Міністр Ткаченко про «ручне» управління УКФ, українське кіно, «Велику реставрацію» і туризм

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко каже, що робить все, щоб «Велику реставрацію» було неможливо зупинити, а туристичні агенції мали можливість розмістити на мапах нові маршрути для подорожей країною. За його словами, він ніколи не втручався в діяльність Українського культурного фонду і взагалі проти ручного управління. Яким він бачить майбутнє української музики, коли українські фільми сягнуть світового рівня і що буде з кіностудіями? Про це і не тільки в другій частині інтерв’ю міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка для Радіо Свобода.

Першу частину розмови читайте тут.

– Запитання з соцмереж, від Юлії: «Як оцінюєте роботу керівництва Держкіно? І як прокоментуєте порушення при формуванні ради з підтримки кінематографії, які були оприлюднені гільдією режисерів і низкою кіноасоціацій?».

– Оцінюю добре. Мало того, затверджені нові правила, пітчинги, які напрацьовувалися у співпраці з кіноспільнотою упродовж досить довгого проміжку часу, які є більш прозорими, більш адекватними, які встановлюють у тому числі і правила фінансування і для блокбастерів, і для арт-хаузних фільмів. Те ж саме з радою.

Ми просто переживаємо кожен раз зміну керівництва тієї чи іншої інституції, як якийсь трагічний момент кінця історії. Ні, історія продовжується. Вона має стати більш прозорою, більш сталою, зрозумілою.

І я не вбачаю не те, що жодних ризиків, а я бачу, навпаки, намагання у тому числі і керівництва Держкіно, і нової ради – працювати прозоріше. І розроблений цілий пакет реформи кінокластеру в країні взагалі (ми скоро це почнемо обговорювати), який включає в себе і навчання, і спільні зйомки, я маю на увазі співвиробництво, і зміни в інфраструктурі.

Тому в принципі на черзі новий етап. Крім масового запуску українських фільмів – що дуже добре і вже 8-10% в загальному обороті доходів від кіно займають українські фільми – ми переходимо до якості і до розуміння того, яким чином ми будемо розвивати...

– І наступне запитання: «Коли в Україні з’являться фільми світового масштабу?».

– От якраз я до цього підходжу. І яким чином ми будемо співпрацювати з західними партнерами. Запрацювало повернення певних коштів західним організаціям, які тут знімають фільми, розпочалися серйозні розмови про великі спільні проєкти. І ось ці спільні проєкти з Заходом – це, по-перше, покриття тих збитків, якщо ви їх маєте і не торгуєте з Росією, а по–друге, відкриття нам можливостей співпрацювати для світового ринку. А це вже зовсім інші можливості і стосовно у тому числі навчання наших людей працювати на такому рівні, і залучення коштів.

– Але пандемія заважає зйомкам?

– Ні, не заважає. Тому що є дозвіл працювати кіногрупам під час пандемії. Тут знімалося кілька західних проєктів і минулого року, і зараз знімається. Тобто приємно чути, що Захід для себе відкриває Україну.

– Запитує Андрій: «Чому Ткаченком було «підтасовано» конкурс на посаду виконавчого директора УКФ?».

– Яким чином я «підтасував»?

– Це запитання було з мережі. Але багато людей незадоволені тим, що відбувалося із УКФ.

Я знаю, що ви вже зустрічалися з переможцем конкурсу ( у повторному конкурсі переміг Владислав Берковський). Чи будете ви підписувати з ним угоду?

– УКФ – незалежна інституція. Тобто багато позитивних, яскравих речей, які УКФ зробив за 3 роки, так само наражалися на певну критику стосовно прозорості рішень експертів, стосовно розпорошеності великої кількості програм грантівських. Так, запитання були, вони є суттєвими, але не драматичними.

– До речі, аудит там вже відбувся?

– Відбувся аудит. І, здається, буде ревізія. Там є певні висновки аудиту не зовсім хороші, але тим не менше. Важливо, щоб проєкти, які підтримує УКФ були значущими, великими або навіть якщо маленькими, вони були би корисними для громад, був очевидним ефект, через що надаються ці гранти.

І мене не сильно цікавлять постаті, які очолюють цю інституцію, мене цікавить прозорість, дотримання процедур, правил, законів і сталість цієї інституції як такої.

Я особисто ніколи не втручався за час роботи УКФ в їхню діяльність. Зараз існує нова наглядова рада. Вона досить активна, у неї є своє бачення. І наглядова рада перший раз не обрала, другий раз обрала нового керівника УКФ.

Поспілкувавшись з ним, я відверто сказав, що важливо мати КРІ (ключові показники ефективності, фінансова та нефінансова система оцінки результатів досягнення поставлених цілей – ред.), що ви, власне, як виконавчий директор зможете зробити. Подивимося.

– Тобто ви підписуєте документ? А на який термін ...?

– Дивіться, я такого не сказав. Я сказав, що ми озвучимо КРІ і проговоримо цей КРІ.

– Тобто він повинен написати, за який період часу, що саме планує зробити?

– Так. Я думаю, що це справедливо.

– «Що спонукало вас покинути посаду гендиректора «Плюсів» і піти в міністри? Невже зарплата більша?». Ясно, що зарплата менша. Але амбіції, так?

– Ні, це не амбіції. Я називаю це «вікном можливостей». Тобто, вже працюючи тут 10 місяців, я дійсно переконався у тому, що можливості надзвичайно великі. І трансформувати сферу культури для того, щоб підняти її вагу, щоб люди могли користуватися культурними послугами набагато якіснішими і в більшій кількості, щоб трансформувати нашу спадщину, щоб люди розуміли, що це не тільки цінність, а що це і про наше майбутнє, щоб вони жили у більш безпечному інформаційному суспільстві, щоб вони більше читали, долучалися до мистецьких практик.

Для всього цього є підстави. Ми змінюємо закони, ми створюємо можливості для цієї сфери. Є креативні індустрії, які варто розвивати. І ми звернули першими на них увагу. І зараз знаходимося у діалозі. Буде створена рада при Кабміні. Тобто масштаб викликів надзвичайно великий. Але і масштаб можливостей, не зважаючи на ці всі бюрократичні процедури, які я ненавиджу, але з якими ми теж будемо боротися, теж великі.

– Мені, наприклад, дуже до вподоби ідея «Великої реставрації». Щоправда, не всі схвально до цього ставляться...

– А коли у нас усі схвально до чогось ставилися?

– Це інша справа. Але в будь-якому разі це справа багатьох років. Реально.

– Так.

– От ви приходите на посаду.... Навряд чи в українському суспільстві можна розраховувати на те, що міністр працюватиме 10 років. Так?

– У нас вже є приклад. Арсен Борисович (міністр внутрішніх справ Аваков – ред.).

– Сім.

Хортиця. Там, наскільки я зрозуміла, ви будете розвивати державно-приватні відносини, держава-бізнес. Як це буде працювати? І чи можна прискорити, щоб не десять років, а швидше?

– Як кажуть наші східноєвропейські колеги, якщо ви почнете, ви ніколи не зупинитеся. Речі, які ми збираємося робити і робимо в міністерстві, вони про сталість, про те, що незалежно від того, який міністр не прийшов би, він вже, наприклад, «Велику реставрацію» зупинити не зможе.

Програма розрахована на 3 роки на 150 об’єктів. Вони мають різний статус, де буде державне партнерство з регіонами, з регіональною владою, де державно-приватне партнерство, як на Хортиці, і разом з регіональною владою. Я вважаю це поки що унікальним, але найкращим прикладом як при взаємодії громади, приватного бізнесу кількома етапами буде переформатована, вірніше, змінена на краще вся інфраструктура не тільки заповідника, але й всього острова Хортиця.

Тому що це дійсно перлина, це символ. І коли об’єднується і бізнес, і держава..., наразі сьогодні роль держави, зокрема і з фінансової точки зору, переважаюча, але можливості долучення інших коштів і іншої енергії тільки заохочуються.

Ми розробляємо зараз певні зміни в закон про державно-приватне партнерство, які будуть стосуватися культури. І це нам відкриває «вікно можливостей» для залучення додаткових інвестицій.

– Що ще, крім Хортиці, у вас в планах на реставрацію найближчим часом?

– Буквально почекайте тиждень. Експерти засідатимуть. І я знаю, що будуть визначені перші кілька об’єктів або кільканадцять, які будуть оприлюднені. Вони всі достатньо потенційно вражаючі.

Наша мета – не просто реставрувати, зберегти спадщину, а вдихнути в неї нове життя, у тому числі новими експозиціями, новими гідами, залученням інфраструктури. Тому що до цих об’єктів потрібно ще доїхати і створити і готельну інфраструктуру, і де можна щось поїсти. Тобто це трансформація суттєва і розуміння спадщини, її ваги, і сприйняття спадщини.

– До речі, запитують, які ще об’єкти культури у Львівській області дійсно включать, правда, тут про «Велике будівництво», але мабуть у «Велику реставрацію»? Чи дійсно гроші виділять і коли? «У селі Потелич Львівської області є дерев’яна церква, внесена у світову спадщину ЮНЕСКО. Вона неймовірно красива. За переказами, в ній молився Богдан Хмельницький, коли приїздив на ці терени.».

– Той факт, що ми вже підняли цю розмову про «Велику реставрацію», у мене в месенджері кожен день по 2-3 нових об’єкти, які ніхто, принаймні велика громадськість не знає, які потрібно врятувати, обов’язково відреставрувати. Наскільки я знаю, подано 4 чи 5 об’єктів до експертів. Там є і Жовква, і Підгорецький замок, і Олеський замок, і Театр Заньковецької. Тобто експерти мають вирішити. Там є кілька підстав для цього рішення. Наприклад, готовність проєктно-кошторисної документації. Здавалося б, якась дивна річ. Але без неї розпочати, власне, реставрацію неможливо. Тому поступово дійдемо і до цієї церкви, і до всіх інших.

Ще раз я кажу, що це сталий процес. Розпочинаючи, можна подивитися на приклади в Польщі, Словаччині, Болгарії, вони не можуть зупинитися. Який це хороший господар тієї області чи містечка, який не відреставрував те, що в сусідньому ОТГ вже відреставрували. І це дозволяє рухатися вперед, дивитися вперед з серйозними не тільки сподіваннями, але й переконаннями в тому, що ми запускаємо великий на роки процес.

– Тобто так виглядає, що місцеві ОТГ з вашою допомогою будуть шукати партнерів у бізнесі, я правильно розумію чи ні?

– Є об’єкти, які знаходяться на балансі Мінкульту. З ними простіше. Але їх небагато. Так, вони всі знакові. Є об’єкти, які знаходяться, їх найбільше, на балансі місцевих громад – або області, або муніципалітетів. Вони такі заявки теж надсилають. І це співфінансування і області, і держави для реставрації таких об’єктів. Є деякі приватні ініціативи, які поєднують, як на прикладі Хортиці, і приватне, і державне, і місцеве партнерство. Тобто таких пластів кілька.

Ми зараз будемо затверджувати у Верховній Раді субвенцію для того, щоб ми могли видавати для такого партнерства, наприклад, з муніципалітетами чи ОДА. І ми вже знаємо, наскільки активно, багато представників обласної і міської влади включилися в цей процес. Багато з них сіпають мене постійно: давайте!

– «Велика реставрація» і туризм – речі дуже пов’язані. Пандемія, мені здається, допомагає внутрішньому туризму. Я розумію, що туризм – це все недержавні туристичні агенції. Що тут може держава? Хіба що, скласти реєстр «ці – надійні, а ці – ненадійні».

– Я минулого тижня був у Туреччині. Ми знаємо, що Туреччина володіє надзвичайно великим туристичним потенціалом. Вони зробили агенцію з промоції туризму і під час пандемії найменше втратили завдяки механізмам, які вони придумали. Це сертифікація безпечних готелів, де всі вакциновані, пройшли безпекові речі. Це промоція завдяки отриманим у тому числі від самих готелів коштів, промоція туристичного потенціалу Туреччини в багатьох європейських і інших країнах. До них все одно їхали гості. І українці можуть їхати. Тобто це один із яскравих прикладів того, коли, окрім інвестицій в інфраструктуру, держава створює умови, об’єднуючи туристичне співтовариство для того, щоб, принаймні, під час пандемії менше втратити.

Цього року вперше в історії держава дала 100 мільйонів Державному агентству з розвитку туризму на промоцію, на створення реєстру, порталу, на створення державної програми «Мандруй Україною», багатьох інших речей, які згуртовують співтовариство для того, щоб не тільки менше втратити, але й отримати нові можливості і не тільки для внутрішнього туризму, але, дай Боже, завершиться пандемія, і залучення іноземних туристів.

І в цьому сенсі ви праві в тому, що і спадщина, і туризм йдуть рука об руку. Тому що мова йде про створення нових туристичних маршрутів, які включають в себе і оновлену спадщину, і відремонтовані дороги, і можливість відпочити. І це має бути не тільки у відомих усім місцях – Бессарабії, Одещині чи Львівщині, але і на Рівненщині, Полтавщині, Черкащині. І такі маршрути зараз проробляються для того, щоб вони стали на мапу для туристичних агентств. Так само як і ми розпочали роботу над водним маршрутом, оновлення водного маршруту по Дніпру.

– Запитання від Вані: «Чому досі на другому році вашого терміну не розроблено програми інтеграції окупованої частини Донбасу за допомогою інформаційної політики? Чому досі не практикуємо і не розробляємо технологій дистанційного блокування російських каналів та каналів терористичних угрупувань «ЛДНР»?

– Другого року ще не настало. Ми зараз завершуємо напрацювання плану заходів. Це, по-перше, розширення мовлення нашого, особливо в територіях прикордонних, розширення, власне, мовлення «Зеонбуду», варіанти, яким чином можна реагувати та протидіяти розповсюдженню сигналу з Криму та окупованої території Донбасу та і самої Росії на українські території.

Але це не тільки ефірний сигнал. Це також робота з інтернет-провайдерами, з деякими кабельними провайдерами. Тобто зараз напрацьована база, скільки, власне, ми всього цього «добра» бачимо у нашому просторі. І цей план заходів ми будемо подавати в Кабмін, в РНБО для того, щоб він був затверджений і виглядав не як спорадичні рішення, а як системний підхід, який має на меті не тільки додаткові інвестиції в цю сферу з боку держави, але й покроковий план дій для того, щоб, по-перше, українське бачили більше і легше, і для того, щоб, по-друге, російської пропаганди на цих теренах було менше.

– Це не ваша відповідальність, але як ви як фахівець оцінюєте роботу телеканалу «Дом»?

– Вони на етапі становлення. Те, яким був «Дом» пів року тому і зараз – це в принципі два різних «Доми». І в них, звичайно, є потенціал, вони розширюють своє мовлення. І я думаю, що досягнення у них ще попереду.

– Питання стосовно Довженко-Центру. Що там і як там буде далі?

– Як тільки я прийшов, перша річ, якою я займався – це був Довженко-Центр. І ми поновили фінансування. І в принципі у Довженко-Центру теж є великі досягнення. Але я думаю, що є певна переоцінка емоційного забарвлення навколо історії з обранням керівника Довженко-Центру, ніж насправді це відбувається.

Я підкреслюю, що, як і у випадку з УКФ, для мене важливо для Довженко-Центра сталість розвитку цієї інституції.

– Це такі проблемні історії – і Довженко-Центр, і УКФ. І вас звинувачують, і наглядові ради, і Офіс президента за прихід «своїх людей».

– Давайте подивимося на факти. УКФ працює? Працює. З грантами, програмами все нормально? Нормально. Прозорість зберігається? Зберігається. Довженцо-Центр працює? Працює. Команда та сама, яка там була працює? Працює.

– Людей лякає зміна поглядів.

– А це кричання: тримайте вовка, тримайте вовка! А де вовк?

– Завдання наглядових рад. Їхнє завдання директиви. Вони не повинні втручатися в роботу. Але...

– Є кращі європейські взірці того, як працюють наглядові ради, якщо ми говоримо у сфері культури. Вони затверджують фінансові плани, стратегії, призначають керівника і опікуються якимись проблемними питаннями, у тому числі й шукають додаткові кошти для різних інституцій. Це ідеальна модель. Ми до цього ще не дійшли.

Наглядові ради, які були, є формальними. Я думаю, що це питання також і до закону. Тому що наглядові ради, наприклад, в УКФ формуються громадськими організаціями, власне, представниками різних культурних установ і Мінкультом, і президентським офісом. У мене питання до громадських організацій. Тому що той факт, що невідомі громадські організації надсилають дуже багато голосів за ту чи іншу людину, в мене викликає питання. Я не знаю, як трансформувати відповіді на це запитання. Але питання у тому числі відбору до наглядових рад існує. Так само, як і за правилами, якими вони керуються при своїй роботі. Тут є дійсно над чим попрацювати. І я волів би не бачити ручного управління наглядової ради за діяльністю УКФ. Це точно не ті цінності, які я сповідую.

– Костянтин запитує: «Що робиться зараз для того, аби виводити нашу музику в маси? Гурти самі намагаються пробитися до вершини, але це неймовірно складно для нашої країни. Багато гуртів заробляють донатами або патронами.

– Ми якраз з музичною сферою обговорювали варіанти допомоги УКФ деяким виконавцям. Зараз просто пропрацьовуємо механізм, алгоритм, як це має відбуватися. Так само є питання стосовно того, щоб індустрія могла почуватися набагато краще, якби не історія з організаціями колективного управління і розподіленням коштів, які вони збирають від публічного чи іншого сповіщення. Тому що в принципі ключик у багатьох у музичної індустрії в них в кишені. Те саме ми можемо говорити про прозорість діяльності концертних організацій, квиткового господарства, тощо. Тобто там є цілий пласт питань, які варто не просто обговорювати, а почати їх вирішувати.

Там є багато непрозорих історій. Тому я на меті собі поставив головне: якщо не буде моніторингу, коли буде зрозуміло, як кошти збираються і кому вони розподіляються, всі ці розмови ні до чого. Моніторинг має бути простий. Це софт, простий, який існує в багатьох країнах, який має бути запроваджений в країні для того, щоб всі розмови, хто у когось щось поцупив, не додав чи перебрав, зупинилися. І тоді простіше буде. І всі дискусії з приводу того, яка організація збирає кошти, відійдуть на другий план. Бо допоки немає такого моніторингу, ці дискусії тривають.

– У вас у власності колись була «Одеська кіностудія». Зараз її вже немає. І у власності немає...

– Ні, «Одеська кіностудія» є.

– Люди пишуть, що вона все, забудова на місці «Одеської кіностудії».

– Я 15 чи 16 років володів акціями «Одеської кіностудії». І весь час чув те ж саме: «Тримайте вовка!». А де там забудова?

– Зараз вже будують.

– Де? Ні. Там поруч все забудували. Єдиний острівок надійності з приводу кіно – це «Одеська кіностудія». Тепер тільки питання, що якщо раніше можна було простір знімати камерою, то зараз можна знімати тільки будинки, які навколо там набудували. Так що...

– А яке майбутнє тоді в «Одеської кіностудії»?

– Питання в кіностудіях в цілому в країні. Ніхто ж не кричав, поки ми як депутати не звернули увагу на те, що з-під носа намагалися вкрасти кінохроніку на Печерську, в центрі міста, чи майже вкрали половину території Національної кінематики. Мовчок! Їх практично рейдернули.

Я думаю, що тут має бути комплексне питання. Кіностудії – це сервісні центри. Це не радянська система, коли на кіностудіях зганяли всіх творчих працівників, розподіляли кошти через Держкіно і тримали під контролем і творчість, і сервіс. У всіх розвинених країнах це сервісні майданчики. І вони, власне, такими і мають бути. А що таке сервісний майданчик? Це в першу чергу приватна чи, максимум, державно-приватна ініціатива. Тому що приватний власник, який був на «Одеській кіностудії» , власне, не дав забудувати цю «Одеську кіностудію». Тому що вбачав перспективи в її розвитку як кіномайданчика.

І тому, я думаю, що в реформі кінокластеру в цілому варто говорити вже зараз про можливість комплексного підходу щодо приватизації або державно-приватного партнерства стосовно кіностудій зі збереженням профілю.

– Цей рік – рік 30-річчя незалежності. І хоча це традиція радянська до ювілеїв, щось готувати, але ж готуєте щось. Що саме?

– Ой, стільки готуємо! Всіх здивуємо!

Незабаром на форумі «Україна-2030» буде презентація заходів, які заплановані. Слава Богу, почали робити заздалегідь! Є багато цікавих речей надзвичайно. Але які будуть відбуватися не тільки 22-го, 24 серпня, але впродовж всього року. Ми у співпраці у тому числі з ОДА проговорювали реакції, які будуть відбуватися по всій країні. Буде спільний бренд, під яким ці заходи будуть проходити. Є дуже багато цікавих напрацювань. Але я не хотів би зараз їх спойлерити до моменту, коли буде офіційна презентація на форумі «Україна-2030».