Про Маріуполь і його трагедію під час російсько-української війни – друкованим словом. У Дніпрі вперше відкрили виставку книжок, присвячених «місту Марії». Усі вони – з новоствореного фонду маріупольської Центральної міської бібліотеки імені Короленка. Її будівля й тисячні книжкові фонди в Маріуполі знищені окупантами. Але керівниця знайшла прихисток у Дніпрі й намагається хоча би частково відродити втрачене.
На виставці також представлені світлини квітучого довоєнного Маріуполя й міста в руїнах, яким воно стало під час війни. На відкриття експозиції прийшли переселенці з Маріуполя, хоча бачити всі ці експонати, зізнаються відвідувачі, їм непросто. Репортаж проєкту «Ти як?» з виставки «Написано війною: свідчення, збережені у книгах».
Бібліотека, що стала прихистком
Директорка маріупольської Центральної міської публічної бібліотеки імені Короленка Вікторія Лісогор показує книжки, представлені на виставці. Це близько тридцяти видань про російсько-українську війну – художня література, репортажі, щоденники очевидців, які документують трагедію Маріуполя, хроніка оборони міста та життя в окупації.
Більшість із них – із автографами авторів, що додає книжкам цінності.
«Ось книга, яку написала дружина одного з військовополонених, захисників «Азовсталі», доки чоловік у полоні, а ось – збірка оповідань різних авторів, зокрема маріупольського журналіста Максима Грабовського, усі – з дарчими підписами», – розповідає бібліотекарка.
Ці три десятка видань – частина бібліотечного фонду, який почали збирати вже тут, у Дніпрі, «у вигнанні». Загалом назбирали понад дві тисячі книжок. Деякі – вирішили показати загалу до триріччя повномасштабної війни.
Будівля центральної бібліотеки, де Лісогор пропрацювала понад 30 років, стала для неї домом у перші дні повномасштабної війни. Там вони з донькою ховалися від обстрілів, разом ще з пів сотнею мирних маріупольців.
Причому окупанти викидали не тільки українські книжки, а й російськіАндрій Кожушина
«Моя бібліотека мене захищала й прихищала. 24 лютого – це була моя перша ніч у бібліотеці. Я боялася залишатися вдома, на сьомому поверсі, бо мої вікна виходили на «Азовсталь». Будівля бібліотеки – історична, колись це був банк, тому це було більш-менш безпечним місцем. Прибігли люди, які мешкали поруч, і деякі наші співробітники з дітьми. Світла не було. Ще якась провізія в нас була – цим і ділилися між собою. Води не було. Збирали сніг, топили, і, слава Богу, був дощ. Ще на початку навіть намагалися прибирати – людей багато, намагалися підтримувати лад».
Вікторія розказує: із заблокованого міста її з донькою волонтери вивезли 15 березня. А в ніч на 20-те бібліотеку бомбили, споруда була побита, книжки – знищені окупантами.
Було 15 бібліотек – багато з них відновили роботу під керівництвом колаборантівВікторія Лісогор
«Книга – це ж зброя. Як бачимо, на окупованих територіях, я відстежую роботу всіх своїх бібліотек – а в нас мережа складалася з 15 бібліотек, – багато з них відновили роботу під керівництвом колаборантів.
ФСБшники разом з колаборантами заходять, знімають прямо з поличок українську книгу, спалюють або пакують в окремі ящики, особливо, видані після 2014-го року, – про Майдан, про війну, – та вивозять на територію РФ нібито «досліджувати»», – каже вона.
Із собою Вікторія змогла взяти лише документи та найнеобхідніші речі – про вивезення книг навіть не було мови.
«Над головами так літало! Мені сказали – голову закрити, сісти і їхати… У нашій бібліотеці було 130 тисяч книг. І співробітники… Всі живі, але більш як половина – залишилися там, пішли на співпрацю з окупантами і працюють», – розповідає вона.
Світлина, зроблена в окупації
Книжкову виставку в Дніпрі презентують разом зі світлинами довоєнного й воєнного Маріуполя. На одній із них – стоси книжок, викинутих окупантами на вулицю з бібліотеки технічного університету.
Фото зробив маріуполець Андрій Кожушина. Він називає себе «маріупольським партизаном».
Причому окупанти викидали не тільки українські книжки, а й російськіАндрій Кожушина
Розказує: в окупації прожив цілий рік – рідні відмовлялися виїздити. Увесь цей час, говорить, намагався знімкувати місто й передавати світлини й інформацію про те, що в ньому коїться, в телеграм-канал «Маріуполь спротив».
«Це був приблизно листопад-грудень 2022-го. Ці книжки з університетської бібліотеки пролежали так кілька місяців. Причому окупанти викидали не тільки українські книжки, а й російські. Єдине – відібрали книжки 2020-2021 років українською мовою – виокремили, переклали у величезну стопку. Я не робив фото. Типу – як найбільш небезпечні книжки», – розповідає Андрій.
Зрештою, в березні 2023-го року хлопець зміг виїхати з окупованого Маріуполя на територію Росії, а потім, подолавши тривалий шлях, подався до Дніпра. На виставку, каже, прийшов, аби згадати минуле. Найболючіші світлини експозиції, ділиться, – з будівлями рідного університету.
«Старий корпус університету – я навчався в цоколі. У будівлю був «прильот» зверху й збоку… Біль є, бо це моє рідне місто, я в ньому народився, жив і хотів жити далі», – говорить він. Андрій продовжує навчання та працює у приймальній комісії свого вишу, релокованого до Дніпра.
«Місця сили» у «місті Марії»
На виставку про Маріуполь прийшла й переселенка Ольга Юр. Вона – колишня співробітниця маріупольського Центру сучасного мистецтва імені Куїнджі.
Кілька тижнів у підвалі заблокованого міста вона воліє не згадувати. В експозиції, не приховує, вишукує книги та світлини, які розповідають про мирний час.
Не буває жодного дня, щоб я не згадувала дімОльга Юр
«Я народилася в Києві, але з трьох років жила в Маріуполі. Це були мої місця сили: драмтеатр – я ходила туди, непогано знала його репертуар, море, звичайно, – куди без нього. А ще мені дуже подобалася в Маріуполі мечеть, там була відкрита зона, дуже затишно, і старі вулички – Георгіївська, Торгова», – ділиться переселенка.
«Не буває жодного дня, щоб я не згадувала дім. Бачити руїни дуже важко. Але ми згадуємо – скільки людей виходило, свята, день міста. Я прийшла побачити це, згадати, як це було, і підтримати своїх колег», – додає вона.
Що далі?
Книжки ж, які збирають для маріупольської бібліотеки в Дніпрі, колись все ж поїдуть до українського Маріуполя, не полишає надії керівниця Вікторія Лісогор. Частину новоствореного фонду розмістили в будівлі дніпровської центральної бібліотеки, де отримали прихисток, з іншої частини – створили бібліотечний пункт у гуртожитку для переселенців з Маріуполя.
«Нас називають – «бібліотека у вигнанні», я не люблю цього словосполучення. Ми – переміщена бібліотека. І найбільша мрія – повернутися додому», – говорить переселенка.
Виставка «Написано війною: свідчення, збережені у книгах» у Дніпрі, у просторі Mariupol Reborn, триватиме до 21 березня. Вхід вільний.
Форум