Зустріч у Будапешті прем’єр-міністрів Угорщини та Польщі Віктора Орбана та Матеуша Моравецького, а також очільника італійської партії «Ліга Півночі» Маттео Сальвіні минулого тижня, ймовірно, показала неможливість швидкого об’єднання європейських націоналістів, як передбачалося.
Але шанси на те, що правий союз може бути створений, є більшими ніж коли-небудь. Особливо враховуючи, що правляча партія Угорщини, «Фідес», з відчаєм шукає новий політичний притулок після виходу з правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП).
Певні перешкоди, такі, як відсутність спільного погляду на проблему Росії, а також різне бачення популістами майбутнього Європи, можуть, як і завжди, зірвати будь-яке тісніше співробітництво.
Визнаймо, ми це вже бачили. Останньою і найбільш видовищною спробою об’єднати громаду розрізнених популістських партій було радше непотрібне намагання ідейного натхненника колишнього президента США Дональда Трампа, Стіва Беннона, зробити це напередодні виборів до Європейського парламенту в 2019 році.
На папері це ніби має працювати. Більшість партій мають певне бачення прихильності Європи «сімейним цінностям», християнству та державному суверенітету, та протистояння тому, у чому вони вбачають «пробудження» ліберальних еліт, імміграції та посиленню влади Брюсселя. Намагаючись відкинути колишні звинувачення в антисемітизмі, багато з них також намагаються створити імідж проєврейських, часто гучно та відкрито критикуючи іслам.
Однак «Фідес», польська керівна партія «Право і Справедливість» (ПіС) та «Ліга Півночі» після тих загальноєвропейських виборів 2019 року опинилися в трьох різних об’єднаннях партій в Європарламенті.
«Ліга Півночі» щойно заснувала групу «Ідентичність та Демократія» (ІД), до якої також доєдналися, серед інших, «Національний фронт» Марін Ле Пен та «Альтернатива для Німеччини», які отримали 75 мандатів серед 705 членів Європарламенту і поважне загальне четверте місце.
Польський ПіС залишився у менш радикально євроскептичній групі Європейських консерваторів та реформістів (ЄКР), яка здобула 62 мандати – принизливий результат, що супроводжувався жахливим шоу британських Торі, які вийшли одразу після Брекзиту.
Найбільш контроверсійним було те, що «Фідес» залишався у головній правоцентристській групі, Європейській народній партії, найбільшій і найвпливовішій фракції, з якою Орбан не ладив уже роками.
Такий розклад сил залишався до сьогодні. Але вихід «Фідес» з ЄНП на початку цієї весни збурив стан європейських правих. Як й ІД, так і ЄКР змагаються за «Фідес» та їхніх дванадцятьох парламентарів, які неочікувано стали позафракційними. Але Орбан мріє про нову надгрупу, яка утвориться об’єднанням двох фракцій та потенційним долученням інших, які утворять союз, неочікувано більший за лівоцентристський та ліберальний.
Однак перепони лишаються ті ж самі. Перші – багато партій в обох блоках є палкими супротивниками одне одного на національному рівні. Узяти бодай «Лігу Півночі» в ІД проти багатообіцяючого «Національного альянсу» в ЄКР. Вони, може, й хочуть приблизно того самого політично, але вони також розраховують на одних і тих же виборців і не можуть навіть перебувати поруч, про перехід у спільне лоно на європейському рівні мова навіть не йде.
Те саме можна сказати і про бельгійський «Новий фламандський альянс», який хоче поступового відокремлення Фландрії від Бельгії у порівнянні з палким фламандським націоналізмом партії «Фламандський інтерес», чи більш терпимі погляди на владу Брюсселя у чеської «Громадянської демократичної партії» у порівнянні з ненавистю до ЄС у чеської партії «Свобода та пряма демократія». Межі, які існують між ЄКР та ІД, виникли не просто так.
Другою перепоною є те, що в європейському націоналізмі досі існує поділ на Захід та Схід. Вони усі можуть боятися мігрантів з-за меж ЄС, але багато західних націоналістів також не в захопленні від правил свободи пересування всередині Європи, які дозволяють людям зі східних країн ЄС подорожувати, працювати та жити на багатшому Заході.
Співпрацювати з «Фідес» чи ПіС з одного боку, і агітувати проти поляків чи угорців, що забирають робочі місця та змінюють їхні міста, щоб здобути підтримку невдоволених на виборах, з іншого – це загадка, яку важко розв’язати.
Однак найбільш очевидним каменем спотикання буде те, як діятиме ПіС. Це головна сила всередині ЄКР. І попри факт, що це фракція є радше невеликою, вона досі вважається однією з основних в ЄС, думку якої завжди враховують при розробці законодавства, згідно з консенсусною природою політики Європарламенту.
У великій, більш популістській групі поляки будуть одними з багатьох, і не обов’язково більш впливовими, оскільки інші фракції все ще матимуть достатньо впливу, щоб створити «санітарний кордон» довкола нових недоторканних Європи.
Окрім того, ще є й Росія. ПіС стосовно Москви є відвертим яструбом. Але із Сальвіні, Орбаном та Ле Пен їм потенційно доведеться співпрацювати з людьми, які прагнуть до ще тісніших зв’язків із Кремлем. Як відреагують у США? Поки Вашингтон зазвичай вирішує не звертати уваги на порушення Варшавою верховенства права через жорстку позицію Польщі щодо президента Росії Володимира Путіна. Чи може таке ставлення США й надалі бути виправданим, якщо Варшава відкрито укладе союз із агентами Путіна в Європі?
Це радше те, про що напередодні зустрічі в Будапешті писав щодо Росії Яцек Саріюш-Вольський, один з очільників політики ПіС. Він зазначив, що головні ліво- та правоцентристські партії є більш прокремлівськими, тому що вони, наприклад, не протидіють побудові газопроводу «Північний потік-2», який доставлятиме газ з Росії до Німеччини: «Соціалісти та демократи (S&D) та ЄНП є де-факто проросійськими, тому що вони ведуть з Росією справи як зазвичай. Сальвіні і Ле Пен роблять проросійські висловлювання, інші роблять проросійські вчинки».
Чи вказує це на те, що про Росію думають у ПіС. Але лише час покаже, чи тектонічні плити європейської політики от-от знову зрушаться з місця.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
