени Бєлячкової, саме Національне інформаційне бюро обмінюється даними з російською стороною, щоб отримати інформацію про тих, хто може перебувати в полоні на території РФ чи окупованих територіях.
Варіант 5. Юристка зазначає, ще один шлях – звертатися в Міжнародний комітет Червоного Хреста. На сайті організації можна подати електронну заявку або повідомити про зниклу особу за номером телефону 0-800-300-155. На електронну пошту заявника надійде лист про підтвердження отриманої інформації і присвоєння їй реєстраційного номеру.
«Через відповідний проміжок часу представник МКЧХ повинен зателефонувати заявнику для того, щоб уточнити інформацію щодо зниклої безвісти людині. Якщо Російська Федерація не допускає представників МКЧХ до місць утримання українських полонених, то підтвердження перебування людини в полоні можна отримати тільки через відповідні списки, які надає РФ. Ці списки Червоний Хрест відправляє в Центральне агентство розшуку – це їхній центральний офіс в Женеві. Вже звідти інформація потрапляє в облік – і ті рідні, які отримали підтвердження від Червоного Хреста, отримають відповідну інформацію», – підсумовує юристка.
За даними уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, у російському полоні нині перебуває понад 16 тисяч цивільних. Станом на кінець 2024 року з них українській державі вдалося повернути 168 осіб.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
ап
Форум