(Рубрика «Точка зору»)
Заяви кандидати у президенти США Дональда Трампа про те, що він швидко завершить війну в Україні, в разі своєї перемоги на виборах, і що для цього потрібні переговори між Києвом і Москвою, в Україні сприйняли неоднозначно.
Адже видання Politico, посилаючись на свої джерела в Республіканській партії, написало, що Трамп, нібито, розмірковує над тим, якою може бути угода, і припускає, що НАТО має зобов'язатися не розширюватися на схід, зокрема, на Україну та Грузію, а з Путіним треба домовлятися про те, «скільки української території може залишити за собою Москва».
На цьому тлі виникають думки, що на кону не тільки Україна, а й трансатлантична єдність, тобто доля Заходу як такого, доля західної цивілізації.
Настрої такі, ніби через сто років після першого видання (1922) книжки Освальда Шпенґлера «Присмерк Європи» це починає справджуватися. Бо здається, що через міжусобиці й парад національних егоїзмів колективний Захід може невдовзі поступитися азійським тираніям, Росії і Китаю.
Перш за все демографічно Захід уже давно пасе задніх, а внаслідок дезінтеграції НАТО може невдовзі перетворитися на другий світ чи поле бою, що неминуче призведе до відставання в глобальних перегонах.
Але це тільки одна – песимістична, апокаліптична – точка зору.
І я особисто аж ніяк не є її прихильником. Не через схильність до оптимізму, а насамперед тому, що вона здається мені не надто реалістичною.
Логіка історії змінює людей
Перемога Дональда Трампа на виборах, на мою думку, не стане катастрофою для Заходу і України.
Проблемою може стати, з огляду на його заяви, але навряд чи виявиться катастрофою.
Річ у тому, що від конкретної особистості залежить багато, але зовсім не все.
Є ширші процеси й глобальні тренди, які виносять персону у фарватер течії й несуть за собою, тож можна робити ситуативні гребки праворуч чи ліворуч, пірнати й бризкатися водою, перевертатися на спину й відпочивати, сповільнюючи рух, але загальний напрямок – і точка призначення – залишаться незмінними.
Іншими словами кажучи, Трамп може зайти в Овальний кабінет з планом, який не сподобається Україні, але за підсумком усіх факторів вийде з нього з проукраїнською позицією. Так, він може погратися в спроби переговорів з володарем Кремля, але швидко обпечеться і вимушено збільшить пакети підтримки України. Бо таким є інтерес Сполучених Штатів Америки і Заходу. Такою є логіка історичних подій у цей момент.
Я впевнений у цьому, бо бачив на власні очі дивовижні метаморфози тих в Україні, які шукали миру з Путіним.
Зеленський реалізує програму Порошенка
Хоч я й не голосував за Порошенка в 2014 році і за Зеленського в 2019 році, але мушу визнати, що з бігом років почав їх підтримувати. Не через те, що змінилася моя позиція – змінилися Порошенко й Зеленський.
Нагадаю, що Петро Порошенко переміг на президентських виборах у першому турі, бо для багатьох був «кандидатом миру». Саме він мав домовитися з Путіним, а українські виборці підтримали його масово в першому турі, щоб не гаяти час на другий і не відкладати перемир’я.
Петро Олексійович, на той час російськомовний у побуті прихожанин (і диякон) Московського патріархату, привів Україну до Томосу, зміцнив і осучаснив армію, реформував ключові галузі державного управління, а на новий термін балотувався під гаслом «Армія. Мова. Віра».
Володимир Зеленський пройшов аж ніяк не менше перевтілення: від «подивитися одне одному в очі» з Путіним, «домовимося посередині» і «какаяразніца» – до лідера воюючої країни, який все ще обережно, але системно протистоїть російській церкві, підтримує українізацію країни, а Путіна вважає особистим ворогом.
Фактично сьогодні Зеленський реалізовує програму Порошенка.
Хто б міг подумати п’ять років тому, правда?
Carthaginem esse delendam
Так само багато шансів, що і Дональд Трамп змінить свою позицію щодо підтримки України. Не через опір чи саботаж так званої «глибинної держави», а через те, що у цьому напрямку його підштовхне історія і усвідомлення критичності можливого геополітичного катаклізму.
Це може зайняти якийсь час, півроку чи навіть рік, протягом яких Україні буде дуже важко на фронті та в економічній макростабільності, але згодом Трамп неодмінно повернеться на курс підтримки України. Бо це є інтересом США.
Тож якщо він захоче зберегти посаду і вплив США в світі (а він захоче), то в певний момент буде просто змушений поставити українське питання в пріоритет.
Радше за все, це відбудеться швидко, бо вік Путіна схилятиме кремлівського лідера до швидких дій з відбудови імперії, тож навіть удавані перемир’я не можуть бути довгими.
І хоч усі, хто всіляко бажає перемоги Камалі Гарріс, сподіваючись на її підтримку України, на мою думку, не мають втрачати надію, якщо на виборах переможе Дональд Трамп.
Бо логіка історичного процесу очевидна й невідворотна: Ceterum autem censeo, Carthaginem esse delendam.
Андрій Любка – письменник, волонтер
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Форум